Артем Буцкий: "Все мои мысли о матчах чемпионата и о предстоящем плей-офф"

Один із ключових виконавців «ФЕРРО-ЗНТУ» Артем Буцький нині проводить просто блискучий сезон. Про це свідчать не лише сухі цифри статистики, а й визнання вболівальників, котрі обрали запорізького плеймейкера кращим гравцем команди у другому колі. Та й наразі не видно, щоб п’ятдесятий номер «біло-зелених» збавляв оберти. Тож, про перипетії поточного сезону, власну емоційність та ставлення Артема до нинішнього ліміту на легіонерів ми й вирішили з ним поспілкуватися у рамках інтерв’ю.

- Артеме, як ти сприйняв звістку про те, що за підсумками другого кола чемпіонату вболівальники обрали тебе кращим гравцем команди? Адже це один із рідкісних випадків, коли таке визнання здобуває вітчизняний гравець.

- Звісно, мені було приємно, хоча й неочікувано. Адже в нашій команді на провідних ролях переважно американські баскетболісти, котрі сповідують яскравіший стиль гри. Тож після оголошення результатів голосування я був приємно здивований. Дякую вболівальникам! Таке ставлення уболівальників завжди тішить.

- Протягом цього сезону ти дійсно суттєво додав ледь не у кожному аспекті гри. Наприклад, істотно зріс відсоток реалізації триочкових кидків. А з чим ти пов’язуєш такий прогрес?

- Даються взнаки результати наполегливих тренувань. З кожним заняттям приходить впевненість у власних силах, та й тренер мені довіряє. Пригадуєте, яка непроста ситуація у нас склалася після травми Джеремі Шеппелла, тож я мав перейняти на себе частину його функцій.

- Тренувальний процес, звісно, має важливе значення, але ти й раніше наполегливо займався. Та в порівнянні з минулими сезонами твій рейтинг ефективності суттєво зріс. Багато хто вражений цією метаморфозою, бо вважають тебе віковим гравцем…

- Нехай дивуються! Все залежить від того, як спортсмен підтримує свою форму. У декого пік настає десь у 28-річному віці, а інший і за 30 виглядає чудово. Взяти, наприклад, Пабло Пріджионі. Він у 35 поїхав грати до НБА, а зараз планує повернутися до Старого Світу, пограти ще декілька сезонів у Євролізі.

- Зважаючи на твою форму, можна припустити, що тренерський штаб національної збірної України розглядатиме кандидатуру Артема Буцького напередодні Євробаскету. Скажи, а чи сам розраховуєш на потрапляння хоча б до розширеного списку претендентів на поїздку до Словенії?

- Чесно кажучи, не замислювався над цим. Усі мої думки зараз – про останні матчі регулярного чемпіонату Суперліги та майбутній плей-офф. А вже влітку подивимось. Якщо викличуть – добре, не викличуть – нічого страшного. Хоча, бажання виступати за національну збірну нікуди не зникло.

- До речі, ти вже маєш досвід перемог над одним із наших суперників по групі. Маю на увазі французів. Адже під час відбору на Євробаскет-2009 збірна України разом з тобою зуміла здолати команду Паркера, Тюріафа та Де Коло…

- Напружена була гра. Ми змогли перемогти з різницею в один-єдиний бал (79:78 – прим. ред.). Пам’ятаю, як у вирішальні хвилини зустрічі Андрій Агафонов поставив блок-шот Ронні Тюріафу. Цей момент закарбувався в пам’яті. Щодо мого безпосереднього опонента, Тоні Паркера, персонально проти нього грати дуже важко, необхідний командний захист. Цей француз і в НБА є одним із найкращих. Напевно, це був найбільш незручний опонент у моїй кар’єрі. Хоча, назву ще й… мого одноклубника Ренді Кулпеппера. На тренуваннях проти нього діяти складно, настільки він сильний індивідуально.

- Давай повернемося ще на чотири роки назад – на чемпіонат Європи-2005. Хоча він був не дуже вдалий для синьо-жовтих, втім, напевно, є що згадати?

