Святослав Михайлюк: "Нужно пахать на тренировках и не допускать ошибок"

Днями Святослав Михайлюк разом зі своїм «Канзасом» достроково виграв регулярний чемпіонат власної конференції - Big 12 Conference. Причому цей результат «Канзасу» підкорився 11-й раз поспіль. Попереду у вихованця «Черкаських Мавп» плей-оф конференції, а далі «березневе шаленство». Напередодні вирішальної частини сезону Михайлюк не так багато грає, як на старті. Приміром, в останній грі проти Західної Верджинії Святослав провів лише 3 хвилини. Правда, не слід забувати, що Святослав – наймолодший гравець взагалі в усій історії конференції Big 12! Напередодні останнього матчу регулярки проти Оклахоми, який уже нічого не вирішує у турнірному значенні, ми зв’язалися зі Святославом через скайп і поцікавилися, як йому живеться в США, його бачення власних перспектив та найближчого драфту.

– Святославе, в першу чергу вітаємо тебе з виграшем конференції, це сприйняли у Канзасі уже як належне?
– Я просто не знаю, як раніше до цього ставилися, але думаю, що кожна перемога у Канзасі сприймається по-особливому. Це особливе місце на планеті. Думаю так до баскетболу ніхто не ставиться, як тут. Баскетбол у Канзасі – це культ.

– До речі, за ці пів року у США вже освоївся? Я маю на увазі розуміння місцевого баскетболу та мови.
– Із англійською у мене був повний порядок ще до приїзду сюди, і я відчував, що не буде жодних проблем, правда, виявилося, я помилявся (сміється). На перших тренуваннях я себе не відчував комфортно, дуже багато термінів на тренуваннях мені до цього не було відомо. Хлопцям часто доводилося мені пояснювати, що і до чого. Тобто, окрім англійської, мені треба було знати ще й іншу – американську баскетбольну мову. А щодо навчання, то я як іноземець протягом року маю предмет відмінний від місцевих студентів – англійську.

– А взагалі наскільки важко навчатися? Відомо що, за слабкі результати в американських вузах навіть забороняють грати в NCAA та тренуватися. У тебе чи у твоїх партнерів поки з цим немає проблем?
– Це не зовсім так. Я не скажу, що це міф, так буває, але бал, який закриває тобі шлях до тренувань, доволі низький, тому всі гравці нашої команди навіть не думають про такі негативні моменти, у нас взагалі всі непогано навчаються. Тай навантаження тут дещо менше, ніж в Україні. Рівень освіти високий, але ми тут не сидимо 4-5 пар. Вистачає нескладних онлайн-курсів, а в аудиторії у нас по одній-дві пари на день. Я як інтернаціонал навчаюся в групі з іноземцями, принаймні, поки це цікаво.

– Ти вже визначився зі спеціальністю? Адже, я так розумію, в США протягом першого року навчання немає окремої спеціалізації.
– Я не знаю, як загалом, але у мене перший семестр навчання без спеціальності. Протягом нього я маю визначитися щодо своїх уподобань і вектора навчання. Поки я не знаю, що оберу, можливо, фінанси. Але це так, перше, що зараз спало мені на думку. Потрібно ще добре подумати над цим і визначитися. Я розумію, що все життя не зможу грати у баскетбол, тому потрібно розвиватися, не знаю, можливо, десь у майбутньому буду займатися бізнесом, фінанси завжди знадобляться.

– У минулому сезоні два гравці «Канзасу» пішли на драфт НБА з топових позицій. Чи якось по-особливому очікують у команді новий драфт? З хлопцями у середині команди говорите про це?
– Поки що – ні. Думаю, у цьому сезоні у наших гравців будуть не такі міцні позиції. Хоча, хто знає, попереду вирішальна частина сезону і, може, хтось вистрілить, буде збирати по 25-30 очок за гру, тоді, звісно, він буде у топі. Зараз впевнено виглядає Убре, останнім часом він виділяється у нашій команді, але він, як і я, фрешмен, можливо, про драфт і не думає. Однозначно все визначить кінцівка сезону.

– До речі, у твоїй позиції в «Канзасі» грають лідери. Ти згадав про Убре, можна назвати і Селдена. Наскільки морально важко зараз перебувати у тіні таких сильних виконавців?
– Насамперед, важко у фізичному плані. По-перше, вони старші. Селден грає другий сезон, Убре перший, але вони значно старші за мене. Все літо ці хлопці провели в Канзасі і монотонно працювали над своєю фізикою, та ще й американський баскетбол відрізняється від європейського ,тут з дитинства неймовірно працюють над фізикою. Я приїхав у команду після чемпіонату Світу пізніше всіх. І відразу мені було неймовірно важко на тренуваннях конкурувати з цими хлопцями. Зараз я вже звик і, можливо, сам підтягнувся. І, що важливо, я розумію американський баскетбол.

