Рэнди Кулпеппер: "Уровень украинской Суперлиги оказался сильнее, чем я представлял"

З досьє. Ренді Лечард КУЛПЕППЕР народився 16 травня 1989 року в Мемфісі (штат Теннесі, США). Громадянство - США. Закінчив університет міста Ель-Пасо (штат Техас), за команду якого виступав у чемпіонаті NCAA. Отримав професію спортивного коментатора-аналітика. Кандидат до збірної All-American Team. Амплуа – гравець задньої лінії атаки. У «ФЕРРО-ЗНТУ» дебютував 1 жовтня 1011року в матчі з «Кривбасбаскетом». Зріст - 182 см.

Уже за традицією напередодні кожного сезону в баскетбольному клубі «ФЕРРО-ЗНТУ» з`являється новий перший номер, як правило - зі США. Вболівальники пам`ятають Джейсона Фонтенета, Стівена Буртта, Кеддріка Мейса. Нинішнього року прямісінько з університетської лави міста Ель-Пасо до Запоріжжя прибув Ренді Кулпеппер. Його неабиякий талант високо цінують і одноклубники, й уболівальники. Однак, судячи з результатів останніх ігор, потенціал молодого американця розкрився ще далеко не до кінця.

Головний тренер «ФЕРРО-ЗНТУ» Кирило Большаков, котрий, як ніхто інший в Запоріжжі, знає всі сильні і слабкі сторони Ренді, якось у розмові з автором сказав: «Ренді - дуже талановитий хлопець, безумовно, але йому, так само, безумовно, необхідно ще дуже багато попрацювати над собою, щоб досягти великих успіхів у європейському баскетболі».

Серед інших гравців «ФЕРРО-ЗНТУ» Ренді Калпеппер виділяється вибуховою швидкістю, добре поставленим кидком, прекрасною координацією, а особливо - унікальною стрибучістю. Його дуже складно зупинити, коли він вирішив самостійно атакувати кільце суперника, і робить це Ренді з величезним ентузіазмом навіть тоді, коли в нього на спині висить двометровий бігмен. У таких випадках зріст і сила його опонентів не завжди відіграють вирішальну роль. У поєднанні з чудовим дриблінгом і вмінням продавити великогабаритних захисників цей, немов каучуковий, хлопець представляє реальну загрозу будь-якому супернику.

- Ренді, що ти знав про український чемпіонаті, коли пакував чемодан перед вильотом до нашої країни?
- Мій агент докладно розповідав мені, що чемпіонат Україні дуже сильний, а команда «Ферро-ЗНТУ» має хороші традиції. Я, звичайно, трішки переживав, коли збирав у дорогу свої сумки, але агент переконав мене, що на мене чекає участь у матчах хорошої ліги, тож я відправився до Запоріжжя зі спокійною душею.

- Баскетбольні експерти, віддаючи належне твоєму самобутньому стилю гри, напередодні сезону висловлювали побоювання, що на позиції атакуючого захисника тобі буде не зовсім комфортно.
- Свого часу в США мене відшукали і спочатку готували в якості першого номера, та оскільки в тамтешньому клубі не вистачало атакуючих захисників, почали використовувати на позиції другого номера. Однак в Україні такої проблеми у мене зараз немає. А тих експертів, які в чомусь сумнівалися, які казали, що мені не вдасться проявити себе, ви не слухайте, а краще дивіться на те, як ми граємо.

- Дійсно, вже з перших матчів любителі баскетболу захоплюються твоєю грою, часто скандують твоє прізвище, отже вірять у тебе.
- Це – мій перший сезон в Європі. Гадаю, ми граємо досить-таки непогано, хоча можемо набагато краще. У мене щось виходить, щось не виходить, але й я, і вся команда намагаємося демонструвати атакуючий, видовищний баскетбол, і, звичайно ж, якомога частіше вигравати. Мені дорікають, що я, мовляв, іноді перетримую м`яч або просто не помічаю вільних партнерів. Але це не зовсім правильно. У початковій стадії атаки я найчастіше перебуваю ззаду інших гравців нашої команди і все бачу, нормально оцінюю ситуацію. Адже розумію, що філософський сенс баскетболу полягає в командних діях.