- Що там згадувати… Програли всі три матчі. Хоча, досвіду набули чималого. Адже у нашій групі були збірні Росії, Німеччини та Італії. Ми протистояли таким зіркам, як Андрій Кириленко, Віктор Хряпа, Дірк Новицьки та інші. Для багатьох із нас це були перші змагання такого рівня, адже тоді українські клуби не виступали в євротурнірах настільки вдало, як, наприклад, «Будівельник» нинішнього сезону. Лише Станіслав Медведенко грав у НБА, але один у полі – не воїн.

- Перейдемо до більш свіжих подій. В останньому матчі ти зумів двічі заблокувати кидок суперника. Не пригадую, щоб раніше ти відмічався чимось подібним…

- Так, щось я там настрибав, комусь «горщика» виписав (посміхається). Щодо останнього разу… напевно, це було вперше. Адже кидки суперника я блокую не часто – зрідка зачеплю кого-небудь. Минулого сезону взагалі був лише один блок-шот.

- Захист взагалі є сильною стороною твоєї гри. Розповіси, кому зобов’язаний своїми оборонними навичками?

- Особливо ніхто не навчав, якось сам до цього дійшов. Ще граючи за БК «Полтава-Баскет» я придивлявся до гри Володимира Журжія, котрий нині виступає у вищій лізі за «Волиньбаскет». Спостерігав за його манерою грати у захисті, в тренажерному залі багато працював над спеціальними вправами. В обороні головне – бажання. А з досвідом приходить розуміння, в якому епізоді як треба діяти, наскільки віддалено триматися від суперника. Але, повторюся, головне мати бажання. Адже це брудна робота, після неї сил на атаку інколи може просто не вистачити.

- До речі, якщо ми вже торкнулися поточного сезону, то давай пригадаємо і гру в Миколаєві, де ти з найкращого боку проявив себе у вирішальні секунди матчу…

- Ситуація вийшла дуже напружена. Перед моїми штрафними кидками Кирило Большаков узяв тайм-аут. Дає настанову: «Перший треба забити, а другий - кинути повз ціль, щоб м’яч відлетів у ліву сторону». Всі, звісно, знають про це й мають боротися за підбирання. Перед поверненням на майданчик я порадився з Гуінном і Муром, попросивши їх поставити один одному заслін після мого другого кидка. Це спрацювало. Суперники зреагували більше на дії Річарда, ніж на відскік від кошика. Ну а далі ви все бачили – підбирання Вернера, пас на Гуінна – і овертайм. Бувають і такі випадки (посміхається). Що найкумедніше в цій історії – я в тому матчі не влучив купу штрафних! І коли тренер під час тайм-ауту розповідав про те, що треба забити перший м’яч, я казав, що треба його ще поцілити. А Кирило Вадимович відповів: «Поцілиш». Ну, а якщо тренер сказав – треба влучати (посміхається). Потім на тренуваннях спробував повторити свій другий кидок – не виходило. М’яч кожного разу відлітав не туди. Такі матчі, як у Миколаєві, запам’ятовуються. Большаков нам потім сказав: «Ви можете виграти з перевагою в 40 очок, або програти стільки ж – ці результати забудуться. А такі перемоги – ніколи».

- Перед початком гри з БК «ОДЕСА» ти дуже тепло вітався з екс-одноклубником Джастіном Лавом. У зв’язку з цим питання: кого з колишніх партнерів із команд Суперліги можеш назвати близькими друзями?

- Перш за все, Івана Шкурупія, з яким чимало пограли разом за «Сумихімпром», та Андрія Корочкіна, котрий нині захищає кольори «Черкаських Мавп». Ми тісно спілкуємося, дзвонимо один одному. Та й взагалі, є чимало гравців, із якими я у дружніх стосунках: Онуфрієв, Сільковський… Список – довгий.

- Ти завжди доволі емоційно поводиш себе як на паркеті, так і на лаві запасних. А у повсякденному житті ти людина веселої вдачі?

- Так, я доволі веселий хлопець (посміхається). Хоча, краще спитати у моїх одноклубників і або членів родини.

- Чи допомагає тобі ця риса характеру на паркеті? Адже розігрувач виконує функції тренера на майданчику, саме він будує гру команди.

