Эван Максвелл: "В Суперлиге проходных матчей вообще нет"

Важкий форвард Запоріжжя Еван Максвелл в інтерв'ю прес-службі клубу розповів про родину, баскетбольне становлення та рівень українського чемпіонату.

– Еване, розкажи в якій сім'ї виріс, чим займаються твої батьки та наскільки великою є родина?

– Родина велика, у мене троє братів та одна сестра. Батько працює вже понад 30 років в університеті, він – декан одного з факультетів. Мама – домогосподарка. У нас в родині всі високі. Двоє братів – вищі навіть за мене. Вони також грали у баскетбол. Молодший брат зараз навчається у коледжі та виступає за баскетбольну команду свого навчального закладу.

– Одне з перших фото в твоєму інстаграм, де батько тримає тебе над баскетбольним кільцем з м'ячем у руках. Тобі ще в дитинстві пророчили баскетбольне майбутнє?

– Насправді ні. Я почав грати у баскетбол досить пізно, коли мені виповнилося 13 років. У нас поруч з будинком був облаштований імпровізований баскетбольний майданчик. Ми всією родиною могли вийти та покидати м'яч у кільце. Навіть сестра з нами. У нашій родині мама грала у баскетбол, вона була дуже спортивною, атлетичною, займалася різними видами спорту. А тато, навпаки, любив музику, грав на фортепіано. Коли я був маленьким, то більше займався музикою – опановував гітару, фортепіано. Потім, коли став старше та був уже високого зросту – полюбив баскетбол. Я розумів, що в такий спосіб зможу отримати освіту. А в коледжі вже задумався про професійну кар'єру.

– Яка в тебе освіта? Плануєш цій спеціальності присвятити час у майбутньому?

- Я закінчував факультет соціології. Після завершення ігрової кар’єри, коли повернуся до Сполучених Штатів Америки, можливо, отримаю тренерську ліцензію та буду працювати помічником тренера. Не виключаю такий варіант.

– З таким зростом та антропометрією ти, мабуть, був у полі зору багатьох скаутів ще на початку студентської кар'єри. Розкажи про свої студентські роки, пов'язані з баскетболом.

– Я був дійсно високим хлопцем, але мені не вистачало координації. Студентську баскетбольну кар'єру розпочав у команді Ліберті Флеймз. На другому курсі на мене звернув увагу відомий тренер університету Канзас Білл Селф. У сезоні 2016/2017 також був долучений до однієї з кращих баскетбольних програм США. Останні два сезони студентської кар'єри грав за університет Індіани, з яким виграв другий за силою студентський чемпіонат США. Так, з кожним роком я отримував все більше ігрового часу та досяг певного рівня у баскетболі.

– Після студентської кар'єри в Америці ти поїхав грати в Європу. Спершу до Словаччини, потім у Великобританію. За своїм рівнем ті чемпіонати слабші чи сильніші за українську Суперліга?

– Обидві ліги достаньо сильні. Для мене це був хороший досвід. Але якщо порівнювати їх з українською Суперлігою, то тут рівень вищий. В Україні клуби багатші, можуть дозволити запрошувати більш сильних гравців, тому й конкуренція така висока.

– У минулому сезоні твоя команда "Ньюкасл" стала головною сенсацією у чемпіонаті Великобританії. У чому був секрет того колективу, що вам вдалося виграти і національний кубок, і чемпіонство?

– У нас була дійсно хороша команда, це той випадок, коли ідеально поєдналися молоді та досвідчені гравці. Дехто вже давно виступав у цьому чемпіонаті та знав, що треба робити, молоді гравці мали шалене бажання, були голодними до перемог. У сумі це принесло результат. Також тренерська робота. Там було зібрано багато талановитих людей. На жаль, через ковід не було глядачів на трибунах, у моменти тріумфу це особливо засмучувало.

– В Англії є футбольний клуб "Ньюкасл", у якого нещодавно з'явився дуже багатий власник. Із баскетбольною командою цей клуб ніяк не пов'язаний? Не відвідував їхні матчі?

– Ні, клуби між собою не пов'язані. Я б хотів сходити на St James' Park, але знову ж таки, через ковід, глядачі на трибуни не допускалися. Я хоч ніколи не грав у футбол, але дивитися люблю. Коли підростуть мої діти, а ми залишатимемося в Європі, то буду не проти, якщо вони оберуть футбол. В Європі він дуже популярний, є багато шкіл, які виховують справжні таланти.