- У тебе висока стартова швидкість, але найбільше ти дивуєш своїм справді фантастичним стрибком. Може, ти в школі займався стрибками у висоту?
- Не хотілося б вас розчаровувати, але позначаються, мабуть, мої природні якості, успадковані від тата і мами. Таким вони мене народили, такий я є сьогодні. Щоправда, в дитячі роки я посилено займався гімнастикою, і, не виключено, що це вплинуло на мою стрибучість, а також пластичність і спритність. Природно, сама гра в баскетбол, різні силові вправи тренувального процесу сприяють розвитку стрибкових якостей будь-якого гравця. Однак, за великим рахунком, мають місце генетичні дані. Зізнаюся, іноді я сам отримую задоволення від своїх стрибків.

- Твій батько, мабуть, теж грав у баскетбол?
- У баскетбол і бейсбол грала моя мама, гарним баскетболістом був мій дядька, але залучив мене до цієї гри й навчив її любити мій старший брат Рейні, якому нині 24 роки. Він – мій основний баскетбольний наставник, мій перший учитель і тренер. Рейні розкрив мені всі секрети і багатство баскетболу, показав основні прийоми гри, навчив мене всьому, чим вона цікава і приваблива. Він був дуже сильним гравцем до того моменту, коли отримав травму. Після операції на коліні продовжити кар`єру баскетболіста Рейні вже не міг.

- Пам`ятаєш момент, коли ти вперше взяв у руки баскетбольний м`яч?
- Сталося це досить рано. У десятирічному віці я щодня грав у шкільній команді одноліток і доросліших за мене хлопців, отримуючи схвальні відгуки. Ігри проводилися з роз`їздами, і мені подобалося подорожувати моєю величезною країною. Вже тоді, здається, у мене з`явився свій почерк гри.

- Прийнято вважати, що твоїм головним козирем є атакуюча міць: швидкісний дриблінг, гостра передача, влучний кидок, часто-густо з дальньої дистанції. На жаль, в останніх іграх ти частенько промахуєшся здалеку, через що згодом перестаєш кидати із-за дуги.
- У кожного баскетболіста бувають промахи, і всі ми боремося з цим явищем. Я, звичайно, теж промахуюсь. Але, коли в кільце не влучають мої партнери, я намагаюся взяти ініціативу на себе, проявити лідерські якості. Іноді це виходить добре, іноді намагаюся більше підігравати одноклубникам.

- Кидки зверху (слем-данки), які викликають захоплення у вболівальників, теж є твоєю візитною карткою. Практично в кожній грі ти набираєш мінімум двадцять очок, але це не завжди приводить команду до перемоги.
- Що стосується командної перемоги, то вона складається з багатьох компонентів. Кидки ж зверху я виконую не тільки для наших уболівальників, які стежать за нашими іграми, котрих, до речі, я обожнюю, але й тому, що це є невід`ємною складовою гри. На мою думку, ефектне завершення атаки, та ще й невисокого росту гравцем, є потужним психологічним впливом на суперника, демонстрацією переваги. Високі баскетболісти переважно не очікують, що я завершуватиму швидкий прорив слем-данком. Вони думають, що застосую звичайний середній кидок, або рикошетом від щита, а я шокую їх кидком зверху.

- Ти, мабуть, копіюєш дії якогось улюбленого гравця?
- Я не віддаю перевагу якійсь одній зірці баскетболу. Намагаюсь копіювати прийоми таких гравців як Джеймс ЛеБрон, Ентоні Кармело, Дуейн Уейд. Але мені, все-таки, більше подобається стежити за низькорослими гравцями, що грають на моїй позиції, з яких я беру приклад, у яких я постійно вчуся. Перш за все, це гравець NBA Нейт Робінсон. Він творить справжні дива на майданчику.

- Ти і Майкл Девіс настільки зіграні, що створюється враження, начебто разом ви граєте з дитячих років.
- Вперше я зустрів Майкла, коли я прилетів до Запоріжжя, в баскетбольному клубі «ФеЕРРО-ЗНТУ». А гарне взаєморозуміння між нами встановилося не випадково: ми разом граємо, тренуємося, ходимо їсти, гуляємо… Саме тому у нас виникло відчуття взаєморозуміння.