- Звісно, це допомагає. Якщо ти замкнутий у собі, це перешкоджає командній роботі. Не буде ніякої комунікації між партнерам. Якщо ти перший номер, маєш спілкуватися з усіма, як із легіонерами, так із українцями, брати на себе лідерські функції, заводити команду. Мовчунів на цій позиції мені зустрічати не доводилося.

- А як багато випадків було у твоїй кар’єрі, коли не вдавалося знайти спільної мови з партнерами, як-то кажуть, достукатися до них?

- Побити горщики можна будь-із-ким. Але внутрішні негаразди мають залишатися поза майданчиком. Якщо виходиш на гру, обов’язково знаходиш спільну мову з одноклубником. Ми ж не один на один граємо, чи два на два. Є п’ятеро гравців на паркеті, семеро – на лаві запасних, плюс тренерський склад, який нас готував. Не псувати ж через якусь сварку все те, що напрацьовувалося тривалий час? Один неправильний вчинок – і все, гру програли. Тому, навіть якщо людина тобі неприємна, маєш знайти вихід із ситуації.

- Комунікабельність та емоціональність передалися і твоїй дочці, котра аж ніяк не може всидіти на місці під час домашніх ігор. Вболівальники «ФЕРРО-ЗНТУ» навіть жартують, що вона піднімає їм настрій не гірше, ніж гра самої команди…

- Є таке. Своїм характером вона вдалася в нас з дружиною. Ми обоє доволі емоційні люди. Тож, вийшла така суміш. Напевно, Оля ще більш емоційна, ніж я. Вона і вдома не сидить на місці. Непосидюча, але слухняна. Як каже моя дружина, «все в міру». Дочка знає, коли можна побавитися, посміятися, а коли потрібно робити уроки. На щастя, вчиться вона добре.

- До речі, про вболівальників. Тебе дуже люблять запорізькі шанувальники баскетболу, ти відповідаєш їм взаємністю. Скажи, чи багато друзів завів у нашому місті?

- Не скажу, що дуже багато, але маю знайомих, із котрими охоче проводжу вільний час. Граю в більярд, настільний теніс…

- Про ці захоплення ти розповідав. А, можливо, до них ще щось додалось?

- Та ні, жодних боулінгів чи чогось в такому дусі. Чесно кажучи, не бачу в цьому жодного сенсу. Мені й більярд не набрид (посміхається).

- Попереду на «ФЕРРО-ЗНТУ» чекає неймовірно важливий матч проти «Черкаських Мавп», у складі котрих граютьчимало твоїх добрих знайомих. Чого чекаєш від наступного протистояння?

- Чекаємо непростої гри, готуємося до неї. А щодо знайомих, то на це особливо не зважаю. Я грав у Черкасах, знаю більшість гравців, тренерський штаб, лікарів. Виходячи на матч не треба думати, з ким із суперників ти у чудових відносинах. Потрібно грати! Тим більш, що в Черкасах ми поступилися з різницею в 11 очок. Отже, прагнутимемо реваншу.

- Твій контракт з «ФЕРРО-ЗНТУ» наближається до завершення. Чи маєш плани на найближче майбутнє?

- Звісно, маю! Приміром, грати в баскетбол (посміхається). Де – це вже інше питання. Звичайно, є вірогідність того, що залишуся в команді. Але наразі я сконцентрований виключно на грі. Почнеш думати про контракт зараз – і це може негативно позначитися на виступах. Тож, мої думки наразі зайняті майбутнім плей-офф, котрий почнеться 7 квітня.

- На завершення, доволі непросте питання. Останнім часом у вітчизняному баскетболі ходять розмови про те, що ліміт на легіонерів у Суперлізі має бути змінений. Як вважаєш, чи сприятиме таке штучне обмеження розвитку українських гравців?

- Я не вправі вирішувати так питання. Зараз про це сперечаються керівники клубів, і нерідко трапляється так, що розмови приводять до кардинально протилежних висновків. Але вважаю, що українці можуть грати на високому рівні. Матчі за участю «Дніпра» та БК «Київ» це доводять. Втім, ліміт не треба розглядати осторонь розвитку дитячо-юнацького баскетболу. Не можна приділяти увагу лише чомусь одному, адже ці поняття взаємопов’язані.

Источник: bcferro.com.ua