– Твоє прізвище, та й зовнішність, більше нагадують британця. Можеш розповісти про своє коріння?

– Так, прізвище Максвелл – воно шотландське. Якщо говорити про коріння, то в роду були представники Данії, Німеччини, Шотландії. Можливо, через це ви вважаєте, що я схожий на британця.

– У Суперлізі ти грав на майданчику проти гравця з прізвищем Максвел. Раніше в твоїй кар'єрі були такі випадки?

- Це прізвище хоч і поширене, але ні, раніше проти Максвеллів не грав. До речі, в коледжі я грав на майданчику з рідним братом, але ми були в одній команді. У Європі це вперше.

– Зараз новий етап у твоїй кар'єрі – українська Суперліга. Очікував, що тут буде такий серйозний рівень конкуренції?

– Я знав куди їду, мені пояснювали, що в Україні висока конкуренція, тут всі матчі проходять у шаленій боротьбі, кожен прагне перемагати і досить непередбачуваний чемпіонат. Сюди приїжджають талановиті гравці, які вже пограли на хорошому рівні. Я вже зрозумів, що в Суперлізі прохідних матчів взагалі немає.

– Ти здаєшся дуже стриманим у своїй емоціях на майданчику. Зрідка побачиш твою посмішку. Навіть після того, як ти влучив переможний штрафний на останніх секундах у матчі з Харківськими Соколами. У житті теж зрідка проявляєш емоції?

– Я емоційна людина, у спорті по-іншому бути не може. Просто на майданчику намагаюся тримати емоції на нейтральному рівні. Щоб не перебільшувати з ними у хороші моменти та не дуже розчаровуватися у погані. Звісно, такі моменти, як було у гру з Харківськими Соколами вони дуже приємні, вся твоя команда тебе вітає, ви радієте разом. Я добре пам'ятаю ті відчуття.

– Ти приїхав до Запоріжжя разом з родиною. Розкажи, які імена у твоїх діток та як познайомилися з дружиною?

– Донька Неста, їй 2,5 рочків, сину Хоккінсу лише 3 місяці. З дружиною Моллі ми познайомилися ще в коледжі на баскетбольному матчі. Ми з командою поїхали на виїзд. Там була вона. Моллі приїхали до дідуся з бабусею в гості та вирішила піти на баскетбол, щоб підтримати місцеву команду. Там ми побачили один одного, так нас доля й звела. Вона жила далеко від мого міста, спочатку ми спілкувалися по телефону, переписувалися, потім вже познайомили один одного з батьками, одружилися і тепер у нас чудова родина та двоє дітей.

– Хтось допомагає Вам з дітьми тут у Запоріжжі? На останньому матчі з Хіміком дружина була не сама з дітьми.

– З нею була дружина нашого менеджера БК Запоріжжя Володимира Кобезського. Це їх ви бачили разом. Ми спілкуємося родинами, бували в гостях один в одного. У них теж двоє діток, тому іноді проводимо час разом.

– Татуювання на твоєму тілі мають особливий сенс або значення для тебе?

– Більшість з них я зробив ще в коледжі, коли мені було 18 років. Вони нагадують про певні події у житті, якийсь досвід, асоціюються з приємними спогадами. Мені це приносить позитивну енергетику. Колись діти запитають про них, тоді пояснювати буде важче, але я розповім, що все це означає.

– Як тобі Україна та наше місто Запоріжжя?

– Запоріжжя подобається, приємне місто. Тут можна спокійно прогулятися, комфортно провести час з родиною. Особливо хочу відзначити привітність людей. Це важливо. Ми приїхали з іншої країни, до нас ставляться з повагою, завжди готові допомогти. Те ж саме каже й моя дружина. В інших містах України, зазвичай, мало вільного часу. Ми приїжджаємо у готель, потім тренуємося в залі. Сподобалося Южне, де були біля узбережжя моря, запам'ятався Миколаїв, де жили в готелі прямо на березі річки.

– БК Запоріжжя відіграв півтора кола чемпіонату Суперліги. Як оціниш результат команди?

– Були як хороші миттєвості, так і не дуже. Наприклад, матчі, де ми випускали перемогу або ж навпаки, боролися всю гру та на останніх хвилинах здобували результат. Ми чітко бачимо ціль, розуміємо над чим працювати. З усіма командами чемпіонату можна грати та перемагати. Сильно виділяється Прометей. У них великий бюджет, багато талановитих гравців, хороший тренер. З іншими клубами завжди стараємося грати на рівних.

Источник: БК "Запорожье"