Джереми Шэппел: "Обожаю защищаться и ненавижу, когда соперник забивает по моей вине"

Джеремі Шеппелл з’явився у «ФЕРРО-ЗНТУ» в порядку термінової заміни Тоні Крокера, який прибув до Запоріжжя з травмою. Американець далеко не новачок в українському чемпіонаті - в минулому сезоні він у складі «Говерли» завоював бронзові медалі Суперліги. Запорізькі вболівальники добре пам’ятають це досягнення івано-франківського клубу, який у серії за третє місце взяв гору над «ФЕРРО-ЗНТУ». У команді Євгена Мурзіна Джеремі Шеппелл був одним з лідерів, відрізняючись атлетизмом, універсальністю і великою кількістю підбирань. Безумовно, такий гравець не завадив би будь-якому колективу Суперліги. Про плоди його переходу до запорізької команди, звичайно, треба говорити по завершенні сезону, а поки вдалося докладно поспілкуватися з Джеремі в рамках інтерв’ю.

- Джеремі, наше спілкування хочеться розпочати з твого враження про Запоріжжя. Розповіси, чи повністю ти освоївся в новому для себе місті?
- Так, я чудово почуваюся тут. Мужу визнати, що мені дуже подобається це місто.Комфорту додають партнери по команді - з ними я можу пообідати десь або сходити за покупками. Тож усе ідеально.

- Як тобі українська кухня?
- Хотілося б спробувати більше страв. Втім, моє улюблене блюдо – борщ, і кожного разу я замовляю його.

- Які місця вже встиг відвідати?
- Перед тим, як приїхати сюди, дивився в Інтернеті фотографії Запоріжжя. На жаль, поки що не мав можливості відвідати ті пам’ятки, які планував. Хочу зробити це з сім’єю, але поки що не вистачає часу.

- Запоріжжя – не перше українське місто у твоїй кар’єрі. Ти відкрив тут щось нове для себе після Івано-Франківська?
- Це набагато більше місто. Тут частіше можна почути англійську мову. Та й уболівальники більше спілкуються з гравцями. В Івано-Франківську народ якийсь замкнутий.

- Чи були ще якісь варіанти, крім «ФЕРРО-ЗНТУ»? Чому ти обрав саме Запоріжжя?
- Так, були ще варіанти продовжити ігрову кар’єру в Італії або в Ізраїлі. Але я добре освоївся в Україні й вирішив, що краще буде вдосконалюватися саме тут. Хочу більше розвинути в собі якості лідера.

- Ти вже провів у Запоріжжі деякий час. Чи дійшов висновку, що це баскетбольне місто?
- Помітив, що вболівальники дуже люблять команду: на домашніх іграх Палац спорту «ЗАБ» майже заповнений вщерть, та й під час виїзних матчів ми теж маємо підтримку. Тож я мав нагоду пересвідчитися, що тут дуже люблять баскетбол.

- Давай поговоримо про твою кар’єру. Розповіси, як баскетбол з’явився у твоєму житті?
- Спорт для мене розпочинався змалку з американського футболу. Я буквально марив ним. Баскетбол прийшов трохи пізніше, коли мені виповнилося 10 років. Я не уявляв, як воно буде, але дуже хотілося спробувати. Моїм першим тренером був батько. Коли ж я приніс своїй команді 30 очок, став сприймати баскетбол серйозніше, і поступово він витіснив американський футбол.

- Батько досі дає тобі поради?
- Звичайно! Наприклад, днями ми зв’язувалися через соціальну мережу. Він казав мені, що я маю бути агресивнішими, частіше атакувати кільце суперників. Батько нині очолює баскетбольну федерацію в моєму рідному місті Цінціннаті та тренує команду дівчат у початковій школі. Він залишається моїм головним учителем.

- Серед твоїх родичів, крім батька, є спортсмени?
- Мама розповідала, що до 16 років теж займалася баскетболом. Брат мій грав за баскетбольну команду коледжу, але його справжньою пристрастю був футбол. Ще в мене є дві сестри, які займаються трековим бігом.

- Твоя професійна кар’єра тільки набирає хід, але ти вже маєш певні досягнення. Які з них ти цінуєш найбільше?
- Найвище моє досягнення - бронзові медалі Суперліги минулого сезону. За характером я – переможець, тож ненавиджу програвати. Коли грав у чемпіонаті Польщі, здобув титул кращого захисника року. Я обожнюю захищатися і ненавиджу, ю захищатися і ненавиджу, коли кидок суперника досягає мети з моєї вини.

