Артем Буцкий: "Тренер видел, что я рвусь в бой"

Важкі травми та відновлення після них є неприємними, однак невід’ємними атрибутами кар’єри професійного спортсмена. Цього сезону ця прикрість спіткала одного з лідерів «ФЕРРО-ЗНТУ» Артема Буцького. Втім, жага до гри та неймовірні зусилля допомогли досвідченому захисникові повернутися на майданчик раніше, ніж очікувалося. Навіть інтерв’ю Артем погодився дати, не виходячи із тренажерної зали, де активно працював над набуттям оптимальних кондицій. Ось що з цього вийшло:

- Артеме, щойно ти відновився після травми, як у першому ж матчі отримав 22 хвилини ігрового часу. Скажи, наскільки важко було входити в ігровий ритм?

- Можна сказати, я не відновився й досі. Готовий десь відсотків на 50. Вихід на майданчик був вимушеним кроком. Тренер казав, що я зіграю хвилин п’ять, а вийшло – 22. Входити в ритм було важко, адже до матчу з БК «ДніпроАЗОТ» я встиг провести лише одне повноцінне тренування, де були короткі ігри п’ять на п’ять. Звісно, два місяці без ігрової практики не могли не позначитися на моїй ігровій формі. Я розумію, що мушу більше допомогти команді, але наразі це все в теорії. До оптимальних кондицій ще далеко, та над цим я працюю.

- Чи даються взнаки наслідки травми?

- Поки що ні. Дякуючи Богу, все в порядку.

- Розкажи, як проходив процес відновлення.

- Мені був накладений гіпс строком на чотири тижні. Після того, як його зняли, ще три тижні потрібно було уникати навантажень на травмовану ногу. Тобто грати чи просто бігати заборонялося. Тож, я займався плаванням, працював у тренажерному залі та приймав фізіотерапевтичні процедури.

- Тим не менш, кидати по кошику почав доволі рано. Лікарі дали добро?

- Та ні, дозвіл я надав собі сам (посміхається). Прислухавшись до власного тіла, вирішив, що вже можна починати кидкові тренування.

- Одразу видно, як сильно ти скучив за баскетболом…

- Це – правда. Можливо, моє нетерпіння помітив тренер. Щоправда, поки що не все виходить (посміхається). Втім, маємо те, що маємо. Головне – здобута перемога.

- У побутовому плані, напевно, також було нелегко. Обмежена рухливість може легко призвести до набору зайвої ваги…

- Справді, можна сказати, я на цілий місяць випав із життя. Щодо зайвої ваги, то на їжу особливо старався не налягати. Адже я знав, що зараз не бігаю. Здається, проблем із зайвими кілограмами не маю.

- Добре, повернемося до баскетболу. За твоєї відсутності «ферросплавники» встигли провести п’ять матчів. І якщо «Дніпро» та «Азовмаш» на власному майданчику вдалося здолати, то після цього були три виїзні поразки поспіль. Проаналізуй, будь ласка, виступи «ФЕРРО-ЗНТУ» в цьому періоді.

- Хлопці грали ті матчі не лише за моєї відсутності, адже травмувався тоді й Ентоні Маршалл. Щодо програшів, то поразка «Будівельнику» була в дечому прогнозованою. Все ж таки кияни – діючі чемпіони Суперліги. А ось домашня перемога над «Азовмашем» - це дуже хороший показник. Молодь і ті хлопці, котрі зазвичай мали обмежений ігровий час, проявили себе досить добре. А за великим рахунком, зі мною, чи без мене – «ФЕРРО-ЗНТУ» зазвичай потужно грає в рідних стінах.

- Остання гра проти БК «Дніпро-АЗОТ» виявилася не дуже простою, чи не так? Незважаючи на статус аутсайдера, дніпродзержинці по ходу зустрічі відіграли шістнадцятиочкове відставання та мали комфорту перевагу у заключній чверті. Що трапилося?

