Юрий Кондраков: "Рад, что удалось закрепиться в основном составе "Запорожья"

Головний тренер БК «Запоріжжя-ZOG» Дмитро Щиглінський після матчу Суперліги Парі-Матч проти криворізького «Кривбасу» відзначив дії молодого захисника команди Юрія Кондракова. Саме час, щоб любителі спорту більш детально познайомилися з перспективним баскетболістом, який вже знаходиться на олівці в Максима Міхельсона, наставника молодіжної збірної України.

- Родом я з Луганська, - розпочинає нашу розмову Юрій Кондраков. - Мати, Оксана Юріївна, багато років відпрацювала в системі охорони здоров'я. А батько, Сергій Юрійович, приватний підприємець. Після початку бойових дій на Донбасі, батько перебрався до Харкова. Тоді як мати, і ми разом з братом та дідусем - до Запоріжжя. Відверто кажучи, коли їхали, гадалося, що це лише на декілька тижнів. Однак іде вже третій рік…

- Повернемося до часів вашого дитинства. Коли потрапили до Світлани Левченко, вашого першого тренера?

- Мені було лише сім років, коли мати вперше привела мене до баскетбольної секції. Тоді навіть моєї вікової групи там ще не було, доводилося тренуватися зі старшими хлопцями. Виходить, що в баскетболі - ще з першого класу. І, коли однолітки після школи тинялися дворами - я займався в спортивній секції.

- Чи вплинув на цей вибір тоді ваш дідусь, Юрій Велігура, відомий запорізьким любителям баскетболу багаторічний тренер легендарної «Козачки-ЗАлК»?

- Безумовно! Саме він тоді сказав матері, що нам варто продовжувати баскетбольну династію. Порадивши їй не тільки відвідувати зі мною баскетбольну секцію, а й матчі команд майстрів, що відбувалися в Луганську.

- Пригадайте найбільші баскетбольні успіхи у шкільні роки.

- Декілька разів ми здобували перемоги під час чемпіонатів Луганської області. На жаль, в чемпіонатах України серед однолітків ми жодного разу участі не брали.

- Цікаво, а як тоді вийшло, що ваш молодший брат вирішив стати професійним футболістом?

- Данило обрав власний життєвий шлях. Наразі він захищає кольори запорізького «Металурга», що виступає в другій лізі національної першості.

- Пригадайте тоді і про власні перші кроки в професійному спорті.

- Професійну кар'єру розпочав у луганському БК «ЛЕКС» ОСДЮШОР в першій лізі чемпіонату України. Проте через початок бойових дій на Донбасі, ми так і не пройшли всю турнірну дистанцію до кінця. А в серпні 2014 року довелося переводитися з Луганського національного університету до Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ).

- І саме в складі цієї вузівської команди ЗНТУ, 2015 року, стаєте переможцем Студентської баскетбольної ліги України?

- Так, тоді в ЗНТУ підібрався конкурентноспроможний колектив. Зокрема, мова йде про Томаса Камусакі та Максима Теряника - баскетболістів з досвідом виступів у Суперлізі. Та й інші гравці також зробили тоді чималий внесок у нашу перемогу.

- Наразі ж це і є найвищим досягненням у вашій спортивній кар'єрі?

- Найвищим досягненням є те, що закріпився в складі команди Суперліги.

- На ваш погляд, а що заважає це зробити іншим молодим баскетболістам, які виділяються, хоча б, у тій же студентській лізі?

- Гадаю, що неможливо робити так, як у фільмі «За двома зайцями». Варто одразу визначитися зі своєю метою: або це навчання, заради подальшої роботи за фахом, або - великий спорт. Чув, що дехто закінчує вузи з червоними дипломами і добивається значних успіхів у професійному спорті. Але це, так би мовити, швидше є винятком із правил.

- У продовження теми фільму «За двома зайцями». Останнім часом баскетболісти БК «Запоріжжя-ZOG» одружуються, у них народжуються діти. Як щодо справ на особистому фронті?

- У мене є дівчина, Лілія.

- Чи знайомить вона вас з цікавими місцями нашого міста?

- Мені здається, що наші міста дуже схожі. У Запоріжжі є більш масштабніші пам'ятки природи та архітектури, такі як острів Хортиця чи гребля ДніпроГЕСу. Проте і в Луганську безліч красивих парків, музеїв, соборів.

 Зі своєю дівчиною або з друзями, часто гуляємо центральним проспектом, Набережною магістраллю, у порту та поблизу греблі ДніпроГЕС, у парку культури та дозвілля «Дубовий гай». Також відвідуємо кінотеатри і кафе.

- А що ви можете сказати про запорожців, зокрема, які підтримують команду в ПС «ЗАБ»?

- Запорізькі вболівальники, вважаю, найкращі в Україні! Завжди допомагає їхня підтримка. Тому вболівальники – наш  шостий гравець. Узяти хоча б останній домашній двобій проти «Кривбасу». Саме завдяки підтримці трибун, команда зуміла повернутися до гри після провальної третьої чверті.

Коли  граєш за переповнених власних трибун - завжди відкривається друге дихання. Варто додати, що запорізькі вболівальники підтримують нас і в соціальних мережах. Наприклад, бажають нам успіхів під час виїзних матчів.

- Повертаючись до теми дозвілля. У літнє міжсезоння ви не просто  захоплюєтеся стрітболом, а і є діючим чемпіоном Запоріжжя з цієї гри. Загалом, у чому полягають основні відмінності між стрітболом та класичним баскетболом?

