Валентин Мельничук: "Украинским игрокам надо менять свою ментальность"

Аксакал  українського тренерського цеху Валентин Мельничук, за плечима якого досвід роботи з сімома збірними світу (у тому числі і національною чоловічою України у 2008-2009рр.) ділиться враженнями від виступу молодіжної чоловічої збірної України U-20 на Чемпіонаті Європи у Фінляндії (посіла восьме місце, що стало повторенням найвищого досягнення 2007-го і 2010-го років). Мельничук був членом тренерського штабу збірної України на цьому турнірі і говорить про уроки, що ми маємо зробити після виступів у Гельсінкі.

- Команда була готова, щоб вперше в історії Чемпіонатів Європи U-20 пробитися до четвірки найкращих. Не можу сказати, що було б у четвірці, але те, що могли там бути – це 100%. ФБУ створила усі умови для повноцінної підготовки – проживання, харчування, чотири підготовчих турніри – цього було достатньо для того, аби підготуватися як слід до Чемпіонату. Єдине, були маленькі (після паузи – ред.) проблемні ситуації, коли перед чемпіонатом травмувалися ключові виконавці – Андрій Шаламов і Віталій Шибель. Це два гравця, які мали грати у стартовій п’ятірці. Потім травмувався Антон Мусієнко – ми планували його задіяти на позиції 2-го номера. І вже під час ігор травмувалися Ілля Антоненко і Сергій Приймак. Але це спортивне життя. Навіть не дивлячись на ці травми команда була готова, аби увійти до Топ-4. Усе перевернула догори дригом гра з Німеччиною. Ми виграли першу половину, був прекрасний командний захист, суперник набрав тільки 22 очка а ми закинули на 10 очок більше. Усе йшло до того, що команда була готова виграти цю гру. Але після перерви картина змінилася. Порушилася ментальність. Або ж гравці відчули, що вони виграли цю гру, або ж - або ж - або ж (підбирає слово – ред.) кожен окремо спробував проявити більше себе, забувши про командну гру, про те, що баскетбол – гра 5х5, у якій дії кожного позначаються на результаті команди. І дуже погано подіяв на нас зонний пресинг збоку збірної Німеччини. Ми його розбирали, готувалися. Але так сталося, що на початку третього періоду тренер німців взяв тайм-аут і вони перейшли до цього зонного пресингу. І ми у п’яти атаках тричі втрачали м’яч. І потім вже після нашої хвилинної перерви, коли тренер Максим Міхельсон чітко пояснював, як розбивати пресинг і перейти до нападу, наступив якийсь коллапс. Гравці боялися зонного пресингу, долаючи його ніяк не могли організувати той напад проти зони, який ми випробовували на турнірах. І так потроху Німеччина відновила рівновагу і здобула перемогу. Для мене досі не зрозуміло, що трапилося з Олександром Кобцем. Це був один з найбільш стабільних гравців у нашій команді протягом підготовчих турнірів і протягом ігор, які ми проводили у Гельсінкі. І раптом гравець взагалі випадає з гри. Ситуація незрозуміла і невимовна. Він розгубився у цій грі і у наступній, яку ми вже грали за 5-8 місця з командою Латвії. Я думаю, що цей програш у чвертьфіналі Чемпіонату з командою Німеччини настільки "вбив" наших гравців, що вони вже не могли зібратися на останні дві гри, у яких вирішувалося 5-6 і 7-8 місця. Прикро. Бо було проведено якісну підготовку, тренувальні турніри. І здавалося б, що ми готові підвестися на кілька поверхів вище. А ми затрималися на тому ж рівні. І Слава Богу, що ми затрималися на ньому. Якби ми не потрапили до чільної вісімки, хто зна, що було б у боротьбі за 9-16 місця. Я можу навести приклад господарів. Збірна Фінляндії у групі обіграла чемпіона Європи Іспанію, а потім провалилися і вилетіли з дивізіону А. Прикро. Якщо говорити щодо тактичної, фізичної підготовки, наші гравці готові грати на такому рівні. Але ментальність наших хлопців залишає бажати кращого. Потрібно, щоб вони вірили у себе, у команду, щоб вони знали, що представляють Україну. І одночасно хочу привітати їх, що вони боролися у вісімці, а не у матчах на виліт. Хочу подякувати усім тренерам, які працювали з цими хлопцями. Бо вони підготували найкращих хлопців, які представляли Україну. І усе ж таки восьме місце – гідне.

- Ви пригадали, що двічі на цьому чемпіонаті зверталися по медичну допомогу. Нервували?
- Та праця, яку зробили гравці і тренерський штаб, вона заслуговувала на те, щоб команда пробилася до Топ-4. І у грі з бельгійцями, де вирішувалося, чи будемо ми у вісімці, я усі пігулки, що були зі мною, прийняв, настільки нервував. Думав, що усе скінчилося, але на грі з Німеччиною усе це повторилося. Я навіть побіг до групи "швидкої" яка чергувала на матчі, щоб вона дала мені заспокійливе, але лікарі відповіли – що вже нема.

- До вас розібрали.
- Я сам заспокоївся. Знайшов сили. Прикро, коли у команди є можливість посісти високі місця, і ти її втрачаєш. Я проводив різні збори, бачив різну підготовку. Можу засвідчити, цього разу усе було на найвищому рівні.

- Ви говорили, що були маленькі проблеми. Я думав, зараз скажете – маленькі ліжка, маленькі номери у готелі, що заважали хлопцям відновлюватися повноцінно.
- Можу засвідчити, організація Чемпіонату була на найвищому рівні. Щоправда мене інколи дивував мотив призначення ігор. Сьогодні у нас остання гра змагального дня, а завтра – перша. Але не ми одні були у такій ситуації. Це не привід для відмазки, мовляв це нам завадило посісти вище місце. Наголошую, справа – в іншому.

- Ви працювали в інших країнах, зокрема з національною чоловічою збірною Португалії, подивилися багато чого у баскетбольному світі, з цього місця, будь-ласка, детальніше.
- Ну ось ви згадали Португалію, маленька країна, найнижча, маю на увазі зріст, нація у Європі. Але ставлення до справи, набагато більш серйозне. До баскетболу, до навчання, до життя. У нас присутня недбалість, ми не на 100% зібрані. Коли ми досягаємо певних достатньо високих цілей, ми на них зупиняємося, думаємо, що вже перебуваємо на вершині. А зупинятися не можна. Крок за кроком треба йти вперед, вдосконалюватися. Це важливо для себе, як для особистості, як для гравця, так і для своєї команди, яку ти представляєш. А багато наших гравців задовольняються тим, що є. Думають, що досягли вершини, а треба працювати далі. Тренерам треба працювати ментально з хлопцями – це велика і важка праця. І це чи не найважливіше завдання. Звичайно, я розумію, як непросто розвивати баскетбол в Україні, здебільшого він тримається на спонсорах. Але тим не менш над ментальністю наших гравців треба дуже багато працювати насамперед. Це я бачу не тільки у цій збірній, а й в інших вікових групах і у національній збірній.

Источник: ФБУ