Николай Вильховецкий: "Микроклимат в команде-отличный"

Ім’я Миколи Вільховецького добре відоме українським шанувальникам баскетболу. Новачок «ФЕРРО-ЗНТУ» довгий час був капітаном дніпропетровського «Дніпра», залучався до лав національної збірної, перемагав у конкурсі захисників за програмою Матчу Зірок Суперліги. Але минулий сезон для нього видався дуже непростим. Дошкуляли травми, через що довелося залишити рідний клуб і поїхати до Казахстану. Внаслідок цього Микола Вільховецький дещо випав з поля зору любителів баскетболу. Угода з «ФЕРРО-ЗНТУ» повинна допомогти захисникові нагадати про себе. В усякому разі, сам гравець рішуче налаштований продемонструвати свої найкращі якості у біло-зеленій формі.  Планами на цей сезон, враженнями від нової команди та власними захопленнями він і поділився під час інтерв’ю клубній прес-службі.

– Миколо, ти – колишній капітан «Дніпра». Знаючи непрості відносини між нашими та дніпропетровськими вболівальниками, скажи, чи довго роздумував над пропозицію «ФЕРРО-ЗНТУ»?

– Не дуже. Я не мав контрактних зобов’язань перед жодним клубом і чекав на пропозиції. А коли подзвонив агент та розповів про зацікавленість «ФЕРРО-ЗНТУ», довго не вагався. Що ж стосується мого капітанського статусу в «Дніпрі», то це вже в минулому. Наразі я в Запоріжжі й маю старанно тренуватися, не думаючи більше ні про що.

– А якими будуть відчуття, коли з’явишся у Дніпропетровську вже у статусі гравця іншої команди?

– Це буде просто ще одна гра. До кожного поєдинку треба готуватися, як до окремого матчу. Не згадувати про те, що «Дніпро» –  моя колишня команда. Частіше за все такі думки лише заважають, можна «провалити» матч. Треба готувати себе до того, що це буде ще одна важлива гра, яку необхідно вигравати.

– Минулого сезону було чимало розмов, що ти можеш завершити кар’єру через проблеми зі здоров’ям. Що трапилося тоді?

– Чесно кажучи, сам не знаю. Наразі я здоровий, доволі молодий, кар’єру завершувати не збираюся (посміхається). Головне наполегливо працювати й тренуватися. Ну і за власним здоров’ям слідкувати

– Кажуть, Валерій Кондратьєв пропонував тобі посаду у клубній структурі…

– Особисто до мене ніхто з подібними пропозиціями не звертався.

– А посеред сезону ти досить несподівано підписав угоду з казахстанським «Каспієм»…

– Як тільки я залишився без команди, мій агент одразу почав шукати мені новий клуб. Через деякий час він запропонував варіант з «Каспієм», а вже наступного дня після його дзвінка я прямував до Казахстану. Все сталося дуже швидко й неочікувано, я навіть подумати не встиг (посміхається). Для мене це був новий досвід. Коли прибув до команди, мене всі дуже тепло зустріли - й гравці, й тренери, й керівництво. До речі, чимало українців грають у Казахстанській лізі. Час промайнув дуже швидко. Ми встигли двічі зайняти третє місце: спочатку – в розіграші Кубка, потім - у чемпіонаті. Я залишився задоволений цим етапом моєї кар’єри.

– Ще один новачок нашої команди, Дмитро Антонець, також минулий сезон провів у Казахстані. Чи були ви знайомі?

– Звісно! Ми спілкувалися, коли наші команди зустрічалися в іграх. Крім того, в мене також хороші відносини були з Владиславом Тонченком, Максимом Шепілем, Вадимом Матюкевичем та рештою баскетболістів, котрих знав за сумісними виступами у Суперлізі. Коротше кажучи, мені там подобалося.

– А чи можна порівняти рівень тамтешньої першості з Суперлігою?

– Наразі цього робити не варто. Та можу сказати, що баскетбол у Казахстані розвивається швидкими темпами. Приємно за цим спостерігати. Можна сказати, країна переживає справжній баскетбольний бум. Казахстанські  клуби прагнуть брати участь не лише у внутрішньому чемпіонаті, а й виходити на міжнародний рівень, приміром, у Балтійську Лігу чи ВТБ. 

– А який там рівень побутового життя? Чи правда, що в Актау (місті, яке раніше носило ім’я Великого Кобзаря Тараса Шевченка) вулиці не мають назв? Чи спричиняло це дискомфорт?

– Колі я лише приїхав туди, то пережив потрясіння. По-перше, абсолютно інша ментальність у людей. По-друге, вулиці… навіть не знаю, з чим це порівняти. Місто поділене на райони, кожен з них має свій номер. З вулицями така ж сама ситуація. Було незвично. Місцеві казали, що в деякі райони краще нам не заходити. Та, врешті-решт, десь місяць мені знадобився для адаптації, а потім я вже вільно гуляв містом. Воно не дуже велике, чимось Южне нагадує.  Гарне, теплий клімат, ще й Каспійське море поблизу (посміхається).

