Ричард Гуин: "Карьера – это безперерывное обучение"

Цей гравець – з тієї плеяди легіонерів, які мають значний досвід виступу в Україні, до того ж на стабільно високому рівні. "Ферро-ЗНТУ" для Річарда – п’ятий клуб Суперліги після БК "Одеса", БК "Полтава", "Азовмашу" та "Будівельника". Втім, вагомого успіху американець досяг лише у 2009 році, коли маріупольці виграли чемпіонство та заволоділи Кубком України. Гуін з’явився в запорізькому клубі навесні минулого року і майже одразу став одним із ключових гравців. Недарма контракт американця розрахований на два сезони: керівництво "Ферро-ЗНТУ" розраховує на 208-сантиметрового бігмена, як на лідера. І 30-й номер виправдовує ці сподівання - наразі Гуін є найефективнішим гравцем команди.

- Річарде, ти проводиш у "Ферро-ЗНТУ" вже другий сезон. Не жалкуєш про свій вибір?
- Анітрохи. Всі рішення, які я приймаю, спрямовані, в першу чергу, на благо моєї родини. Тутешні тренер, командна система, режими тренування цілком нас влаштовують. У більшості європейських клубів дворазовий режим тренування, а тут – одне тренування на день. Нині моя дружина вагітна, і я маю можливість приділяти їй більше уваги. А ще перехід до "Ферро-ЗНТУ" був правильним кроком ще й тому, що я знав тренера і його вимоги, був обізнаний і з містом. Тому довго не роздумував над переїздом сюди. Зараз почуваюся комфортно: мені подобаються місцеві вболівальники, подобається Запоріжжя – воно ані велике, ані мале, в ньому є майже все.

- Крім тебе, у родині Гуінів є ще спортсмени?
- Ні. Я маю чотирьох братів, старших за мене. Щоправда, один із них трохи грав у бейсбол, а інший – у американський футбол, але професіонального рівня ніхто з них не досяг. Серед своїх братів я – найбільш атлетичний. Маю непогані природні дані, але мій атлетизм набутий завдяки важкій праці над собою.

- Мабуть, ти багато займаєшся у тренажерному залі. Яку вагу тиснеш від грудей?
- Зараз не так уже багато – десь 120 кг. Моя мета – підтримування необхідної форми, а не накачування м’язів. Надмірність у їхньому нарощуванні заважає вільному руху і згубно впливає на кидок. Щоправда, років 10 тому я захоплювався культуризмом, тоді мій рекорд складав десь 325 фунтів (це майже 150 кг).

- До речі, американський боксер Домінік Гуін не твій родич?
- Не знаю. Можливо, й родич, але не близький.

- Ти маєш великий європейський досвід. Як тобі рівень українського чемпіонату на тлі інших?
- Мені здається, тутешній рівень близький до рівня турецької першості.

- Які моменти твоєї кар’єри тобі запам’яталися найбільше?
- Особливо приємні спогади про Швецію – там була найдружніша команда з тих, за які я виступав. Я досі спілкуюся з тими хлопцями, які стали моїми добрими друзями. Можливо, коли-небудь повернуся туди пограти ще. До того ж у Швеції я зустрів Малін, мою дружину. Найкращі спогади маю і про період в "Азовмаші" – в той час народився наш син Джейден. Серед тренерів мені найбільше запам’яталася робота з Томом Хансеном у шведському "Содертальє Кінгз" (він був прекрасним мотиватором), покійним Рімасом Гірскісом у "Азовмаші" (він був не з тих, хто полюбляє підвищувати голос на гравців). Таке ж враження справляє і Кирило Большаков, з яким також добре працювати.

- Який баскетбол полюбляєш дивитися?
- Це може здатися дивним, але я баскетбол майже не дивлюся. Навіть ігри NBA! Мені більше подобається грати, аніж дивитись.

- А чи не шкодить це твоїй професійній підготовці?
- Про неї я дбаю навіть влітку, коли займаюся з особистим тренером. А потім повертаюся до команди і використовую набутий досвід.

- Давай ближче до твоєї нинішньої команди. Як тобі грається з молодими хлопцями?
- Мені подобається грати з ними. Я також був молодим, тож впізнаю себе молодого в них. Молоді гравці завжди більше роблять, аніж думають. Так само було і в мене: я більше насолоджувався грою, аніж намагався осмислити її. Зараз я – досвідчений гравець, більше думаю на майданчику. Кар’єра – це безперервне навчання.

- Як, на твій погляд, проходить для "Ферро-ЗНТУ" нинішній сезон?
- Спочатку нам потрібно було зігратися. Був і непростий період поразок – перед тим ми виграли серію матчів і трохи переоцінили свої сили. Суперники виходили налаштованими на нас, а ми були розслабленими. У спорті таке буває, і кожна команда проходить через це.

