Артем Буцкий: "Перед матчами с фаворитами в команде царит супернастрой"

З досьє. Артем БУЦЬКИЙ народився 24 серпня 1981 року в Полтаві. Закінчив Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка. Перший тренер – Володимир Чичельницький (Полтава). Виступав за БК «Полтава-Баскет», «Сумихімпром», БК «Київ», «Черкаські Мавпи», БК «Одеса», МБК «Миколаїв». Срібний призер чемпіонату Суперліги (сезон 2005/06 рр.). Віце-чемпіон Всесвітньої універсіади (2005 р.). Майстер спорту міжнародного класу. Захищав кольори національної збірної України. У «Ферро-ЗНТУ» дебютував 1 жовтня 2011 року в переможному матчі з «Кривбасбаскетом». Зріст – 184 см.

Цей досвідчений гравець задньої лінії атаки – найцінніший з числа українських баскетболістів, що дебютували у складі «ФЕРРО-ЗНТУ» в нинішньому сезоні. Він є непересічним лідером команди за кількістю результативних передач – у середньому 4,7 (7-й показник Суперліги), тож без Артема сьогодні не можна уявити атаку запорізького клубу. А між іншим, вибір на користь баскетболу він зробив не в дитячому, а вже в юнацькому віці.

— А до того чи було в тебе якесь спортивне захоплення?
— З семирічного віку аж до дев’ятого класу займався футболом у полтавській ДЮСШ під орудою тренера Олександра Горностаєва. До речі, разом зі мною опановував секрети популярної гри нинішній півзахисник дніпропетровського «Дніпра» і збірної України з футболу Руслан Ротань.

— Тож можна припустити, що полтавська «Ворскла» у твоїй особі втратила талановитого футболіста. Зате український баскетбол отримав гравця, який доріс до рівня національної збірної.
— Після футболу я ще протягом року займався веслуванням на байдарці, згодом – боксом. А до баскетбольного тренера Володимира Володимировича Чичельницького (на жаль, він уже пішов з життя – царство йому небесне) потрапив, коли перейшов до 11-го класу. Я настільки швидко прогресував, що як тільки-но став першокурсником Полтавського університету, мене запросили до команди «Полтава-Баскет».

— У твоїй баскетбольній біографії фігурують сім міст – Полтава, Суми, Київ, Черкаси, Одеса, Миколаїв, нарешті, Запоріжжя. Яке з них найулюбленіше?
— Звичайно, Полтава, де я й відбувся як баскетболіст. Там мій дім, моя родина. Тривалий час ми мешкали у Сумах, де народилася моя донька. З решти міст найкращі спогади пов’язані з Одесою, яка приваблює своїми архітектурними пам’ятниками, неповторним менталітетом населення. Дуже подобається мені й Запоріжжя.

— До речі, побутові умови тебе задовольняють?
— Так. Клуб знімає для мене двокімнатну квартиру в одному з найпрестижніших місць – на Набережній Дніпра. Дружина з донькою мають можливість навідуватися до мене. От і нещодавно, під час новорічних і різдвяних свят, вони приїздили до Запоріжжя.

— Як склався варіант із переходом до «ФЕРРО-ЗНТУ»?
— Мене сюди запрошували ще десять років тому. Тоді команда називалася «ФерроЯблуко» і мріяла про повернення до Суперліги, а тренував її Кирило Большаков. Я навіть приїздив на оглядини до міста на Дніпрі, підписав угоду. Але запоріжцям не вдалося повернутися до елітного дивізіону, і можливість мого переходу сюди відпала. Коли ж торік мене знову покликали до Запоріжжя – не вагався аніскільки.

— Наскільки складною була акліматизація в новому колективі?
— Нічого складного! Як я вже казав, добре знав тренера, мав знайомих і серед гравців команди.

— Тебе влаштовує той ігровий час, який надає тренер, - у середньому 25 хвилин?
— Завжди хочеться мати достатню ігрову практику, але чимало залежить від ходу подій у тому чи іншому матчі. Головне завдання розігруючого – виконувати функції асистента основних бомбардирів команди. Гадаю, це мені вдається.

— Чи можеш оцінити рівень власної ігрової форми?
— Гадаю, на сьогодні він дорівнює 80 відсоткам. Однак наразі в нас буде двотижнева пауза в календарі. Не помилюсь, якщо скажу, що тренери приділятимуть чималу увагу підвищенню фізичних кондицій гравців. Тож сподіваюсь, що вийду на оптимальний рівень.

— Практично всі матчі з фаворитами чемпіонату Суперліги «ФЕРРО-ЗНТУ» проводить на підвищеному тонусі. Що є запорукою успіхів команди в зустрічах із завідомо сильнішими суперниками?
— Звичайно, налаштовуємось на такі матчі по-особливому, бо хочеться довести, що ми не гірші. Кожен з гравців розуміє, що треба викластися не на 100, а навіть на 110 відсотків. Тих днів, що передують іграм із фаворитами, в команді панує, так би мовити, супернастрій, який забезпечують президент, тренери та й ми, гравці.

— Проте на турнірному шляху «ФЕРРО-ЗНТУ» нинішнього сезону була й серія поразок. Які з них були найприкрішими?
— Найбільша прикрість – наш програш в овертаймі в Южному. Та й удома ми поступилися «Хіміку» на останніх секундах. Чи можна вважати цю команду фатальною для нас? Гадаю, що ні, хоча й не принижую її переваг. А прикрих невдач у нинішньому чемпіонаті не спромігся уникнути жоден колектив. Досить згадати поразку «Азовмашу» від «Кривбасбаскету» з різницею у 28 пунктів!

— Про що ти думаєш перед виходом на ігровий майданчик?
— Прокручую в думках тренерську установку, придивляюся до майбутніх опонентів.

— Який ігровий відрізок матчу ти вважаєш найважливішим?
— Як на мене, важливо, щоб фінальна сирена засвідчила переможний для нашої команди рахунок, щоб там не відбувалося протягом гри.

— У твоїй колекції медалей є срібло чемпіонату України шестирічної давнини. Мрієш поповнити список нагород у складі «ФЕРРО-ЗНТУ»?
— Взагалі, я не прихильник прогнозів. Наразі, як і кожен з моїх одноклубників, налаштовуюсь на перемогу в кожному матчі.

— Яким чином ти організовуєш свій відпочинок?
— Намагаюсь його узгоджувати з інтересами родини. Останніх років, якщо є можливість, вибираюсь у Карпати – на гірськолижні комплекси Буковель або Драгобрат.

— Як довго ти опановував ази гірськолижного спорту?
— Нічого складного: після показу інструктора – став на лижі. Я зазвичай усе нове схоплюю на льоту.

— В тебе є заповітна мрія?
— Не буду оригінальним: головне, щоб у моїх близьких не було ніяких проблем зі здоров’ям. Все інше – другорядне.

bcferro.com.ua