Дмитрий Забирченко: "Каждый, если возникнет необходимость, должен взять в руки оружие"

Капітан збірної України з баскетболу Дмитро Забірченко розповів про дебют на чемпіонаті світу з баскетболу, а також поділився переживаннями про ситуацію в Україні

Наприкінці серпня у вітчизняному баскетболі сталася історична подія. Наша чоловіча національна збірна дебютувала на чемпіонаті світу. Під керівництвом американця Майка Фрателло команда перемогла Домініканську Республіку та Туреччину, та програла Фінляндії, Новій Зеландії та США. Українці за кількістю виграшів не поступилися новозеландцям та домініканцям, але покинули турнір через гіршу різницю м'ячів у особистих матчах з цими збірними. Враженнями про виступ на світовій першості з Еспрессо.TV поділився капітан української команди Дмитро Забірченко.

- Дмитре, які у вас залишилися враження від чемпіонат світу. Зараз після повернення додому ви усвідомили, вже в якому масштабному турнірі брали участь, і що назавжди увійшли в історію українського баскетболу?

- Враження досить суперечливі. Нам було під силу виступити краще. Просто стався безглуздий збіг обставин. Не вистачило якихось одного-двох очок в матчах з Домініканською Республікою та Новою Зеландією. В останньому турі ті ж фіни могли обіграти новозеландців. Було багато варіантів за яких збірна України виходила до 1/8 фіналу. Звичайно, розраховували на більше, але й про провал теж не можна казати - ми виграли два з п’яти матчів та продемонстрували непогану гру.

- Давайте пройдемося по кожному матчу окремо. На початку гри з домініканцями складалося враження, що наші гравці помітно хвилюються. В першому періоді відсоток влучань двохочкових кидків складав 13%. Це страт на чемпіонаті світу наклав відбиток?

- Думаю, що так. Це був стартовий матч, кожен гравець бажав показати свій максимум. Тому було трохи хвилювання, сумбур в атаці. Потім у другій половині матчу ми зробили свою справу і все закінчилося нормально.

- Фіни начебто не були ні для кого секретом. Ця команда компенсує брак в багатьох компонентах гри дальніми кидками і досягає в цьому успіху. Чому, на ваш погляд фінам вдалося зіграти проти збірної України в свій баскетбол?

- Справа в тому, що в першій чверті Шон Хафф забив нам 13 очок. Це стало несподіванкою, оскільки у зустрічах з іншими командами цей гравець набирав всього по п’ять-шість очок. Тренери сказали, що з усіх «маленьких» у нього найгірший відсоток влучання, і якщо ризикувати і дозволяти вільно атакувати - робити це слід в протистояннях з Хаффом. Але так сталося, що він усі свої кидки влучив. Таке буває. Хафф дуже суттєво допоміг своїй команді.

- У матчі з українцями збірна Туреччини вважалася фаворитом. На початку гри це своїми діями підтверджував й лідер суперників Омер Ашик, який панував під щитами. За рахунок чого врешті вдалося повернути перебіг подій на нашу користь та обіграти віце-чемпіонів світу?

- Вважаю за рахунок правильно поставленого захисту. Хоча в матчі з фінами Хафф усе влучив, в грі з Туреччиною ми свідомо дозволили «маленьким» суперника кидати. В першій половині матчу вони нічого не влучили, тому збірна України подібним чином грала й після великої перерви – ми ставили заслони, а суперники продовжували хибити. Турки не відчули свою гру, не піймали кидок, що й обернулося для нас позитивним результатом.

- Потім був невдалий матч з Новою Зеландією. Скажіть, вболівальники були занадто категоричними, коли вважали, що наша команда зобов'язана оформити в ньому вихід в 1/8 фіналу?

- З Новою Зеландією виявилося дуже важко грати. Гравці цієї команди своєрідні. Вони немов регбісти, дуже сильні фізично, налаштовані на жорстку боротьбу. Так сталося, що у нас є кілька молодих гравців, які не змогли в цій фізичній боротьбі на рівних протистояти суперникам.

- Наприкінці тієї гри наша команда дозволила новозеландцям досягти переваги у 12 очок. Ви знали тонкощі регламенту світової першості, за якого при однаковій кількості перемог у трьох збірних, рахуватиметься не загальна різниця забитих та пропущених м’ячів, а різниця у зустрічах виключно з безпосередніми конкурентами?

- В принципі були знайомі з регламентом. Лише точно не знали скільки саме можна програти - на той час ще не зіграли Туреччина з Фінляндією. Ми поступалися в середині четвертої чверті з різницею в 14 очок і домовилися, що маємо скоротити відставання мінімум до 10 очок. Ніби й нам це вдавалося. Але потім буквально за одну хвилину ми не змогли м’яч ввести в нападі, потім був наш підбір, який випав з рук, далі ми почали фолити, не змогли забити в атаці. Все найгірше за цю хвилину сталося…

- Коли виходили на матч проти США ви напевно вже знали, що фіни поступилися новозеландцям?

- Так. Ми приїхали на гру, коли на арені якраз фіни з новозеландцям грали і були свідками того, як зустріч складалася.

- Вірили, що вам під силу обіграти американців?

- Так щоб обіграти? У збірної України були шанси, якщо б суперники перестали грати, займалися дурницями на баскетбольному майданчику, а ми почали влучати свої кидки, забили кілька божевільних м’ячів, впіймали кураж. Але думаю, якби збірна США ввімкнулась на сто відсотків, то було б складно проти неї грати.

- Хто здатен на чемпіонаті світу кинути виклик збірній США?