- Найближчим часом на запорізький клуб чекають чотири поспіль виїзні поєдинки. Як ти вважаєш, чи зможе "Ферро-ЗНТУ" залишитись у чільній вісімці по їх завершенні?
- Звичайно, нам це по зубах. Ми маємо кілька днів на підготовку, а також важливо не втрачати концентрацію.

- Річарде, серед інших гравців твого амплуа тебе вирізняє надзвичайний триочковий кидок. Розповіси, як саме ти набував цієї ігрової риси.
- У дитинстві я не мав такого зросту та атлетичних даних, як сьогодні. Тому, коли я сказав батькові, що маю наміри присвятити себе баскетболу, він зауважив, що треба мати влучний кидок. З тих пір я вдосконалював цей елемент гри й, разом із тим, підростав. Хоча, вважаю, не обійшлося тут і без природного дару.

- У чемпіонаті тобі доводиться грати проти команд, за які колись виступав. Як налаштовуєшся на ці матчі?
- Завжди присутнє прагнення обіграти будь-якого суперника. А проти своїх колишніх команд граєш із додатковою мотивацією. Це підвищує змагальний дух.

- Які персональні завдання ставить перед тобою тренер, а які – ти сам?
- Вони змінюються від матчу до матчу. Зазвичай я ставлю за мету допомогти партнерам відкриватися, кидати і набирати очки. Добре, якщо в мене йде гра, якщо ж ні – нічого страшного: треба допомогти тому, в кого йде.

- Хотів би взяти участь у Матчі Зірок?
- Так, дуже хочу посперечатися в конкурсі триочкових кидків.

- Ти непогано почуваєшся у грі під кільцем, але полюбляєш діяти й з-за дуги…
- Тутешня форма нападу передбачає активність усіх гравців поза лінією триочкових. Щоправда, як гравець я виріс неподалік від кільця. У "Ферро-ЗНТУ" тренер намагається використати мої фізичні дані і поза лінією. Там мене важко опікати, тому відкриваються можливості для вільного кидка.

- Не секрет, що у "Ферро-ЗНТУ" на тебе розраховують як на лідера. Тож які якості повинен мати справжній лідер? Чи вдалося тобі стати ним у запорізькій команді?
- Лідер має бути кмітливим, розуміти гру та вміти вплинути на своїх партнерів прикладом і словом. Що стосується мене, то я дійсно намагаюсь бути ним. Я лише входжу у цю роль. Так, я не найстарший і не наймолодший у команді, я маю багато досвіду, але мені ще треба навчитись правильно спілкуватись із партнерами. Гадаю, все ще попереду.

- Пропоную дещо відволіктись від баскетбольної теми й поговорити про твою родину, а саме про дружину Малін…
- Вона завжди підтримує мене. Якщо якісь матчі мені не зовсім вдаються, Малін спокійно обговорює зі мною їх подробиці. Вона допомагає розслабитись. Зараз у дружини друга вагітність. Ми чекаємо на ще одного хлопчика, вже навіть ім’я придумали – Тайлор. Він з’явиться на світ у Запоріжжі: ми вже підшукали непогану клініку. Я збираюсь бути поряд із дружиною під час пологів. Не знаю, чи оберуть мої хлопці баскетбольну стежину. Право на цей вибір я залишу їм. Якщо ж вони вирішать так, я допоможу їм у всьому.

- Який стиль відпочинку дозволяє тобі краще відновити сили? Як взагалі ти проводиш вільний час?
- Я проводжу час із родиною. Вона допомагає мені розслабитись фізично і ментально. Ми частенько утрьох відвідуємо супермаркети "Ашан" або "City Mall" – там можна зробити необхідні покупки, а Джейден у цей час насолоджується спілкуванням із однолітками на дитячому майданчику.

- Чи маєш ти якесь хобі?
- Протягом сезону мої хобі – перегляд фільмів і відеоігри. А у США, коли є час, знаходжу роботу своїм рукам – будую або щось майструю. У моєму домі, безперечно, буде майстерня. Також я полюбляю автомобілі. Пам’ятаю, колись із друзями ми зібрали автомобільний двигун. У мене був "Форд Мустанг" 97-го року. Я самотужки зробив його тюнінг, і він став набагато ширшим.

- Які новорічні та різдвяні подарунки ти отримав?
- Ми святкували помірно і не дарували один одному коштовних речей, оскільки збираємо гроші для купівлі будинку в США.

- Сильно скучив за батьківщиною?
- Ні, почуття ностальгії мені не властиве. У мене в житті було багато переїздів. Я навчався у двох коледжах, трьох школах, тож прив’язуватися до певного місця не доводилося. Так само і моя дружина полюбляє подорожі. До того ж її батьківщина неподалік: від України до Швеції лише кілька годин льоту.

- Що збираєшся робити після завершення кар’єри гравця?
- Я думав про ресторанний бізнес. Можливо, відкриємо у США ресторан шведської кухні.

- Чи є в тебе заповітна мрія?
- Я живу в ній. Головна моя мрія – завжди мати можливість робити улюблену справу.