– Пару тезисів, будь ласка, щодо твого сьогоднішнього бачення американського баскетболу.
– Окрім акценту на фізику, тут ненавидять помилки. Ти маєш суворо виконувати те, що маєш, і фактично не маєш права на помилку, говорю про технічну помилку, а не виконання тренерських вимог. Багато що залежить і від вимог тренера. Приміром, ми граємо дуже швидко, постійно рухаємо м’яч по периметру, йдемо в прохід і так далі. Тобто, якщо ти отримав м’яч, у тебе є кілька варіантів, а саме три: передача, кидок чи прохід, і все це має бути миттєво. Пасивних дриблінгів чи рухів не по ділу не має бути.

– Таке відчуття із відео та фото, що ти дещо додав у масі?
– Трохи є, потрібно намагатися не програти фізичну боротьбу, тут це дуже важливо. Але по ходу сезону команда не так активно працює у тренажерному залі. Тобто робота із «залізом» тут триває постійно, але по ходу сезону все це під легкою вагою і на швидкість. Але навіть так намагаюся дещо набрати, це мені необхідно.

– Який взагалі цикл тренування в «Канзасі»?
– Графік простий і стабільний: перша половина дня – це навчання, а друга – присвячена тренуванням. Окрім того, зал відчинений для всіх гравців команди. Приміром, перед вихідним я можу піти в зал о 12-й ночі і попрацювати над кидком. Тут все зроблено для гравця, ти маєш всі умови, абсолютно всі спортивні забаганки можеш собі дозволити. Я говорю не лише про літак команди, ігрову та тренувальну форму і так далі, а про тренувальний процес. Тут слідкують, щоб ти не перенавантажувався, але, якщо у тебе є сили та бажання, працюй досхочу.

– У команді ти – снайпер. Як думаєш, це головний твій козир тут, в Америці?
– Так, мене тут вважають хорошим шутером, я іноді навіть відчуваю особливий захист проти мене «на дистанції». Але одним кидком в NCAA ти нічого не зробиш. Я постійно працюю і над іншими компонентами: дриблінгом, технікою, фізикою, але свої плюси треба, звісно, розвивати.

– Щодо твоєї гри: останнім часом статистика твоя значно скромніша, ніж на старті сезону. З чим це пов’язано, конкуренція виросла чи якась інша проблема?
– Це мій перший сезон в NCAA і всі знають, що він завжди найважчий. Більшість гравців тут не перший сезон, причому вони виросли в системі американського баскетболу. Я вже теж у неї втягнувся. Я бачу певну перспективу, треба абстрагуватися, «пахати» на тренуваннях, створювати конкуренцію і повертати впевненість. Приблизно такі у мене плани. Знаю, що точно зараз не можна робити – опускати руки. Радує, що тренер (Білл Селф) розуміє все, намагається підтримати і словом і ділом. Якщо щось не виходить, просить не зациклюватися на цьому, він хороший спеціаліст та психолог.

– Матчі «Черкаських Мавп» дивишся?
– Попри різницю в часі, намагаюся дивитися трансляції. Якщо це не вдається, то переглядаю нарізки епізодів. Зараз у «Мавп» дуже молода команда, я переймаюся за неї. Там грають хлопці із якими я виріс, тому хочеться, щоб у них все вийшло. Ми постійно зідзвонюємося з ними, обговорюємо їхні та мої матчі.

– А з Майком Фрателло зідзвонюєтеся, після чемпіонату Світу якось підтримуєте зв'язок?
– Так, ми з ним на зв’язку, спілкуємося завдяки Інтернету. Він теж підтримує мене, помітно, що хоче, щоб у мене все склалося.

– За Черкасами засумував? Коли думаєш завітати в гості?
– Так, звісно, я сумую за Черкасами, адже це місто, де я народився, де мене виховали та де я навчився баскетболу. До речі, хотів би подякувати Михайлу Бродському та Сергію Одаричу і, звісно, Максиму Міхельсону, які дали мені шанс розвиватися та мати можливість реалізовувати свою мрію. Сподіваюся, я не підведу себе та їх. А щодо візиту додому, то приїду на 2-3 тижні, коли завершиться сезон та навчання. Це буде у травні.

Источник: mavpabasket.com