Леонид Стефанишин вернулся в "Будивельник"

До рідної команди він повертається вдруге. Вперше збирався піти не лише з «Будівельника», а й з баскетболу взагалі. Тоді, навесні 2008-го Леонід Стефанишин вирішив стати священником. Але життя сталося так, що після дворічної паузи талановитий нападник повернувся туди, де зробив собі ім’я. Й одразу разом з «Будівельником» став чемпіоном України. Невдоволення після повернення у Леоніда могло виникати лише через те, що не надто довіряв місце на майданчику тодішній наставник киян – каталонський спеціаліст Жосеп Беррокаль. Втім, таке спортивне життя.

В міжсезоння до «Будівельника» прийшов інший тренер – чорногорець Звездан Мітровіч. Однак у момент, коли треба було проявляти себе в очах нового керманича, Стефанишин травмувався й увесь підготовчий період перебував в лазареті. Повернувся лише в ході сезону. Пробитися в команду, яка щойно почала знаходити свою гру, було важко. Як наслідок, Леонід вперше в кар’єрі зіграв за іншу клубну команду. Переїзд в лави дніпродзерджинського «Дніпро-Азоту» тоді сприйняли двояко. Одні казали, що Стефанишин їде набувати форму, інші з жалем констатували, що то буде догравання.

Втім, й одні, й інші, мабуть, здивувалися, що в «Будівельник» Леонід повернувся так швидко, всього через чотири місяці. 26 березня він приїхав до Києва в якості гравця «Дніпро-Азоту» на два матчі проти столичних клубів. Зіграв проти «Києва», через добу відтренувався, а 28 грудня провів поєдинок проти «Будівельника». Втім, до Дніпродзерджинська Стефанишин вже не повертався. Адже від сьогодні (28 березня) – він знову баскетболіст рідного «Будівельника». 

- Леоніде, це справді остання для вас гра в «Дніпро-Азоті»?

- Швидше за все, так.

- Коли йшли з Києва торік у листопаді, не думали, що сторінка  «Будівельника» у вашій перегорнута?

- Ні, адже то була оренда і в мене продовжував діяти контракт з  «Будівельником». Тому в моєму поверненні нічого такого нема. Так і планувалося. Мені одразу, щойно поїхав, сказали: « Якщо набереш форму, будеш знову грати тут». Я відновлююся після травми, чим міг, допоміг «Дніпро-Азоту». Тепер повертаюся назад.

- У вас є порозуміння зі Звезданом Мітровічем?

- Побачимо. Не хочу згадувати наперед. Він досить адекватна людина і я не такий, щоб зі мною не знайти спільної мови. Ясно, що не буду грати по 25-30 хвилин за гру, як в «Азоті», але, чим зможу, тим допоможу. Якщо тренер буде довіряти, буду викладатися максимально.

- Взагалі Мітровіч дає приблизно порівну часу тим, кого включає в заявку…

- Річ не втому, скільки я буду грати, а втому, чи зможу допомогти  «Будівельнику» знову стати чемпіоном. Буду намагатися принести максимум користі за хвилину, за 10, або 30.

- В «Дніпро-Азоті» ви, здається, швидко знайшли спільну мову з тренером Дональдасом Кайрісом, який прийшов майже одночасно з вами…

- У цього тренера дуже цікава школа баскетболу. Кайріс поєднує класичний литовський стиль з американським університетським. Це щось нове в моїй кар’єрі. В цій команді я себе почував дуже гарно. Мені було приємно попрацювати з Кайрісом. Вдячний за довіру керівництву. Після «Азоту» маю найкращі враження.

- Вам не здається, що в «Дніпро-Азоті» занадто багато довіри до легіонерів?

- Я б не сказав. У нас вдосталь грають й українці. Якщо подивитися статистику сезону, то в середньому 20 хвилин на майданчику проводжу і я, і Сергій Горбенко, і Максим Балашов, і Володимир Гуртовий. Мають ігрову практику Станіслав Сокур й Олексій Чигринов. Усі допомагають. Ось в останньому матчі проти «Будівельника» вийшов Андрій Куліш, зовсім молодий хлопець. Тому я б не сказав, що ставка робиться на легіонерів. Хіба в окремих матчах, де на американцях лежить більша відповідальність. Але не сказав би, що в «Азоті» в цьому плані існує перегин.

- У Мітровіча стиль баскетболу, м’яко кажучи, інший. Тепер доведеться серйозно перелаштовуватися? 

- Так вийшло, що через травму з «Будівельником» на зборах я не був, але попри це більш-менш з методикою Звездана обізнаний. Буду намагатися включитися в цю роботу. Зрештою, трохи за ті кілька місяців, після того, як відновився після травми по цій методі я вже попрацював. Тепер буду призвичаюватися заново. Але згадувати завжди простіше.

- Григорій Хижняк, коли повертався до «Будівельника», сказав, що повертається в сім’ю…

- Так воно і є. Гравці, тренери, міняються, але вболівальники, атмосфера залишається тою самою. Як не крути, «Будівельник» - мій рідний клуб. Не буде зарікатися, що буду грати тут до завершення кар’єри, але, мабуть, якщо буду йти, то знову повертатимусь.

- До Дніпродзержинська, де специфічний клімат, за чотири місяці встигли звикнути?

- Мені було легше, бо жили ми в Дніпропетровську, а це місто не дуже відрізняється від мого рідного Києва. В Дніпропетровську маю багато друзів-баскетболістів. Приміром, Тимур Євсеєвічев, який колись грав у Дніпропетровську. Ми з ним перетиналися в молодіжній збірній. Той же Вова Гуртовий, Сергій Горбенко. Та з усіма в команді, бо вони колись жили в Діпропетровську. Тому такого, щоб були відірвані від, світу не було. До Дніпропетровська ми переїхали разом з дружиною. Дітей у нас ще немає. То було легше. Друзі не давали нам сумувати. Весь вільний час займали різними спілкуваннями з гарними людьми. Але Київ є Київ. То – рідна домівка. Тому радий повернутися сюди.

sport.oboz.ua