Дневник Пуха Джетера. О возвращении в США и смерти дедушки

В Китае, где началась пандемия коронавируса, жизнь постепенно налаживается. Но до полной нормализации еще далеко. Пока нет точных сроков возобновления баскетбольных соревнований. Сначала это планировалось на апрель. В Китай стали возвращаться иностранные игроки. Однако старт уже несколько раз переносили.

Поэтому бывший натурализованный разыгрывающий защитник сборной Украины Пух Джетер, выступающий за китайский Фуцьзян, опять вернулся в США.

О возвращении и смерть в Детройте 91-летнего дедушки - Юджина Джетера старшего, Пух рассказал в новой записи дневника.

Предлагаем запись в переводе fbu.ua.

Вітання всім. Сподіваюся, з вами все добре. У цьому записі я розповім про повернення до Лос-Анджелесу, сезон у чемпіонаті Китаю та мого 91-річного дідуся який помер від коронавірусу.

2020-й неймовірний, чи не так? І це лише травень. Важко уявити, що буде далі. Але головне правило: дбати про сьогоднішній день, наступний хай сам про себе подбає.

Коли я почув, що початок сезону переноситься на липень, потрібно було робити вибір. Взагалі вся ця ситуація з вірусом – постійний вибір. Саме життя насправді є постійним вибором. У березні, коли початок сезону планувався на квітень, я вирішив повернутися. Поки був на карантині, початок перенесли на травень. Я думав, що то добре, оскільки ми зможемо набрати ігрові кондиції. Але коли під час тренувань уже сказали про липень, довелося говорити генменеджером та тренером про родину, яка потребує мене вдома. Вони мене зрозуміли, оскільки я старанно дотримувався всіх вимог та рекомендацій.

У нас було по два тренування на тиждень, але після звістки про перенос змагань на липень, скоротили до одного. Потім мала настати тритижнева перерва. То ж я вирішив нею скористатися, аби повернутися додому. Насправді, ми не впевнені, чи розпочнеться сезон навіть у липні. То ж краще цей час побути з родиною. Якби родина могла поїхати до мене в Китай, була б інша історія.

Більшість американців у Китаї мабуть так само вчинять. Але дехто може залишитися, оскільки ситуація в Штатах не найкраща. У Китаї наразі безпечно. Те, що я бачив у своєму місті Цюаньчжоу, свідчить про повернення до нормального життя. Схоже, цього місяця почнуть працювати школи. Можливо, після наступного повернення до Китаю знову доведеться відбути карантин, та сподіваюся, що буде вже краще.

Щодо наших тренувань, то перед входом до приміщення у всіх міряли температуру. Обов’язкова перевірка температури наразі перед входом у будь-яке приміщення: ресторан, готель тощо. Та попри це ми мали змогу тренуватися. Взагалі я бував в трьох місцях: готель, тренажерний зал та ресторан. Столи у ресторані вже були розставлені на соціально безпечну відстань. Після перевірки температури ви мали продезинфікувати руки антибактеріальними серветками. А вже після цього насолоджуватися їжею.

Клуб забронював для мене квитки з Сяменя до Лос-Анджелеса. Людей зовсім мало – ніхто не подорожує. В аеропорту знову перевірили температуру. Але це вже було не так, як того разу, коли прилетів до Шанхаю. Тепер все простіше. У Сямені довелося заповнити деякі папери, написати, що робив у Китаї. Перед посадкою на літак знову поміряли температуру, а потім ще й в літаку. То ж всього тричі міряли її до вильоту. Людей у літаку було мало. Не більше 20-ти.

У Лос-Аджелесі одразу з літака опиняєшся в тунелі, де також перевіряють температуру задають різні питання. Не міг повірити, наскільки порожнім був аеропорт.

Ще одна причина мого повернення – мій дідусь. Наприкінці квітня він майже у 92-річному віці переніс інсульт та помер у лікарні. Ми все ще намагаємо з’ясувати чи був у нього вірус до інсульту, чи він заразився ним уже в лікарні. Дідусь був поважною людиною. Йому мало виповнитися 92 роки 9 травня. Він вів активне життя, робив щодня зарядку, мав подругу, користувався FaceTime для спілкування з нами. Єдине, чого в нього не було, це сторінки в Instagram. Дідусь – корінь родини. Він – Юджин Джетер. Мій тато – джуніор, молодший. Відповідно я Юджин Джетер третій, а мій син – четвертий. Я вдячний, що Бог дав йому можливість побачити, як виріс я, а потім мій син. Він жив у Детройті. Ви б бачили, як він пишався, коли я грав там проти Пістонз. «Погляньте, моє прізвище на майці НБА. На майці Кінгз. Так, ми справді родина королів», - казав дідусь.

Востаннє я бачив його наживо минулого року в Лос-Анджелесі. Йому вже було за 90 років. Народився він у 20-х роках минулого століття. Я приїхав до аеропорту забирати його на Tesla, у якої двері піднімаються вгору. То ж коли я біля нього натиснув кнопки, аби все відчинилося, він завмер. «Що це?», - здивувався він. Ми обнялися, я забрав його речі, закинув у багажник, а він все ще залишався на місці зачарованим. «Пух, що це?» - дивувався він. Я запросив його нарешті сісти, оскільки він і надалі залишався зачарованим. «Хлопче, в тебе космічний корабель? Він сам одягне на мене пасок безпеки?», - продовжував дивуватися дідусь, нарешті сівши в авто. Я б так само дивувався б. Лише уявіть, які авто він бачив від свого народження.

Тепер у мене є ще один ангел, який наглядає за нашою родиною.

Источник: ФБУ