–  Та все-таки ти вирішив повернутися до України…

– БК «Каспій» мав бажання подовжити співпрацю, але я попросив паузу. Необхідно було відпочити, відновити сили після непростого сезону. А потім мені подзвонив Кирило Большаков і запитав, чи є в мене бажання перейти до «ФЕРРО-ЗНТУ». Згодом агент повідомив мені, що клуб надіслав офіційну пропозицію. І я погодився. Мені подобається запорізька команда, тут багато досвідчених українських виконавців, яких я добре знаю. До того ж підкупала можливість працювати з вітчизняним тренером. Між іншим, з Кирилом Вадимовичем я знайомий з дитинства, тож не вагався.

– Як проходить адаптація в команді?

– З українцями - жодних проблем. З легіонерами також знайшли спільну мову, мовний бар’єр не заважає. Хоча мій англійський і не ідеальний, але я розумію, про ще йде мова. Жартуємо, спілкуємося, все чудово! Мікроклімат у команді - відмінний.

– Чи допомагає тобі той факт, що у «ФЕРРО-ЗНТУ» змінився майже склад, і тобі не доводиться вливатися в уже згуртований колектив?

– В принципі, на це увагу звертати не довелося. З українським «кістяком» команди я добре знайомий. А щодо легіонерів, то вони бачать, що ми доброзичливі, завжди вітаємося один з одним, тож жодних проблем.

– До Запоріжжя ти переїздив один?

– Ні, разом з дружиною Інесою. Навіть не виникало питань щодо переїзду, я заздалегідь знав її відповідь: «Так, я з тобою». Ми добре облаштувалися. Місто цікаве, до того ж тут мешкають чимало моїх родичів. Наприклад, двоюрідний брат - борець Микола Дараган. Додому їздимо хіба що на вихідні. Також нудьгувати не дають наші три собаки. Можна сказати, що переїздили до Запоріжжя усією сім’єю (посміхається).

– Розкажи про своїх домашніх улюбленців.

– В мене той-тер’єр, чіхуахуа та мопс - три різні породи. Вони таке вдома влаштовують! З ними не понудьгуєш. Увесь час бавляться, спостерігати - одне задоволення. Особливо, коли виходимо гуляти: розбігаються в різні боки, а перехожі не приховують захоплення: «Ой, які в вас собачки гарні!» (посміхається).

– А чим ще займаєшся у вільний час?

 - Коли повертаюся з тренування, приділяю увагу сім’ї (посміхається). Ми полюбляємо бувати на природі - на острові Хортиця є чудові місця. Свіже повітря – ідеальний варіант для прогулянок з собаками.  Після них завжди відчуваєш неабияку наснагу, добре засинаєш вночі. Коли вільного часу багато, можна витратити його на шопінг. Але частіше після тренувань я люблю саме прогулянки на природі, звісно, якщо погода дозволяє. Ну й зрідка можна пограти на Sony Playstation в FIFA чи «Call of Duty». А нещодавно придбав диск з GTA V. У нас в команді Ентоні Маршалл великий шанувальник цієї серії ігор. А взимку до нас ще й Джейк О’Брайєн приєднається, коли забере з дому власну консоль (посміхається).

– Від ігор віртуальних – до реальності. Оновлений «ФЕРРО-ЗНТУ» стартував не кращим чином, зазнавши  поразки в Івано-Франківську. Що, на твою думку послужило причиною?

– В принципі, команда в нас хороша. Та, на мою думку, нам ще не вистачає ігрової дисципліни. Ми не настільки зіграні, щоб стовідсотково перетворювати в життя тренерський задум. Усі переміщення поки що не відшліфовані до автоматизму. Та це прийде з часом. Чемпіонат лише почався, мине кілька матчів - і все буде в порядку.

– Попереду в запоріжців титулований суперник – київський «Будівельник». Для більшості з вас ця гра буде дебютною перед запорізькими вболівальниками в офіційних матчах. Які очікування?

– Очікую, що глядачі вщерть заповнять сектори Палацу спорту. В Запоріжжі вболівальники дуже активні, і це не може не радувати. З ними ми будемо грати вшістьох, вони нададуть нам сил та впевненості.

– Наостанок про головну баскетбольну тему осені. Нещодавно завершився чемпіонат Європу з баскетболу, де збірна України вразила всіх. Скажи, чи підтримуєш зв'язок із кимось із нинішніх гравців національної команди?

– Лише з Максимом Корнієнком. Ми переписувалися, я бажав йому успіхів. І спостерігав за виступами нашої збірної по телевізору.

– Напередодні минулого Євробаскету ти також був викликаний до лав команди Майка Фрателло і мав усі шанси поїхати до Литви, але все перекреслила прикра травма…

– Так. Все було в новинку, цікаво побудований тренувальний процес. Та, на жаль, під час зборів через травму в мене виникли проблеми зі спиною, не міг нормально тренуватися через це. Тож, вирішив поїхати додому та підлікуватися. Був розчарований…

– Чи мрієш повернутися до лав головної команди країни?

– Це навіть не мрія, а ціль. Взагалі їх кілька. По-перше, провести сезон без травм. А по-друге, є прагнення повернутися до збірної. Та для цього потрібно наполегливо тренуватися й працювати, аби стати кращим гравцем.

Источник: bcferro.com.ua