- Виникло чимало проблем, адже ми близько місяця не брали участі в офіційних зустрічах. Ігрової практики майже не було. Почали добре, заробили чималий гандикап. А коли почалися заміни, молоді гравці не зуміли підтримати цей темп, «перегоріли». Їм ще не вистачає стабільності, аби регулярно грати добре. Спочатку один продемонструє свої найліпші якості, наступного матчу – хтось інший. Гра була важливою, ніхто не хотів ризикувати, тож у другій половині на майданчику майже увесь час були одні й ті ж виконавці.

- Наразі команди Суперліги залишили ледь не усі легіонери. Як вважаєш, чи підвищить це рівень цікавості до вітчизняної першості? Адже доводилося чути багато критики від вболівальників, що на провідних ролях в українських командах виключно легіонери…

- Для вітчизняних гравців це відмінний варіант та прекрасна нагода проявити себе. Особливо для молоді це хороший шанс зарекомендувати себе на високому рівні та показати, на що вона спроможна. Особисто я за те, щоб українці грали більше та частіше. А щодо глядацької зацікавленості… Скажімо так: нині у простого люду й без баскетболу вистачає турбот.

- Чи важко грати без легіонерів?

- Зараз майже всі в рівних умовах. Особисто мені – навіть легше. Мовного бар’єру не існує, тож можна швиденько домовитися з партнерами щодо конкретних ігрових моментів. Ніхто не працює на свою персональну статистику, для всіх головним є командний результат.

- А як щодо конкретно нашої команди? Адже після того, як пішли ЛаРон Денді, Джейк О’Брайєн та Маршон Пауелл, у команді залишилися лише два високорослі гравці – Андрій Малиш та Яків Змитрович. А за їхніми спинами – лише зовсім юні виконавці…

- Молодь також може грати на хорошому рівні. Але для цього потрібен час. Не тренер має зрозуміти, що хлопці можуть грати, а вони самі. Та для цього треба докласти чимало зусиль не лише у тренувальному процесі, а й поза межами майданчику.

- Цього сезону молоді гравці отримують чимало ігрового часу. Як вважаєш, чи гідна зміна підростає?

- Якщо будуть працювати над собою, то стануть достойною зміною. Я не з тих людей, хто буде передчасно роздавати якісь аванси, приміром: «В тебе гарна зачіска – будеш грати 30 хвилин». Свій час на майданчику треба заслужити важкою працею на тренуваннях. А потім вже діло дійде до офіційних матчів. Насамперед, треба оцінювати можливості гравці в захисті, а не в нападі. Якщо він вийде на майданчик і вправно виконає поставлену перед ним функцію в обороні, в нього може бути майбутнє. Для гри в захисті має бути бажання, а вийти покидати м’яча у кошик можна й на подвір’ї.

- У зв’язку з цим навантаження на тебе та Олександра Рибалка підвищується. Адже тепер на вас покладені не лише лідерські якості, а й функції своєрідних тренерів на майданчику, котрі повинні передавати досвід юним… Чи не заважка ноша?

Я готовий! Ми це робили й протягом попередніх сезонів, спілкувалися з молодими гравцями, підказували. Та все залежить від них самих – чи слухають вони, чи правильно сприймають поради. Ми ж за це грошей не беремо (посміхається). Наше завдання допомогти зробити правильні висновки. Хтось це робить, а деякі можуть сприйняти це як агресію… На щастя, в нашій команді всі хлопці адекватно сприймають критику. Та їм все одно потрібен час.

- Попереду на «ФЕРРО-ЗНТУ» чекають два дуже непрості домашні поєдинки проти БК «Донецьк» та «Говерли». Як вважаєш, чи під силу оновленій команді продовжити переможну домашню серію?

- Якщо граємо вдома – шанси є завжди! Але прогнозів робити не буду, я – не провидець. Усе побачимо вже після матчів. На майданчику треба битися, незважаючи на те, в якому складі твоя команда – з легіонерами чи з молоддю. Адже ми граємо на очах у рідних вболівальників!

Источник: bcferro.com.ua