- Вважаю іспанці можуть кинути виклик, непогана команда у бразильців. Литовці за певних обставин були б здатні на це, але вони перед чемпіонатом світу втратили Мантаса Калнієтіса, через що їм доведеться трохи складніше. А от французи, поки не вражають.

- Ви обіграли віце-чемпіонів світу, менше інших команд з групи С пропустили від американців. Здавалося б, що ще потрібно для виходу в плей-офф. Чи обговорювали хлопці справедливість такого регламенту. Адже по суті головні наші успіхи враховані не були?

- Обговорювати особливості регламенту це не наша справа. Просто потрібно було краще грати з Новою Зеландією. А так в тій грі ми поступалися в боротьбі, це вилилося в програш підбору. Зробивши на 23 підбори менше суперника виграти практично нереально. Хіба що продемонструвати божевільний відсоток влучання, чого ми не змогли зробити. Хоча у нас було багато можливостей врятувати матч -  кілька разів той же Пух (Юджин Джетер –авт.) кидав так, що м’ячу вже ніби нікуди було дітися, а він вискакував з кошика. Водночас у новозеландців якісь четверті номери, які раніше не грали забили 15, 17 очок. Просто якесь невезіння.

- Ви їздили в складі збірної України на три великих турніри – чемпіонати Європи та світу. За іменами команда 2011 року виглядали сильніше, ніж збірна сучасного зразку. У чому причина того, що саме нинішня команда проявила себе, а попередні не змогли?

- Це тренерський фактор. Майк Фрателло вимагає беззаперечного виконання своїх вказівок. Його праця, старання його команди приносить дуже вагомі результати. Але, гравці, які грали за збірну раніше - Артур Дроздов, Сергій Ліщук, Кирило Фесенко, Олексій Печеров не завадили б команді і підсумок, можливо, був би кращий.

- Методика Фрателло значно відрізняється від тієї яка пропагується в українських клубах?

- Так, різниця є. Та й робота в клубі та збірній різні речі. Тому порівнювати не дуже правильно. У тренера збірної на все про все є два місяці. Півтора місяці підготовки й турнір тривалість в тиждень-два. Ти готуєшся до певного турніру, тебе виводять на пік форми. В збірній одна мета, а у тренерів клубів завдання тримати тебе в формі весь сезон. Це складно - в будь-якому випадку будуть спади, провали і так далі.

-  Цього року баскетбольна збірна України, на відміну від тієї ж футбольної національної команди зіграла на чемпіонаті світу. Але в країні особливого ажіотажу не спостерігалося. Вам не образливо, що вас незаслужено обходять увагою?

- Я не можу сказати, що нас обходять увагою. Багато вболівальників навіть приїхали в Більбао що б нас підтримати. Приміром, коли ми в 2011 році грали на чемпіонаті Європі у Литві у нас там тільки два вболівальника було. Зараз ми бачили на трибунах дуже багато людей з українськими прапорами, символікою. З кожним турніром їх стає все більше. Я вважаю, якщо б не було візових кордонів, якби не було так складно зібрати та подати документи - наших вболівальників в Іспанії було б набагато більше. Інтерес до гри збірної України з баскетболу зростає і це дуже позитивно для нашого виду спорту.

- До речі, минулого року, коли збірна України з баскетболу вийшла на чемпіонаті Європи в чвертьфінал, мимоволі проводились аналогії з досягненням футболістів в 2006 році, коли вони потрапили до вісімки найсильніших на світовій першості. Тоді гравцям за цей успіх виплатили просто нечувані преміальні. Баскетболісти якось були винагородженні за досягнення на Євробаскеті-2013?

- Так нам пообіцяли певні бонуси та дали їх. Все нормально, жодних питань. Зрозуміло, що це не такі гроші, як у футболістів, але для нашої збірної, яка бонусів не бачила практично ніколи ця сума суттєва. Ми залишилися задоволені і дякуємо керівництву.

- У нас в країні небувалий підйом патріотизму. Судячи з того, з яким натхненням гравці збірної України співали гімн перед матчами світової першості, не оминув він і баскетболістів...

- Повірте, навіть кілька років тому, гравці так саме співали гімн, і не думаю, що останні події призвели до того що ми стали виконувати його по іншому. В принципі у нас в команді ніколи не було людей, які б не були патріотами своєї країни.

- Чи цікавилися в Іспанії у вас та інших гравців нашої збірної ситуацією в країні іноземці, суперники, журналісти?

- Були журналісти, які запитували про ситуацію в країні, але їх було мало. Я вважаю вони всі розуміють, що ми приїхали грати в баскетбол. На чемпіонат світу. Це все-таки спортивний форум і більше розмов має йти про баскетбол, а не про політичну ситуацію.

- Кілька років тому з'явився шанс, що вітчизняний баскетбол вийде на якісно новий рівень. Було заплановано будівництво арен, інфраструктури. Ви засмутилися, що Євробаскету в Україні наступного року не буде?

- Так засмутився. Думаю що кожен функціонер і баскетболіст розумів, що Євробаскет у твоїй країні може бути раз на сто років. Зіграти на такому турнірі за національну збірну, перед своїми вболівальниками, родичами було б чудово. Але нажаль так склалося, що в 2015 році турніру у нас уже точно не буде, але будемо сподіватися, що в 2017 році, хлопці, які гратимуть в збірній зможуть все зробити, щоб це свято відбулося в Україні.

- Ви народилися на Донеччині у Дружківці. Як переживаєте, те що зараз відбувається на Сході країни?

- Звичайно, хвилююся. Постійно зідзвонюємося з батьками, родичами. От тітка моя мешкала у Донецьку, та через складну ситуацію була вимушена переїхати до Дружківки. