Яков Титов: "Наша команда – это большая баскетбольная семья"

Український захисник БК Запоріжжя Яків Тітов поспілкувався з пресслужбою команди про поточний сезон та особисті успіхи на рівні Суперліги.

- Після заключного у 2021 році матчу з Дніпром Станіслав Овдєєнко говорив, що вихідних у команди майже не буде, адже є над чим працювати. Тож – що саме ви відточували протягом новорічних свят?

- Повноцінно відпочивали ми лише 2 дні – це 31 грудня та 1 січня. 2 січня у нас вже було вечірнє тренування. Але воно було легким, щоб ми змогли втягнутися після вихідних. Наш тренер вигадав кілька цікавих вправ – ми грали у гандбол та волейбол. Це було для того, щоб ми трохи повернули свою фізичну форму. Вже 3 січня у нас було два повноцінних тренування, зранку ми відпрацьовували кидки, ввечері працювали над тактикою.

- Як та з ким ти зустрічав новорічні свята?

- Зустрів Новий рік разом зі своєю дівчиною. Потім я зустрівся з друзями та гравцями з команди. Трохи посиділи, поспілкувалися. Легіонери розповідали, як зустрічали Новий рік у своїх країнах: Антанас – у Литві, Джозеф – у Канаді, Дейшон – у США. У свою чергу ми розповіли про українські новорічні традиції.

- 2022-й рік почався для команди раннім товариським матчем із Прометеєм. Чи можливо взагалі виграти у такого потужного суперника? Які відчуття особисто у тебе та команди загалом?

- Я вважаю, що у нашої команди є прогрес, якщо говорити про всі матчі з Прометеєм цього сезону. Вони, дійсно, дуже добре укомплектовані. Тим не менш, немає такої команди, яку неможливо обіграти. Я думаю, що у якийсь момент хтось їх зможе обіграти у Суперлізі. Можливо, навіть ми.

- Серед молодих гравців команди ти виділяєшся атлетичною статурою. У своєму інстаграм часто ділишся, як займаєшся у тренажерному залі. Розкрий секрети своїх занять у тренажерці.

- Я почав активно тренуватися у залі приблизно 2 роки тому. Познайомився з хорошим тренером із фізичної підготовки, почали працювати у нього. Спочатку тренувалися на подвір’ї, адже це було у сезоні 2019/20, який завершився достроково через пандемію. У травні, червні та липні займався у тренажерці, що принесло свої плоди. Це були заняття більше на силу та швидкість. Вже з часом приєдналися й інші хлопці – Данило Соколенко та Роман Морозов. Тренувалися всі разом. Ми й досі намагаємося підтримувати форму. Звісно, не завжди вдається знаходити вільний час та приходити до тренера, але основні вправи ми вже вивчили та можемо їх виконувати самі.

- У баскетболі не все вирішує особиста статистика, гравець може бути дуже цінним для команди, якщо він навіть не набрає очок, але якісно виконує установку тренерського штабу. Ти згоден з цим? Які скіли у розумінні гри та в майстерності тобі вдалося покращити останнім часом?

- Згоден. Коли гравці починають думати про свою особисту статистику, то командної гри не буде. Кожен буде перетягувати ковдру на себе і малюнок гри команди залишиться невтішним. Якщо тебе виводять на відкритий кидок, то ти його виконуєш. Але коли є відкритий партнер, то треба ділитися м’ячем. Я вважаю, що не потрібно у голові тримати статистику. Відчуваю, що останнім часом я значно покращив свою гру у захисті. Мені стало легше захищатися один в один. Загалом, від захисту залежить й напад, тобто, якщо ми вдало захистилися, перехопили м’яч та втекли у швидкий відрив, то ти заб’єш або асистуєш. Саме так здобуваються перемоги.

- У попередніх інтерв’ю ти говорив, що фізично вже добре готовий до Суперліги, а головна проблема лежить у ментальній площині. Як ти вважаєш, тобі вдалося це виправити?

- Я вважаю, що у цьому компоненті завжди є над чим працювати. Тим не менш, можу сказати, що вже стало набагато легше виходити на матчі Суперліги.

- Ти єдиний запорізький баскетболіст, який в останні роки долучався до збірних України – грав на молодіжному Євро та за молодіжну збірну з баскетболу 3х3. Якісь особливі емоції відчував у такі моменти?

- Це був дуже цікавий досвід. Баскетбол 3х3 відрізняється від класичного баскетболу. Стрітбол більш інтенсивний та жорсткіший вид спорту. У ньому ти маєш менше часу на атаку. У ньому свої взаємодії та свої нюанси. Мені було дуже цікаво грати. Загалом, ми непогано виступили у Литві. Якщо не помиляюсь, то ми посіли друге місце за підсумком трьох ігрових днів. Наступний тур ми зіграли у Бухаресті. Там були більш сильні команди, через що ми гірше виступили. У фіналі, пам’ятаю, ми програли литовцям всього одне очко.

- Цього літа брав участь у багатьох турнірах у складі збірної України U-23 з баскетболу 3х3. Важко перемикатися з одного виду спорту на інший?

- Особисто для мене якоїсь складності у цьому не було. Я розумію для себе, що у баскетболі 3х3 більш індивідуальна гра, а у класичному баскетболі тобі дають чітку настанову, що саме робити та куди бігти. До того ж, цей перехід був не дуже різким. Коли я повернувся додому після турнірів зі збірною України U-23, то ми мали час на відпочинок. Вже ближче до сезону у Суперлізі ми поїхали до міста Приморськ на збори. Приблизно два тижні у нас були тренування з фізичної підготовки. На майданчику у нас не було ніяких командних взаємодій. Ми відточували індивідуальний дриблінг та кидки. У такому темпі набагато легше переключитися після нещодавніх турнірів з баскетболу 3х3.

