Ярослав Зубрицкий: "Благодарны болельщикам за понимание"

Один із останніх "могікан" українського баскетболу, що продовжує виступати з самовідданою віддачею, не дивлячись навіть на свої 37 років, капітан "Політехніки-Галичини" Ярослав Зубрицький гість клубної прес-служби.

– Яріку, ти почав свою кар'єру доволі пізно...
– Так, тільки коли мені виповнилося 16 років, я почав займатися баскетболом. До цього я займався волейболом, однак цей вид спорту мені прийшовся не до душі. Практично всі командні види спорту мені подобаються, але саме в баскетболі часто буває, що один гравець може вирішити результат матчу. До того ж, саме баскетбол є самим видовищним зі всіх командних видів. Та й мій зріст дозволяв мені виступати саме в цьому виді спорту. Тому мені вдалося потрапити в студентську команду «Львівської політехніки».

– Що ти можеш згадати зі свого баскетбольного старту?
– Це були важкі часи. Фінансування було на жахливому рівні. Щоправда, для мене, молодого гравця, це не було найскладнішим питанням. Я не звертав увагу на такі критерії як заробітна плата. Спочатку навіть зарплати не отримував лише добові. Доводилося на виїзди брати із собою кип'ятильники, каструлі, щоб якось поїсти. Лише, коли ми почали грати у вищій лізі, я отримав перші зарплату – 150 доларів.

– Як до тебе ставилися «старші брати» по команді?
- Мені дуже повезло. Тоді в «Політехніці» був дуже дружній колектив. Олег Пелех, Вітя Заболотний, брати Смітюхи та інші. Всі підтримували один одного. Пояснювали що треба робити й у якій ситуації. Це були часи, коли сама атмосфера допомагала гідно виступати й перемагати.

– Ти згадав про колишніх партнерів по тій – давній «Політехніці». Чи підтримуєш стосунки з колишніми одноклубниками?
– Намагаюся підтримувати контакти із Заболотним, Тютюнником. Зрозуміло, що тісну спілкуюся з Олегом Пелехом. Колись ми доволі часто збиралися разом. Сьогодні уже не так багато часу є для цього.

– Хто мав найбільший плив на твоє становлення як баскетболіста?
– Насамперед, це Анатолій Миколайович Заверікін. Саме під його керівництвом я навчався азам баскетболу. Чимало взяв у Євгена Мурзіна, коли той ще виступав. Трохи змінив своє розуміння баскетболу після роботи зі Звєзданом Мітровічем.

– Чи багато змінилося з того часу, коли ти розпочинав кар’єру?
– Змінився сам баскетбол. Змінилися гравці, тренери. Не змінилися лише уболівальники. Вони такі самі. Я розумію: коли команда програє – навіть бажання немає ходити на матчі. Наші вболівальники продовжують підтримувати «Політехніку-Галичину». Нам ця підтримка дуже потрібна. Тому команда дуже вдячна вболівальникам, за їхнє розуміння. Саме це додає нам сил.