Александр Кольченко: "Чувствую, что сейчас увеличилось количество болельщиков на трибунах"

Близько 18 години трибуни черкаського ПС "Будівельник" вибухнули: буквально за мить до того прозвучала фінальна сирена, яка засвідчила перемогу місцевих "Мавп" над чинним чемпіоном країни "Хіміком". Ще хвилину, поки баскетболісти в центрі майданчика відходили від напруги поєдинку і за спортивною традицією тисли один одному руки, їх оточували повноцінні овації і вигуки сотень голосів. Це по суті, як після ефектної прем’єри в театрі, або ж після віртуозного перфомансу оркестру в опері. Тільки замість сцени – тут баскетбольний майданчик, а замість  духових інструментів – помаранчевий м’яч.  Тоді, 18 лютого, "Черкаські мавпи" вдома в 45-хвилинному протистоянні здобули наразі найбільшу перемогу в сезоні, а гравець у білій майці із № 3 набрав 8 (із 11 командих) очок в овертаймі, ставши одним з її головних творців. 

Олександр Кольченко переїхав в Черкаси в грудні минулого року і без розкачки став однією з ключових опцій в атаці команди. Кольченко атакує з периметру, набирає очки в проходах і роздає передачі. У надпринциповому матчі проти "Хіміка", вихованцем якого він, власне, є, Олександр приніс своїй команді 25 очок. Черкаси – 5 пункт призначення для 28-річного Кольченка в Україні. Починаючи 2005 року він захищав кольори южненського "Хіміка", маріупольського "Азовмашу", "Політехніки" зі Львову і столичного "Будівельника". У 2015 Олександр подався на легіонерські хліба, але стати своїм ні в "Автодорі" із Саратова, ні в литовському "Невежисі" свінгмен не зміг. Уже в кінці 2016 Кольченко повернувся в Україну, уклавши трудову угоду із "Черкаськими Мавпами". 

– Ви народилися в Тирасполі, як сталося так, що переїхали в Україну?
– Будучи школярем, у 3-4 класі я починав займатися баскетболом. Тоді ще здавалося, що це щось несерйозне, але згодом мені все це подобалося більше і більше. Виступали ми на рівні дитячої шкільної ліги, тоді і з’явилася можливість поїхати в Миколаєв. Там в шкільній лізі я відіграв рік, після цього отримав запрошення із Южного: там відбулося моє становлення як професійного гравця. Саме в Южному я пройшов всі сходнки баскетболу: від юнацької ліги і до команди майстрів. 

– Яку із своїх команд згадуєте з найбільшим теплом? 
– Мабуть, рокам, проведеним в Южному, я вдячний найбільше. Саме там я отримав досвід, впевненість і зрозумів, що баскетбол – це моя професія. У всіх командах можна згадати теплі моменти. Звичайно, життя так влаштоване, що не можуть бути лише позитивні емоції. Нам зустрічаються різні люди: і хороші і погані, – так само відбуваються різні ситуації. Скажу так: ні про що з минулого я не шкодую, все складається непогано. 



– Яке місто сподобалося найбільше?
– У плані людських якостей, для мене найтеплішим був Львів. Це європейське місто. Люди там приємні. Коли я переїздив туди із Маріуполя, то були якісь побоювання. Все ж Маріуполь російськомовне місто, а Захід – більше україномовний регіон. Я виріс в російськомовній сім’ї і побоювався, що можуть бути якісь проблеми в плані ментальності. Але потім місто мені дуже сподобалося, жодних проблем не було. Київ був по-своєму хороший, все ж столиця. Маріуполь – не скажу що місто дуже хороше, але команда там була із серйозними завданнями і цілями. Баскетболіст-професіонал не їде в якесь конкретне місто, а їде в команду, з якою бажає перемагати. 

 – Чи не відчуваєте дискомфорту від постійних переїздів? 
– Спортивне життя – так влаштоване. Це не те, що прийшов на завод, відпрацював все життя і пішов на пенсію. Спортивне життя – непередбачуване: можна рік грати в одній команді, можна три, а можна й одинадцять, як було в Южному. – Ваші враження від статусу "легіонера"? – Що в Росії, що в Литві мені було комфортно: цікаві чемпіонати, цікавий досвід. Але скажу так: в нас в Україні не таке ставлення до своїх та іноземців, як за кордоном. За кордоном до своїх гравців ставляться більш трепетно.

