Макс Конате: "Ферро-ЗНТУ" - моя команда"

Цей форвард є новачком запорізького клубу, але ж не Суперліги. У минулому чемпіонаті України він захищав кольори БК «Донецьк», задовольняючись доволі скромними середніми показниками результативності (3,6 очка за гру) та підбирання (2,2).

З досьє. Макс Адам Конате народився 22 березня 1991 року в Донецьку. Перший тренер – Ірина Насєдкіна (Донецьк). Форвард. Виступав за команди «Свіслоч» (Осиповичи, Білорусь), БК «Донецьк». Кандидат в майстри спорту. Студент другого курсу Запорізького класичного приватного університету. У «Ферро-ЗНТУ» дебютував 16 жовтня 2014 року в матчі з дніпродзержинським «Дніпро-Азотом». Зріст – 200 см.

Варто було Максові дебютувати у складі «Ферро-ЗНТУ», як його рейтинг почав стрімко підвищуватися. Його включали до символічних п’ятірок тижня і жовтня, на сьогодні він є кращим ребаундером чемпіонату (11 підбирань за матч), має другий показник результативності (17,3 очка), а за ефективністю входить до п’ятірки кращих гравців Суперліги.

- Чим можеш пояснити такий гучний дебют?

- По-перше, такої довіри, яку я відчуваю тут, в Донецьку не було. «Ферро-ЗНТУ» - це моя команда! У Запоріжжі я маю значно більший ігровий час, ніж у БК «Донецьк», що дозволяє розкрити свої найкращі якості. По-друге, під час міжсезоння я постійно відвідував тренажерний зал, а разом з Олександром Рибалком та Яковом Змитровичем, ми розпочали підготовку до сезону на місць раніше за загальної групи. Я намагаюсь справдити надії, які покладають на мене тренери і гравці.

- У запорізькому клубі ти вже два з половиною місяці. Якесь враження про цей колектив склалося?

- У кращій за «Ферро-ЗНТУ» команді я ще не грав. Дружба, доброзичливе спілкування тут на першому плані.

- Як швидко головний тренер визначив твою роль?

- Вже після двох – трьох матчів стало зрозуміло, що Кирило Вадимович бачить мене на позиції четвертого номера.

- Чи задоволений ти часом, який проводиш на ігровому майданчику?

- Звісно, задоволений. Він набагато триваліший, ніж я мав у донецькому клубі.

- Кілька матчів «Ферро-ЗНТУ» програв за незначної переваги суперників. На твій погляд, в чому причина?

- Гадаю, нам трішки бракує фізичних сил наприкінці ігор через обмежену ротацію, й коли до фінальної сирени залишається кілька хвилин, хлопці просто виснажені. Але ми над цим працюємо, і, думаю, таке більш не повториться.

- У рідному Донецьку давно був?

- Десь у травні. Дуже переживаю за батьків та сестру, котрі там знаходяться. Якийсь час вони гостювали в мене, а потім поїхали додому.

- У когось із твоїх батьків було баскетбольне минуле?

- Ані батько, ані мати не займалися спортом.

- А хто вони за фахом?

- Свого часу українка Марина Ющенко і громадянин африканської країни Буркіна-Фасо Сейду Конате вступили до Донецького інституту радянської торгівлі, де й познайомилися, а згодом створили сім’ю, одним із нащадків якої є я. Мама зараз працює у супермаркеті, а батько займається комп’ютерними технологіями. До речі, я теж починав навчатися у тому ж виші (зараз це національний університет економіки та торгівлі), а тепер перевівся до Запорізького класичного приватного університету.

- І яку ж ти професію отримаєш по його закінченні?

- Менеджер туризму.

- Мабуть, для того, щоб безкоштовно відвідувати Буркіна-Фасо?

- Як варіант – так (сміється). Між іншим, у дворічному віці мене возили туди, але, звісна річ, я цього не пам’ятаю і, крім фотографій, ніякої уяви про цю країну не маю.

- А чи цінуєш ти роботу тренера?

- Так. Особливо вдячний своєму першому тренеру Ірині Миколаївні Насєдкіній, з якою досі підтримую гарні взаємовідносини, а також Валерію Миколайовичу Плеханову, який тренував мене в Донецьку понад чотири роки.

- Якщо команда КПУ виступатиме в солідному міжнародному студентському турнірі, ти готовий їй допомогти.

- А чому б ні? До речі, чимало знайомих хлопців брали участь в Універсіадах, а мені ще не доводилося. Та сподіваюсь, що наставники студентської збірної України візьмуть мене на замітку.

- Як ти ставишся до «зіркової хвороби»?

- Ні до чого позитивного вона не призводить. Мені доводилося спілкуватися з кількома американськими легіонерами, котрі захищали кольори БК «Донецьк», і вони засвідчували, що ця «хвороба» шкодить командному духу.

- Будь ласка, Максе, кілька слів про твої найближчі плани та заповітні мрії.

- Хочу прогресувати, аби домогтися максимального успіху в нинішньому сезоні, як особистого, так і командного. Хочеться, звісна річ, поборотися за медалі. А в подальшій перспективі мрію спробувати свої сили на єврокубковому рівні, можливо, саме в складі запорізького клубу.

- А потрапити в коло кандидатів до складу національної збірної не проти?

- Це гарний пунктик у профілі баскетболіста.

Источник: bcferro.com.ua