Тренер БК "Полтава": "Хочу попасть в Суперлигу, а потом работать в НБА"

Iнтерв’ю з головним тренером БК «Полтава»

Жіночий баскетбольний клуб «Полтава» вперше заявився до Вищої ліги у 2016-му році. Тоді ця команда була вже другою для Полтави — за рік до цього в чемпіонат України заявилася «Полтава-Баскет». Таким чином наш обласний центр, не маючи чоловічої баскетбольної команди, отримав одразу дві жіночі. За «Полтаву-Баскет» виступали переважно молоді вихованиці полтавського баскетболу, в той час як новостворена «Полтава» запросила у свої ряди досвідчених спортсменок і почала боротися за високі місця у турнірній таблиці. Таким чином полтавські любителі баскетболу отримали аж ціле дербі. В сезоні 2017/2018 ситуація змінилася. «Полтава-Баскет» фактично припинила своє існування. БК «Полтава» втратила ключових гравців і підсилилася трьома лідерами «ПБ». Здавалося б — з двох команд зробили один потужний клуб, але якщо в дебютному сезоні «Полтава» боролася за високі місця і зрештою стала третьою, то цього сезону команда після дванадцяти матчів лише сьома. Про це, та про інші проблеми полтавського і українського баскетболу ми поговорили з незмінним головним тренером «Полтави» Анатолієм Ніщіменком.

— Анатолію Павловичу, для початку, щоб розуміти як далі будувати діалог, розкажіть який об’єм функцій ви виконуєте у «Полтаві»? На ваших плечах лише тренувальний процес, чи й певний менеджмент?

— Я лише тренер і господарськими питаннями не займаюсь. Моя відповідальність це результат і тренувальний процес. Іноді доводиться бути селекціонером, адже саме я запрошую в команду нових гравців.

— Ви тренуєте баскетболісток на трьох рівнях — дітей у СДЮСШОР № 2, студенток в УМСА і професіоналок у Вищій лізі, правильно?

— Саме так.

— Давайте відволічемося від сьогоднішнього дня і зазирнемо трохи назад. Крім баскетболу ви займалися легкою атлетикою і футболом — чому обрали саме баскет? Чи можливо це він вас обрав?

— Я паралельно почав займатися футболом і баскетболом. Футбол був найбільш масовим і доступним. В кожному дворі можна було знайти людину з м’ячем, покласти чотири цеглини, наче це ворота і грати. Баскетболом займалася моя мама. Вона КМС і звісно ж показувала мені різні елементи гри, які мене зацікавили. А легка атлетика взагалі трапилася випадково. У 80-х мій тренер з футболу запропонував мені взяти участь у змаганнях ФСТ «Трудові резерви». В часи Радянського Союзу одним спортсменом могли закрити змагання з різних видів. Тоді я взяв два «золота» на різних дистанціях і виконав перший дорослий розряд.

— То чому все-таки залишили футбол і атлетику за бортом і обрали баскетбол?

— Коли наступала зима, всі хто займалися футболом переходили з вуличних полів у зали. Футзал тоді розповсюджений не був і ми грали у баскетбол. Ну а що, спорт рухливий, розвиває ігрове мислення і т. д. Пізніше я вступив до Харківського інституту фізичної культури, диплом якого давав мені право займатися тренерською діяльністю з багатьох видів спорту (вони були прописані у дипломі) серед яких був і баскетбол. Я грав у футбол за лубенську «Сулу», а коли бував у Полтаві ходив у 14-ту школу грати у баскетбол. До мене звернувся вчитель фізкультури і запропонував роботу. Я пояснив, що навчаюся і граю в футбол, у Полтаві буваю лише три дні на тиждень. Так ця тема загальмувала. А потім мені зателефонували і запросили на співбесіду. Директор школи пішла мені назустріч і я став тренером. Мої вихованці почали займати перші місця у міських змаганнях. Пізніше мені запропонували працювати і в ДЮСШ на півставки. Це був кінець 90-х років. Так поступово дійшло до того, що мені довелося обирати, або працювати у школі, або в ДЮСШ. Я обрав другий варіант. Почав працювати з дівчатами — з ними працювати важче, тож це був своєрідний виклик.

БК «Полтава» — амбітний проект»

— З вашим тренерством розібралися. Розкажіть про БК «Полтава». Як з’явився клуб? Кому прийшла в голову така ідея?

