Джейсон Дэвис: "С ранних лет я играю в агрессивном стиле"

Двотижнева перерва без офіційних матчів не завжди йде на користь команді. Однак трапляються і такі моменти, коли деякі гравці від цього отримують зиск. Таким є гравець «Черкаських Мавп» – Джейсон Девіс. У своєму другому матчі за черкаську команду захисник отримав травму і своє перше тренування після зіткнення в матчі проти «Будівельника» провів лише сьогодні. Поки що навантаження на хвору ногу Девіс дає мінімальне і бере участь виключно в кидкових вправах. Відразу після заняття ми поспілкувалися з новачком черкаського клубу про його кар’єру та погляд на Україну.

– Як опинився в Україні?
– Мені подзвонив Віллі Соломон і сказав, що в його команді є вакансія, якщо я підійду тренеру, то буду грати. Так я і опинився тут, відтренувався з командою кілька тижнів і потім почав грати. Думаю, український чемпіонат – це гарна можливість проявити себе.

– Звідки ти знаєш Соломона?
– Ми виросли в одному місті (Хартфорд штат Конектікут). Ми обоє виросли в цьому місті. Коли ми вперше познайомилися, я був зовсім маленьким хлопцем, тобто я сміливо можу назвати його старшим товаришем. Взагалі, я пишаюся тим, що можу тренуватися і грати разом з таким ветераном, як Віллі. В цієї людини є багато того, чому можна повчитися.

– Що подобається, а що – ні в Черкасах?
– Черкаси – це маленьке місто в якому дуже легко зосередитися на баскетболі. Тим більше, тут дуже люблять цей вид спорту, нас гарно підтримують фани і тим самим дають зрозуміти, що ми вдома. З мінусів назвав би холоднечу, так холодно мені ще ніде не було.

– Розкажи про свою кар’єру.
– Я буду говорити лише про професійну кар’єру. В минулому сезоні я грав півроку в NDBL. Після цього я спробував свої сили у Вищій лізі чемпіонату Португалії. Потім була Друга турецька ліга і останнім моїм клубом була команда з філіппінського чемпіонату. Туди запросили мене пограти в цьому сезоні, але там я відіграв лише три матчі. Так вийшло, що моя команда не потрапила у плей-оф і клуб не захотів продовжувати зі мною угоду. Хоча до цього ми ще відіграли кілька турнірів у Філіппінах і один в Сінгапурі.

– В тебе доволі агресивна манера гри. Це твоє бачення баскетболу?
– Так. З ранніх років я граю саме в такому стилі. Справа в тому, що я не можу себе назвати снайпером. Тому мені доводиться лізти у проходи, бити згори, боротися за м’яч і сидіти на ногах у суперника в захисті. Саме так я приношу команді найбільше користі.

– У твоєї команди залишилися лише математичні шанси дістатися в плей-оф. Як дивишся на цю ситуацію?
– По своїй натурі я – переможець і дуже впевнений у власних силах, так само, як і в силах команди. Думаю, в нас є шанси, а коли вони є, треба за них чіплятися. Насправді, ви ніколи не можете знати, чим завершиться якийсь окремий епізод в житті, не те, що серія матчів. Треба вірити в краще, принаймні, так роблю я.

– Нещодавно ти отримав травму, зараз вже оговтався від неї?
– Мені потрібно ще кілька днів і все буде гаразд. Зараз я себе почуваю на відсотків 70, думаю, до найближчого матчу буду готовий. Зараз я тішуся тому, що в мене не перелом, бо епізод, коли я отримав травму, навіть не пам’ятаю. В тій ситуації я хотів поставити блок і в боротьбі отримав удар в потилицю, після чого на мить втратив свідомість, що і призвело до невдалого приземлення.

– Чим в Черкасах займаєшся у вільний час?
– Після тренувань часто ходимо з Віллі їсти в один із черкаських закладів. А взагалі, дуже багато часу проводжу в скайпі, зараз комп’ютер – це ледь не пів мого життя.