- У стрітболі більш жорсткіші правила, ніж у класичному баскетболі. Можна поштовхатися, чи натиснути на суперника. Тому грати на асфальті набагато важче, ніж у ігровій залі. Граю в стрітбол, перш за все, заради задоволення.

- І в конкурсах слем-данків перемагаєте?

- Ні, але під час одного із торішніх турнірів перемагав у конкурсі з виконання трьохочкових кидків.

- Однак цього літа в вашому житті був не тільки стрітбол. Адже вперше отримали запрошення до  тренувального табору молодіжної збірної України. Де прямими конкурентами за позицією є Ілля Сидоров з «Хіміка» та Віталій Зотов із «Будівельника». Які враження залишилися від дебютних зборів з вітчизняною молодіжкою?

- Вийшло так, що більшість з баскетболістів раніше вже запрошувалася до табору молодіжної збірної України. Тому вони вже пристосовані до вимог головного тренера Максима Міхельсона. У мене ж більша частина проведеного часу пішла лише на адаптацію.

- І чим ті вимоги відрізняються від того, на чому акцентує увагу Дмитро Щиглінський, наставник БК «Запоріжжя-ZOG»?

- У молодіжній збірній набагато більше уваги приділяється грі в обороні.

- А декілька гравців з молодіжної збірної ще й захищають кольори студентських колективів зі США. Чи встигли щось перейняти з заокеанського досвіду?

- Головні відмінності між нами полягають у розумінні гри. Зокрема, українці з американських вузів є більш розвиненими фізично. Річ у тім, що там вони набагато більше займаються в тренажерній залі. Але, наприклад, у того ж Святослава Михайлюка є чому повчитися як в технічному, так і в тактичному плані.

- Словом, щоб сподіватися потрапити до складу молодіжної збірної України, вам слід ще вдосконалювати власне баскетбольне IQ?

- Постійно працюю над так званою матчастиною. Адже прекрасно розумію, що слід відшліфовувати всі баскетбольні навички під час зборів і тренувань. Тоді, нарешті, можна розраховувати на довгоочікувану стабільність вже безпосередньо під час офіційних матчів.

- Ваш дідусь, Юрій Велігура, постійно відвідує домашні матчі за участю БК «Запоріжжя». Прославлений тренер, можливо, налаштовує вас на ігри, вказує на якісь помилки?

- Звісно, що так! У день матчів завжди нагадує, щоб психологічно налаштовувався вже із самого ранку. Стежить за тим, щоб я завчасно розім’явся, відпрацював кидки. Оскільки переконаний, що тільки так гравець виходить на майданчик у всеозброєнні. Відчуваючи впевненість у собі, за максимальної концентрації.

 - Особисто вам комфортніше грається на позиції першого чи другого номерів?

- Комфортніше почуваюся на позиції першого номера. Вважаю, що здатний керувати командними діями безпосередньо на ігровому майданчику. Насамперед, віддавати своєчасні передачі. Хоча, подобається грати і другим номером, вражаючи кільце суперників кидками з далекої відстані.

- Тоді від теорії, переходимо до практики. Приблизно за три хвилини до фінальної сирени в матчі проти «Кривбасу», за рахунку 55:54 на користь БК «Запоріжжя», ви спробували кидком з-за дуги збільшити перевагу своєї команди до чотирьох пунктів. Як вважаєте, через що тоді промахнулися?

- Тоді я кидав з упевненістю у власних силах. Чому не влучив? Гадаю, через те, що під час кидка таки трохи недопрацював ногами...

- Як вважаєте, чому за дві хвилини до кінця основного часу того ж матчу з «Кривбасом», ніхто з лідерів запорізького клубу так і не зумів вразити кільце? На ваш погляд, чого їм тоді не вистачило: фарту чи може чогось іншого?

- Аналізуючи цю ситуацію вже після гри, скажу так: не потрібні тоді були ці трьохочкові кидки. Оскільки в пасиві «Кривбасу» вже було п'ять командних фолів. Тому варто було просто провокувати суперників на фол. На жаль, розумієш це тільки після гри. А наприкінці зустрічі азарт зіграв з нами злий жарт: «Ось зараз я візьму і все вирішу в цій грі!».

- У заключній атаці запорізької команди, перебуваючи за трьохочковою лінією, ви навіть виставили руки для отримання м'яча від Станіслава Овдєєнка, сподіваючись здійснити вирішальний кидок. А скільки вже було в кар'єрі матчів, коли ви приносили перемоги командам на останніх секундах?

- Слід відзначити, що Станіслав Овдєєнко є досвідченим гравцем. Власне тому, команда і головний тренер покладають на нього надії в найвирішальніші відрізки ігрового часу. У моїй кар'єрі також є випадки, коли результативні кидки приносили перемоги командам майже одночасно з фінальною сиреною. Найчастіше пригадується епізод ще з чемпіонату Луганська. Тоді ми перемогли завдяки моєму влучному кидку від центральної лінії поля.

- Відтоді вже багато часу минуло! До речі, у футболі є притча, коли тренер перед матчем запитує в підопічних: «Хто проб'є пенальті?» У відповідь - ліс рук. А потім тренер додає: «А хто заб'є пенальті?». Чи готові ви вже вирішувати долі зустрічей на рівні Суперліги Парі-Матч?

- Так, психологічно я вже готовий до того, щоб влучними кидками на останніх секундах приносити перемоги команді БК «Запоріжжя-ZOG» в матчах Суперліги Парі-Матч.

Источник: БК Запорожье