— В будь-якій спортшколі має бути якась градація, стимул йти далі. Необхідний був професійний клуб, який би був прикріплений до школи, щоб дівчата прагнули там виступати. Я добре знайомий з одним з інвесторів (не хочу називати прізвищ) і ми так мимохідь обмовлялися про те, що було б непогано створити команду. Більш предметно ми поспілкувалися у серпні 2016-го. На той час вже існувала «Полтава-Баскет», але у них були якісь внутрішні труднощі і вони могли не стартувати у сезоні. Взагалі я був противником того, щоб у Полтаві було дві команди. Я вважав, що ефективніше і доцільніше створити одну команду з найсильніших полтавських гравців і підсилитися досвідченими виконавцями. Це якщо є високі завдання. У нас були Анна Степаненко, Надія Телешик, Тетяна Зозуля, Валерія Десятник, Христина Ярич — це сильні якісні гравці, які могли створити чудовий кістяк.

— То як зрештою прийшло рішення створити БК «Полтава»?

— Інвестор сказав: «Давай спробуємо». Я відповів, що я готовий, але тільки в тому випадку, коли будуть високі завдання. Просто відбувати номер у Вищій лізі мені нецікаво. Мені відповіли, є завдання потрапити у п’ятірку, а краще у призову трійку. Для цього треба було підсилитися високими гравцями і розігруючими. Мені відповіли згодою. Так все і почалося.

— Завдання від керівництва клубу це добре. Особисто вам це навіщо?

— Ну цікаво ж спробувати себе у команді майстрів.

— Мета яка? Хочете вийти в Суперлігу? Стати тренером якого запросять в НБА?

— Приблизно так. Поганий той солдат, який не мріє стати генералом.

— Тобто, коли ви очолили команду, завдання були — плей-офф і , якщо пощастить, Суперліга?

— Так.

— Минулого сезону ви давали інтерв’ю сайту Федерації баскетболу України і там інтерв’юер теж запитував про завдання. Ось що ви відповіли. «Спочатку завдання було фінішувати у золотій середині дивізіону В. А зараз вже завдання — бути у трійці. Але я реально дивлюся на речі — матчі з бердянською Чайкою стануть для нас своєрідним каталізатором». Каталізатором до чого мали стати ігри з «Чайкою»?

— Вони мали показати нам наш справжній рівень майстерності і побачать до чого треба прагнути. Ми тоді почали вигравати і почалася ейфорія. «Чайка» суперник, на фоні якого мали стати видимі наші слабкі і сильні сторони. Зрештою і стали. А щодо «трійки» то так — я вже розумів, що нам світить 2-3 місце. На це вказували багато факторів. Ну хоча б те, що всі баскетболістки окрім спорту ще працювали на роботах і були дещо зв’язані. Якраз тоді у Бердянськ не поїхало дві Вікторії — Пазюк і Заболотня. З лідерів залишилися тільки Лариса Ябурова і Олена Никипорець. Так 50% потенціалу ми з собою не привезли.

— А ви самі були на тих іграх?

— Ні, я теж не зміг приїхати.

— За моєю інформацією, ви навіть не попередили про це дівчат. Вони приїхали в Бердянськ, а тренера немає. І це на матчі, які за вашими ж словами — показові, каталізатор і т. д.

— Це неправда. Єдина людина яка могла бути не в курсі, це Лариса Ябурова, адже вона не полтавка і їхала до Бердянська з іншого міста. А щодо мене, я не поїхав, бо в мене була гра у Миргороді з дітьми. Тоді я ще не знав про те, що календар можна рухати і просто домовитися про перенос матчу. До того ж, з дівчатами поїхав мій помічник. Можливо всі ці чутки через те, що не всі вміють приймати поразки. Коли команда програє, хто завжди винен? Правильно, тренер.

— Коли ви за підсумками сезону посіли третє місце, ви говорили про те, що для Полтави це історичний результат.

— Так, для полтавського жіночого баскетболу це поки що найвища планка.

— Те що раніше подібного не було це факт. Але, враховуючи які класні гравці були у вас в команді, чи можна вважати третє місце у другому за рангом дивізіоні вдалим результатом?

— Так, це успіх. Але якби тоді у Полтаві було не дві команди, а одна сильна, ми б були вище. Не хочу нікого образити, але якби у нас у складі крім тих лідерів що були грали ще Анна Степаненко, Надія Телешик, Тетяна Зозуля, Хритина Ярич та Валерія Десятник — ми однозначно були б першими.

— Ви говорите, що завжди тверезо дивитеся на речі і розуміли, що вас чекає третє місце. А як шукали мотивацію для дівчат? Адже психологія спорту полягає в тому, що спортсмен прагне перемогти всіх і стати кращим над всіма.

— З емоційним зарядом проблем не було. Не забувайте, що це дівчата, вони емоційні від природи. Вони завжди виходять на майданчик вигравати. Там навпаки іноді їх треба стримувати, адже емоції шкодили діям на майданчику.