- Окрім польського та українського чемпіонатів, ти встиг пограти у першості ще однієї європейської країни – Франції. Можеш порівняти їх рівні?
-Гадаю, український чемпіонат – найбільш організований і конкурентний з тих, у яких я грав. Рівень конкуренції між командами дозволяє мені почуватися тут, як в Америці. Більшість учасників чемпіонату Суперліги акцентують свої дії на захисті. Так само і в США. А от у Польщі такої уваги до захисних дій я не спостерігав.

- Який кидок у твоїй кар’єрі найбільше запам’ятався?
- Одного разу в коледжі мій кидок приніс перемогу в матчі з командою, якій ми поступилися попередньому чемпіонаті. Минув рік – і мій влучний кидок знову вибив ту ж команду з числа претендентів на медалі.

- Давай детальніше поговоримо про твої успіхи в Україні. Як ти оцінюєш проведений тут час? Чи зумів вирости як гравець?
- Так, тренери змушують мене проявляти якості лідера. Коли розумієш, що від тебе залежить гра команди в цілому, це допомагає рости.

- Чи довго думав над переїздом в Україну?
- Та ні. Мій агент розтлумачив мені ситуацію. Коли ж переходив у «ФЕРРО-ЗНТУ, мав розмову з партнером по агентству – Кеддріком Мейсом. Він здорово поінформував мене стосовно місцевого стану справ.

- З «Говерлою» ти досяг відмінних результатів. Чому ж покинув Івано-Франківськ?
- Це була складна ситуація, у якій вибір залежав не тільки від мене. Напевно, просто прийшов час змінити обстановку...

- Чи можеш порівняти тренерські методи Євгена Мурзіна та Кирила Большакова?
- Гравці «Говерли» в минулому сезоні досягали успіху переважно за рахунок кидків з трисекундної зони, ми активно загравали наших бігменов. «ФЕРРО-ЗНТУ» - більш збалансована команда: можемо забивати як з три секундної хони, так і внаслідок проходів, з фаст-брейку і, звичайно, з дальньої дистанції.

- Давай поговоримо про нинішній сезон, протягом якого «ФЕРРО-ЗНТУ» встиг побувати і на другому, і на дев’ятому місцях. Нещодавно команда пережила кризу: зазнала п’ять поразок поспіль, чого досі в її новітній історії ніколи не було. Звичайно, далася взнаки травма капітана команди Олександра Рибалка. А чи не були ще якісь причини?
- У моїй ігровій біографії ще ніколи не було таких ситуацій. Мабуть усім нам - від гравців до президента – належало пройти через те випробування, щоб досягти бажаної мети. Я розмовляв на цю тему з одноклубниками, і вони дотримуються такої ж думки. Вважаю, що той нелегкий період піде нам на користь. У певний момент ми просто втомилися від поразок. Нам терміново потрібно було повертати наш запал, нашу пристрасть, і у грі з «Будівельником» ми їх продемонстрували.

- Який матч нинішнього сезону найбільше запам’ятався?
- Напевно, саме перемога над «Будівельником». Ми були справжньою командою: кожен бився не тільки за себе, а й за інших. Важливо було знову налагодити командну взаємодію. Надто ж важкою була зустріч з «Азовмашем»: ми не налаштувалися на гру належним чином і розпочали її погано. А спробували повернути її в потрібне русло запізно.

- «ФЕРРО-ЗНТУ» встиг зустрітися і з «Говерлою». Що ти відчував, граючи проти колишніх партнерів?
- Взагалі-то я намагаюся налаштовуватися на будь-яку команду однаково. Але в тому конкретному матчі я трохи перехвилювався і перестарався. Але потім заспокоївся, і ми здобули впевнену перемогу.

- Чи є у складі «ФЕРРО-ЗНТУ» гравці, з якими тобі особливо комфортно на майданчику?
- Я насолоджуюся взаємодіями з кожним, хто привносить свій унікальний внесок у гру команди. Особисто ж намагаюся надати грі пристрасті і запалу.

- Капітан команди після травми тільки нещодавно приступив до тренувань. Як позначається відсутність Олександра Рибалка на ігровому майданчику?
- Сашко – один із кращих наших снайперів і водночас найдосвідченіший захисник. І вже в перших іграх без нього побачили, як багато ми втратили в різних складових гри.

- Джеремі, який секрет твоєї універсальності? Адже ти вмієш на буквально все: підбирати і перехоплювати м’яч, набирати очки, вправно захищатися...
- Я ненавиджу програвати і б’юся до кінця. Намагаюся віддати всього себе заради перемоги. Навіть якщо й не забиваю, завжди намагаюся відпрацювати в захисті. Оборона - це найголовніше для мене. У баскетболі завжди так: якщо не можеш забити, але добре захищаєшся, суперник теж не може забити, і тоді у тебе з’являється шанс виграти.

