Ярослав Зубрицкий: "Все хотят доказать, что достойны быть в сборной"

Минулий сезон Ярослав Зубрицький був граючим тренером «Політехніки-Галичини», після сезону завершив свою понад 20-річну кар’єру гравця. А в липні отримав пропозицію працювати асистентом головного тренера національної збірної України. В інтерв’ю прес-службі Федерації баскетболу України Ярослав Зубрицький поділився першими враженнями від нової роботи.

- Ярославе, розкажіть, будь ласка, як Ви отримали запрошення працювати в збірній і як почуваєте себе в ролі тренера? Які Ваші функції у тренерському штабі?

- Цю пропозицію я отримав від Євгена Вікторовича днів за 5-6 до початку зборів у Южному, погодився. У кожного з асистентів є свої обов’язки, я допомагаю головному тренеру в тренувальному процесі, відповідатиму за скаутинг, за нарізку, розбір ігор, коли вони розпочнуться.

- Ви завжди під час інтерв’ю казали, що хотіли би стати тренером. Це важка, нервова робота. Чому саме такий вибір?

- Я завжди казав, що хочу спробувати себе в цій ролі. Ви правильно сказали, що робота нервова і складна, тож нині побачимо, як мені це вдаватиметься.

- Зазвичай тренер національної збірної – це вершина кар’єри. У Вас – це початок тренерського шляху. А які є цілі? Чого прагнете? Де і з ким хотілося би працювати в майбутньому?

- Я хочу працювати в своєму рідному клубі – «Політехніці». Це моє найголовніше бажання, і хотілося би, щоб там у мене все вийшло. Втім, поки що немає розуміння того, в якому форматі буде команда у Львові. Сподіваюся, найближчим часом буде якась визначеність.

- Який етап Вашої тривалої кар’єри гравця є найпам’ятнішим для Вас?

- Найважливіший етап для мене – коли мене запросили до команди «Денді-Баскет» 1996 року. Це був великий крок уперед для мене, ріст кар’єри. Якби не було тієї пропозиції, можливо, не було би того шляху в баскетболі, який я пройшов на даний момент.

- Ви самі тепер стали тренером. Якщо згадувати тих, хто Вас навчав баскетболу, як Ви вважаєте, хто з Ваших тренерів дав Вам найбільше?

- Передусім, це мій перший тренер – Анатолій Заверікін. Якби не він, я би не почав займатися баскетболом. Другий важливий етап у моєму житті пов’язаний з Андрієм Подковировим, котрий запросив мене до «Денді-Баскет», це була сходинка нагору в моїй кар’єрі. А далі було чимало хороших фахівців, у котрих я багато чого почерпнув. Я працював з багатьма хорошими наставниками, зокрема і з іноземними фахівцями – Звєзданом Мітровічем, Желько Лукаїчем.

- До речі, один з відтинків Вашої кар’єри гравця пройшов у цьому залі, де ми зараз спілкуємося, – ФСК «Олімп» в Южному. Чи є тут якісь спогади, можливо, про якийсь пам’ятний для Вас матч?

- Виділити якийсь один пам’ятний матч не можу, але два роки, які я тут провів, були важливими для мене. На той момент я дуже хотів потрапити до команди «Хімік», тут були найкращі умови. В Южному я провів два хороші роки. І потім завдяки Валентину Вороніну я повернувся до «Політехніки», радий, що завершував кар’єру у Львові.

- Ми говорили про тренерів, а чи були у Вашій юності якісь гравці, у котрих Ви чомусь вчилися, рівнялися на них?

- В НБА моїм кумиром був Майкл Джордан, мені дуже подобалося дивитися його ігри. І якщо говорити про радянську школу, то це Арвідас Сабоніс.

- Як Ви вважаєте, чи відіб’ється нинішня криза в країні і в баскетболі на результатах збірної? Чи не відкотимося ми назад? Адже, згадайте, в не найкращі часи в українському баскетболі, наприкінці 1990-х, збірна теж виступала не вельми успішно.

- Тоді була інша ситуація, тоді пішло старше покоління, а сильних молодих гравців ще не було. Тоді тільки починало все розвиватися, і була просто прірва в рівні тих, хто завершував кар’єру, і молодих баскетболістів. Нині цієї прірви немає. У нас є баскетбольні школи, які благополучно працюють, є чимало молодих гравців, котрі цього сезону отримали хороший шанс мати ігрову практику в Суперлізі, тому такого розриву, як був тоді, зараз немає. Так, загальний рівень чемпіонату України впав, але для молодих гравців це був великий шанс показати і доказати, що вони можуть. Тож на мою думку, нинішня криза не має вплинути на результати національної збірної.

- Колись в інтерв’ю Ви відзначали, що гравці того покоління сильніші за самовіддачею, ніж сучасні. А зараз, як тренер збірної, Ви задоволені самовіддачею гравців на тренуваннях?

- Я дуже задоволений тим, як хлопці працюють, самовіддача на високому рівні, мені приємно це бачити, я отримую задоволення, коли дивлюся на роботу хлопців, усі тренуються з великим бажанням, усі хочуть довести, що гідні бути в збірній. В національній команді найкращі баскетболісти країни, тут не може бути самовіддача не на рівні. Тоді в інтерв’ю я казав це в цілому про весь баскетбол. А в збірній усі працюють на сто відсотків.

- Ви народилися, Ваш дім у найгарнішому місті України. Які у Вас улюблені місця у Львові?

- Найулюбленіше місце там, де моя сім’я. У мене велика родина, і багато часу я проводжу з рідними. Нині живемо за містом, проводимо там більшу частину часу. Коли є вільний час, люблю виїхати в місто, бажано у вихідний, коли там пішохідна зона, просто погуляти Львовом, понасолоджуватися видами, зайти до котроїсь кав’ярні. Я отримую задоволення, коли просто гуляю по Львову, відпочиваю там. Якщо є можливість поїхати на відпочинок, то їдемо на море, не важливо, куди саме, багато разів приїздив до Южного на відпочинок, тут тихо і спокійно. Адже чого у Львові бракує – це водойм.

- Ви багатодітний батько. Чи грають діти в баскетбол?

Син ще маленький для занять баскетболом. Старша донька займається художньою гімнастикою, а молодша лише починає ходити, бігати, розмовляти. Я гадаю, всі вони займатимуться якимось спортом, але не хочу, щоб професійно, дівчатам це однозначно непотрібно, а сина на баскетбол приведу, побачимо, чи йому сподобається. Я не хотів би, щоб він займався цим професійно, однак якщо він сам захоче, то, звісно, не заборонятиму.

Источник: ФБУ