– У нас не так?
– Хотілося, щоб у нас до своїх виконавців ставилися з більшою повагою. Бо в нас приїздить легіонер навіть "другого сорту", а до нього ставлення краще, ніж до наших хлопців.  

– Чому вирішили повернутися в Україну? 
– Не все так просто. Були пропозиції різні, але деякі з них не підходили по фінансовому питанню, деякі не влаштовували по критеріям чемпіонату. Пропустив старт чемпіонату, а форму треба було підтримувати. Вийшло так, що приїхав у Черкаси, і зараз не шкодую про свій вибір.  

– Коли приїхали в Черкаси? 
– 1 грудня. 

- Новий Рік в Черкасах зустрічали? 
– Ні, в нас були канікули невеликі, і я поїхав до сім’ї на кілька днів.  

– Де мешкає сім’я, якщо не секрет? 
– У Южному.  

– Плануєте перевезти в Черкаси? 
– Дружина була в гостях ось на днях. А так, то зараз напружена кінцівка в чемпіонаті, тому треба зосередитися саме на цьому питанні. 



– Як Вам взагалі Черкаси? 
– Якщо чесно, очікував, що це все буде сумніше, не думав, що все так комфортно. Місто невелике, але все дуже компактно і зручно. Тут немає пробок, і добиратися в зал швидко, а не так, як це було, наприклад, в Києві чи Саратові. У Черкасах є все необхідне для комфортного проживання. 

– Чому думали, що тут "сумно"? 
– Ну от знаєте, є така асоціація: якщо місто – мільйонник, то в ньому налагоджена інфраструктура, а в невеликих містах – по-різному. В Черкасах я був раніше, але часу роздивлятися не було. Ввечері приїхав, переночував в готелі, зранку на тренування, зіграв і поїхав. Приїжджав сюди виконувати професійні обов’язки, а не знайомитися з містом. А тепер трошки пожив, мені все показали, і склалися хороші враження. Черкаси мене приємно здивували. 

– Могли б відзначити якусь родзинку Черкас? Що перше впало у вічі?
– Мені взагалі подобається природа, а тут є велика річка. Кажуть, весною і літом тут дуже гарно. Розповідають, що парків багато. Це важлива опція в плані відпочинку. Бо в багатьох містах працювати є де, а відпочивати – ні. Я думаю, що в Черкасах є де і працювати, і відпочивати. 

– Як проходить адаптація в новій команді? Кого із партнерів можете відзначити? 
– Адаптація пройшла дуже швидко. Багатьох хлопців тут я знаю: з кимось в одній команді пограв, з кимось в збірній був. Крім того, багато молодих гравців, які "тягнуться" до старших. Мені цікаво бути якраз в ролі такого "старшого" і ділитися з молоддю досвідом. Жодних проблем немає.  

– Яка гра в складі черкащан особливо запам’яталася? 
– Кожен матч по-своєму запам’ятовується. Мені тут подобається зал: він невеликий і затишний. Подобаються вболівальники, які по-теплому підтримують команду. Останні матчі ми добре граємо, тому відчуваю зараз, що збільшилася кількість вболівальників на трибунах, зараз особливо приємно грати. Підтримка тут відчувається. 

– Була якась особлива мотивація на матч із "Хіміком"? 
– Налаштовувався як на будь-який матч, який треба виграти. Так, розумієш, що суперник серйозний, лідер, тому ти не маєш права помилятися. Але особливо налаштування немає.  

– Як загалом оцінюєте рівень чемпіонату зараз? 
– Звичайно, його не можна рівняти із тим, що було до кризи, але порівняно із попередніми роками, цей чемпіонат найсильніший. Тут стало цікавіше. 

– Як оцінюєте перспективи "Мавп" у цьому сезоні? 
– Про шанси говорити не буду, але все в наших силах. До кожного матчу варто ставитися, як до останнього. Якщо будемо грати із душею і серцем – то результат прийде. Плюс до бажання ще трошки удачі, і можна боротися за призові містя. 

– Ви в Черкасах не так давно, але вже маєте на трибунах персональних вболівальників. Що б хотіли їм передати? 
– Мені подобається, як тут підтримують команду, як тут женуть вперед. Вболівальникам – спасибі, що вони вірять у нас, ми потребуємо цієї підтримки, без неї буде важко. Побажаю, щоб інколи пробачали нам якісь поразки. Зараз вони нас підтримують, ми це відчуваємо і будемо дякувати яскравими моментами.

Источник: Mavpabasket.com