- Особливо цікаво спостерігати за тобою в компоненті підбирань. При зрості 191 см ти часто виграєш відскоки у вищих за тебе опонентів. Це відрізняло тебе в «Говерлі», відрізняє і в запорізькому клубі. У чому секрет успіху?
- Під час навчання в коледжі я грав у команді, за яку виступав Тоні Лі, котрий був навіть нижчий за мене - 187 см. Але він здійснював у середньому 7 підбирань за гру. Саме він навчив мене мистецтву підбирання. У нашій конференції Тоні виграв звання гравця року. Згодом він продовжив свою кар’єру також у Європі – в Німеччині, Латвії, Польщі. Ми з ним досі спілкуємося.

- Чи можеш назвати п’ять кращих гравців в історії баскетболу за версією Джеремі Шеппелла?
- Будь ласка! Майкл Джордан, Меджик Джонсон, Ларі Берд, Уїлт Чемберлен, Карім Абдул-Джаббар. Але це не в порядку рейтингу.

- Твоя улюблена команда?
- Я великий фанат «Бостон Селтікс», а Кевін Гарнетт - мій улюблений гравець. Мені він подобається своїм ставленням до гри, а також своєю універсальністю.

- До речі, про NBА. Вважається, що кожен американський баскетболіст мріє грати там. А ти?
- Це завжди було моєю мрією і мрією моїх друзів...

- Під керівництвом якого тренера ти хотів би пограти?
- Напевно, це Філ Джексон. Він був мудрим тактиком, завжди відчував, яке місце на майданчику повинен займати той чи інший гравець.

- Чи є в тебе якесь хобі?
- Я обожнюю читати. Мій улюблений жанр - детектив. Улюблений автор - Джеймс Паттерсон. Також мені подобаються книги про Гаррі Поттера. Люблю пограти у відеоігри. Люблю NBA, FIFA і Call of Duty. Моя дружина також любить Call of Duty. Іноді я дивлюся хороші фільми.

- Який баскетбол дивишся зараз, коли немає сезону в NBА?
- Я передивляюсь ігри Суперліги, аналізую, хто і як грає. Що стосується європейських чемпіонатів, віддаю перевагу тим матчам, у яких грають мої друзі.

- Розповіси про своїх друзів-баскетболістів, які зараз грають на хорошому рівні.
- Крім Тоні Лі, можу назвати захисника Дерріка Колмена, який зараз у Німеччині. Мій найкращий друг Джиммі Ленгхерст грає в Англії. До речі, він теж прекрасний захисник. Що стосується моїх знайомих в Україні, можу назвати Патріка Спаркса, Майкла Фрейзера і Чарльза Томаса.

- Де ти мрієш побувати?
- Я завжди хотів відвідати Париж. Мої батьки там свого часу провели медовий місяць. Ніколи не забуду їх розповіді про це місто.

- А де ви провели медовий місяць з дружиною?
- На Ямайці. Подорожували туди на круїзному лайнері, повалялися на пляжах ... Це був найщасливіший час у моєму житті!

- Що збираєшся робити після завершення кар’єри гравця?
- Багато думав про тренерську кар’єру. Намагаюся вбирати в себе тренерські установки, захисні та атакуючі тактики. Я обов’язково спробую, але, якщо не вийде, можна зайнятися якимось бізнесом.

- Чого б ти хотів досягти поза баскетболом?
- Головне, щоб моя сім’я жила в достатку. Хочу зробити її щасливою і благополучною.

- Розкажи трохи про свою сім’ю. Як ти зустрів свою майбутню дружину?
- Ми вчилися в одному коледжі. Вона займалася трековим бігом. Бігова доріжка пролягала навколо баскетбольного майданчика. Так ми й познайомилися. Провели разом чотири роки, а потім одружилися.

- Наскільки важливе перебування сім’ї разом з тобою?
- Особисто я ніколи не хотів бути далеко від сім’ї. Сім’я для мене - це найголовніше в житті. Подумки я завжди з нею. До тих пір, поки мій син не розпочне навчання в коледжі, я постійно буду з ним. Він повинен знати, що ми з дружиною завжди з ним.

- Син теж буде баскетболістом?
- Сподіваюсь. У всякому разі, він спробує себе в моєму улюбленому виді спорту.

- Рідні стежать за твоїми виступами?
- Я завжди надаю їм можливість подивитися на мою гру он-лайн. Їхня підтримка мені потрібна.

- Твої родичі не планують навістити тебе?
- Мій батько обов’язково приїде взимку, мама і бабуся – також. Не стануть винятком і батьки моєї дружини: вони збираються познайомитися із Запоріжжям і відвідати кілька ігор за моєю участю.

bcferro.com.ua