— У вас в команді є гравці, які граючи за БК «Полтава», мріють досягти найвищих вершин?

— Так, дівчата з амбіціями є. Прізвищ не називатиму, щоб не ображати інших.

— Яка місія БК «Полтава» прямо зараз?

— По-перше, закласти фундамент розвитку баскетболу, бути командою де гратимуть випускники місцевої школи. По-друге — популяризація цього виду спорту. Треба закласти традиції і принести їх в суспільство.

— Виникає неприємне запитання. Чи можна популяризувати вид спорту, граючи практично в пустому залі без вболівальників, іноді зі зламаним табло. Чи можливо щось популяризувати у вакуумі — без афіш, без спілкування з аудиторією і т. п?

— В чомусь я з вами згоден. Треба шукати виходи для зустрічей з вболівальниками. А щодо табло, я пам’ятаю як ви питали за це з голови Федерації баскетболу Полтавської області Сергія Ломана. Повірте, він зробив все можливе для того, щоб воно поїхало на ремонт у Вінницю і повернулося справним. Так, нам доводиться грати в тому залі, який маємо.

— Давайте перейдемо до поточного сезону. Так склалося, що «Полтави-Баскет» більше не існує. Здавалося б, можна зробити те про що Ви мріяли — дрім-тім з лідерів двох команд. Валерія Десятник з «Полтави-Баскет» пішла на підвищення до суперліги, але інших ви могли запросити. Натомість «Полтава» втратила своїх лідерів — Вікторію Пазюк і Ларису Ябурову. Куди вони поділися?

— У Лариси Ябурової не склалося через роботу. За сімейними обставинами випали «баскетівці» Анна Степаненко і Олена Кривобок. Валерія Десятник, як ви вище згадали, пішла на підвищення.

— Що з Вікторією Пазюк? Вона є в заявці, але ще жодного разу не виходила на майданчик.

— Вона зараз працює за кордоном. Ми спілкуємося і чекаємо поки вона прилетить в Україну і приєднається до нас.

— Коли це станеться?

— Не хочу загадувати. Ми вже чекали Вікторію в грудні — не склалося. Тож зараз, краще не забігатиму наперед.

— Ті дівчата які прийшли з «Полтави-Баскет» почали прогресувати під вашим керівництвом?

— Залишилися на тому ж рівні.

— Ну я пам’ятаю Надію Телешик в минулому сезоні, вона просто «рвала і метала». Вболівальники навіть придумали їй прізвисько — «Блискавка». У «Полтаві» вона так яскраво не виділяється. Натомість, Христина Ярич, навпаки виглядає переконливіше ніж минулого сезону, а іноді взагалі, говорячи сленгом, «тащить» команду.

— Надія успішно проходить адаптацію, і скоро знову стане «блискавкою». А щодо Христини, то її я використовую більш різнопланово.

— Ви говорили, що серед ваших підопічних є три баскетболістки, які мають високі амбіції. А які амбіції має команда і її тренер?

— Цього сезону ми прагнемо потрапити у четвірку.

— Завершуючи блок питань про клуб. Є передумови для того щоб «Полтава» перетворилася на команду, яка продаватиме квитки на свої матчі, гратиме у переповненому вболівальниками залі, і боротиметься за найвищі досягнення, не радіючи третьому чи другому місцям?

— Звісно є.

— Які?

— Треба працювати і чекати. Жіночий баскетбол розвивається, почали відкриватися секції у школах.

— Скільки чекати?

— Років три-чотири.

— Яка краща жіноча баскетбольна команда світу прямо зараз?

— Російська команда «УГМК» з Єкатеринбурга?

— Краща команда світу в Єкатеринбурзі?

— За жіночими змаганнями в NBA, чесно кажучи, не слідкую.

— А якщо говорити про тренерів. Хто найкращий у світі прямо зараз?

— Філ Джексон, Дімітріс Ітудіс. На майданчику я перш за все ціную дисципліну і командну гру.

— У своїй лексиці, ви іноді використовуєте такі поняття як домашнє і гостьове суддівство. Що це взагалі таке, і як таке можливо?

— Це звичайний людський фактор, емоції. Розумієте, з метою економії, матчі зазвичай обслуговують місцеві судді. Уявіть, ви нас знаєте як облуплених і виходите судити. Ви знаєте слабкості баскетболісток, в кого що де болить. Навіть якщо ви принципово будете об’єктивним, на підсвідомому рівні вам буде дискомфортно, і це не може не заважати. Саме моральний фактор я і мав на увазі.

Источник: sport.pl.ua