- Ти вже достатньо зіграв матчів у чемпіонаті України, щоб мати про нього своє суб`єктивне уявлення.
- Під час передсезонної підготовки мені було непереливки. Але поступово я втягнувся в ігровий і тренувальний ритм. Мушу визнати, що рівень української Суперліги виявився, безумовно, сильнішим, ніж я міг собі уявити перед вильотом до Запоріжжі. Перед кожною грою тренери ставлять одне й те ж завдання - налаштовуватися тільки на перемогу. І для мене, як новачка, перший сезон у такому серйозному чемпіонаті - дуже складний і водночас відповідальний. На мені лежить величезна відповідальність, і я повинен зробити все, щоб виправдати надії, повністю розкритися як гравець, не схибити, закріпитися в клубі, в чемпіонаті, у Європі.

- У чому ти вбачаєш різницю між американським та українським баскетболом?
- Різниця між українським і університетським баскетболом США в тому, що в американському баскетболі не можна, наприклад, змахувати м`яч після кидка, коли він влучає в дужку - арбітри в таких випадках зарахують два очки, а в Україні це дозволяється. Ще один приклад: якщо в США під час фастбрейка, тобто швидкого прориву, на тобі «фолять», щоб перервати атаку, рефері призначають неспортивний фол. В українському ж чемпіонаті за таке порушення покарання буває не завжди.

- У матчах Суперліги багато силової боротьби в межах усього майданчика, особливо під щитом.
- Що стосується силової гри, то і в США, і в Україні боротьба за м`яч однаково наполеглива, безстрашна. В Америці багато високорослих, накачаних гравців, і там ніякі жарти не проходять. Те ж саме ми бачимо і тут.

- Яка українська команда Суперліги, на твій погляд, демонструє найцікавіший баскетбол?
- Не виділятиму жодну команду, тому що сьогодні будь-який з аутсайдерів здатний перемогти навіть когось із лідерів.

- За яку команду NBA ти вболіваєш? У якій із них ти хотів би грати?
- У мене немає такої команди. Я просто люблю дивитися ігри найсильнішої ліги світу, насолоджуватися грою висококласних баскетболістів. Природно, як і будь-який інший баскетболіст світу, я з радістю прийняв би запрошення грати у таких командах як «Washington Wizards», «Sacramento Kings», «Memphis Grizziles», «Atlanta Hawks», «Oklahoma Citi Thunder».

- У тебе є заповітна мрія?
- З величезною радістю зіграв би у складі олімпійської збірної Сполучених Штатів Америки.

- Якщо не секрет, які ідеали і людські цінності ти сповідуєш, в чому бачиш сенс життя?
- Я досить-таки молодий, щоб зараз говорити і замислюватися про сенс життя. Безумовно, я хочу мати сім`ю, дітей, виховати собі зміну - сина-баскетболіста. А коли закінчу ігрову кар’єру, можливо, займуся тренерською роботою в одній з провідних команд США, щоб свої знання і досвід передавати майбутньому поколінню.

- Наскільки комфортно тобі живеться в нашому місті?
- Перший місяць для мене був найважчим, але зараз я вже звик до Запоріжжя, пристосувався до життя легіонера. З родичами спілкуюся через Інтернет, з мамою, зокрема, - через Скайп. Зараз у мене все нормально, почуваюся комфортно. Звичайно, сумую за рідним, друзями, бо не можу до них доторкнутися, обійняти їх, потиснути їхні руки. Але я швидко звик до того, що я тут один, оскільки маю чотирирічний досвід життя і навчання в університеті, далеко від батьків.

- Користуючись ситуацією, намагаєшся освоїти російську або українську мову?
- При всьому величезному бажанні у мене катастрофічно немає для цього вільного часу: постійні тренування, ігри, роз`їзди. Іноді просто хочеться відпочити, виспатися, відновити сили, емоції, максимально налаштуватися на майбутню гру.

- Як ти сприймаєш і переносиш українську холоднечу?
- В принципі, я не боюся холодів. Звичайно, український клімат докорінно відрізняється від техаського – там зараз набагато тепліше, але я без всяких переживань очікую морози, готуюся до них. Одним словом, нормально до цього ставлюся, ні крапельки не комплексую.

- У тебе є хобі?
- Хобі вимагає часу, а у мене весь час забирає робота - баскетбол. Обожнюю всілякі відеоігри, дивлюся сімейні мелодрами, веду активний спосіб життя.

- Яке враження на тебе справляють уболівальники «ФЕРРО-ЗНТУ»?
- Я завжди відчуваю їхню потужну підтримку і повагу. Вони приїжджають навіть на виїзні ігри. Я дуже пишаюся тим, що у нас такі вболівальники.

bcferro.com.ua