- Літні турніри не заважали твоєму відпочинку та відновленню після важкого минулого сезону?

- Гадаю, що ні. Я достатньо відпочив, адже у минулому сезоні я не грав по 20 хвилин. Два тижні відпочивав, з’їздив на море. Коли був на морі, мені зателефонували та запропонували зіграти за збірну України U-23 з баскетболу 3х3. Я повернувся до Запоріжжя, декілька днів самостійно тренувався та поїхав. Після відпочинку був з енергією та бажанням, тому почував себе чудово.

- Твоє ставлення до того, що у нас в Україні нарешті створили професійну команду з баскетболу 3х3.

- Це великий плюс для баскетболу 3х3. Особливо через те, що це перша в Україні професійна команда. Тому що в інших країнах давно були такі колективи, які займалися виключно баскетболом 3х3. Тобто, у них він був як окремий вид спорту. Я дуже радий, що в Україні також з’явилася подібна команда. Так, можливо, спочатку будуть якісь труднощі, але, я вважаю, що це рух у правильному напрямку.

- Ти вже не перший рік тренуєшся та граєш разом із легіонерами. Від кого перейняв якісь баскетбольні цікавинки для себе?

- Найбільше я вчусь від тих гравців, проти яких постійно захищаюся на тренуваннях. У плані баскетболу - це якісь фінти та здатність бачити майданчик, як бачить його «перший» номер команди. Від кожного гравця я вчусь чомусь новому. Також я намагаюся переймати ментальні «цікавинки». Наприклад, бажанню тренуватися навіть тоді, коли нічого не виходить. Навчився переламувати себе.

- Як у тебе справи з англійською мовою? Ти вільно спілкуєшся та розумієш легіонерів?

- Я не скажу, що вільно володію англійською мовою. Більше розумію, що кажуть мені. Але це не заважає спілкуватися з легіонерами. Вони мене розуміють, тобто, висловити свою думку англійською я можу. У кожного з наших легіонерів різні акценти. З Антанасом ми взагалі російською можемо розмовляти.

- У США та Європі система побудована так, що зі спортсменів виховують багатогранну особистість і багато уваги приділяють належній освіті з раннього віку. В Україні не завжди так. Чи є у наших молодих гравців розуміння, що освіта та розвиток інтелекту необхідні не тільки для подальшого життя поза спортом, а й під час активних виступів у період кар’єри? Що цікавить тебе крім баскетболу?

- Думаю, розуміння є. Також варто розуміти, що більшість часу спортсмен проводить на тренуваннях. Часу для розвитку дуже мало. Я вважаю, аби бути цікавим та добре спілкуватися, не обов’язково днями читати книги. Особисто я у вільний час намагаюся відволіктися від тренувань, часто ходжу до сауни та на відновлювальні процедури. Зустрічаюся з друзями, гуляю з дівчиною, проводжу час із родиною.

- Як стосунки у тебе з партнерами по команді? Більше спілкуєшся з молоддю, легіонерами чи досвідченими українцями?

- Я спілкуюся з усіма. У нашій команді немає якихось окремих груп за віком чи навичками у баскетболі. Всі спілкуються. Наприклад, із легіонерам я можу поспілкуватися про їхню історію, тобто, як і чому вони прийшли у баскетбол, хто де грав. У кожного індивідуальна історія, це дійсно цікаво. Що у попередньому сезоні, що зараз - у нас гарна командна хімія. Нашу команду назвав би великою баскетбольною родиною. Ми можемо просто посидіти та поспілкуватися або смачно поїсти разом. Легіонерам ми показуємо заклади, які можна відвідати та знайомимо з нашою кухнею. Наприклад, Ясін Джозеф дуже полюбляє борщ з куркою.

- Хто з родини підтримує тебе у домашніх матчах? Ти колись розповідав, що привчаєш своїх молодих братів та сестер до баскетболу. Вдалося? Чи їм більше до вподоби інші види спорту?

- Мої матчі найчастіше відвідує батько. Мама та молодші брати з сестрами, зазвичай, дивиться ігри онлайн. Після матчу треба всім зателефонувати, розповісти. Ні брати, ні сестри поки що баскетболом не займаються. Молодший брат займається футболом, але баскетболом теж цікавиться. Сестрі 11 років, вона збирається спробувати себе у баскетболі. Я вже дізнавався, куди їй можна піти. Під час літніх канікул піде на своє перше тренування. А ось наймолодший братик поки що не визначився. Можливо, коли піде до школи, то щось та й сподобається.

- Ти у стосунках також зі спортсменкою – гравчинею ВК Орбіта Вікторією Ніколайчук. Скільки часу вдається проводити разом, якщо зважати на те, що в обох є кілька тренувань на день та постійні роз’їзди у своїх чемпіонатах?

- Тепер простіше. Нещодавно почали жити разом, тому у нас набагато більше часу, якого проводимо разом. До цього, коли були просто романтичні стосунки, бачилися рідше. В обох по два тренування на день, тому не хочеться навіть нікуди виходити. На щастя, ми чудово розуміємо спортивний графік, тому жодних претензій один до одного бути не може. Єдине, що мені не завжди вдається прийти на її волейбольні матчі, адже у нас у цей час зазвичай тренування.

Источник: БК "Запорожье"