Артем Пустовой: "Наш врач держит все под контролем"

Найвищий на зріст гравець національної чоловічої збірної України Артем Пустовий (його зріст 2м. 17 см.) не переймається своєю перевагою. Він розповідає про свою автоподорож Україною, харчування на зборах, перші кроки у баскетболі. І звичайно ж про підготовку до кваліфікаційного турніру ЄвроБаскету.

- 2 -3 сантиметри, невелика різниця. Слава, Фес – теж високі.

- Але ж різниця у твій бік?
- Так.

- Такий зріст дозволяє краще слідкувати за розвитком подій на майданчику?
- Думаю, так. Але зріст тут ні до чого. Якщо у гравця є така здібність, з будь-яким зростом можна проглядати галявину.

- Ти приєднався до збірної пізніше за інших. Прибув з Іспанії. У чому причина?
- Я після сезону в Іспанії ще залишався тренуватися, трохи мої плани трохи посунулися – я поїхав до своєї дівчини до Сербії, а звідти було складно дістатися Києва. Мав летіти через Стамбул, але на той час там була спроба військового перевороту і нам довелося їхати на машині в Україну. Тому я запізнився на пару днів.

- Проїхався машиною Україною, до цього, напевно, давно їздив?
- Ну, так. Їздив давно. Та й що я тоді їздив? З Южного додому в Каховку 300 км. А зараз довелося проїхатися дещо масштабніше (посміхається – ред.).

- Враження отримав?
- Повернувся додому. Був дуже радий проїхатися нашими дорогами. Скучив за цим усім.

- Ви відіграли командний спаринг. Він тривав лише три чверті. Незвично за відчуттями?
- Так, було три чверті. Начеб-то у баскетболі чотири, але ми відіграли три. До того ж важко. У грі п’ять людей грають, три – відпочивають, а тут у нас було дві команди по 7 і 8 гравців. Більше мінялися і втомлювалися також більше. Треба було більше бігати, більше викладатися.

- Грали жорстко, ризик отримати травму підвищується, коли треба максимально проявити себе?
- Травма – це така справа. Можеш її і на розминці отримати. Це непередбачувано. Я знаю, люди і на розминках травмувалися, у безглуздих ситуаціях, а буває, що у робочих ситуаціях. Травма? Ти не знаєш, де вона тебе знайде. А так? Ми намагаємося не думати про травми. Просто працюємо на повну силу. Для себе, для країни.

- Рахував, скільки очків набрав у спарингу?
- Ні, не рахував. Це ж просто тренувальна гра була. Ми відпрацьовували взаємодію, яку вивчали до цього на тренуваннях, зігрувалися. Тому очки я не рахував.

- Після тренування піт струмками з тебе тече. На скільки втрачаєш вагу?
- (посміхається – ред.) Ну, не знаю, ми так не міряємо, заміряємося один раз на тиждень. А після тренування так, багато води виходить, літра зо два точно втрачаємо. Але потім за вечерею, за обідом наганяєш вагу знову (сміється – ред.).

- Готують вам смачно? Нема проблем з харчуванням?
- Ні. Все шикарно. У нас лікар (Сергій Калінкін – ред.) цим займається, тримає усе під контролем. Усіх строїть, нам усе найкраще дають. З харчуванням взагалі нема жодних проблем.

- Матчі з Німеччиною перші у вашій ігровій серії. Як ти вважаєш, які питання у них можна вирішити?
- Це будуть наші перші спаринги. Спробуємо показати усе, чому навчилися на тренуваннях, усе, що відпрацьовували. Думаю, усе буде добре, покажемо гарний результат.

- Чи вистачить 11-ти матчів, щоб команда підійшла в оптимальному стані до старту кваліфікації Євробаскета (Україна розпочне відбір на Євробаскет домашнім матчем з зі збірною Болгарії 31 серпня – ред.)?
- Думаю достатньо. Плюс ми проводимо багато часу на тренуваннях. Зігруємося і там, і там. У нас до офіційних ігор ще  місяць, за цей час ми станемо однією сім’єю.

- Як ти з небаскетбольної на перший погляд Каховки застрибнув на таку орбіту?
- Почав займатися баскетболом випадково. Я народився у селі, переїхав до міста, пішов до нової школи. І буквально хлопець перестрів мене, каже – ти високий, пішли, будеш займатися зі мною баскетболом. Я почав відвідувати секцію, мені сподобалося. І потім тренер мій Зарецький Валерій Спиридонович повіз мене до Южного. Хоча ні, спочатку до Миколаєва, а там щось не зрозуміле було – спочатку приїзди, потім ні. А у Южному одразу сказали – за тиждень з речами ми на вас чекаємо. Так я приїхав до Южного, почав вже займатися баскетболом професійно. Як кажуть, з малих років і до Суперліги. А потім вже в Іспанії почав грати, в команді Обрадойро.

- Подобається на Піренеях?
- Так, дуже. Саме місто невеличке, красиве. Люди доброзичливі. І у команді атмосфера дуже гарна.

- А з якого ти села?
- З Софіївки. Це якихось 50 км від Каховки. Пару років тому там ще жила моя бабуся. Але згодом батьки вже остаточно переїхали до Каховки.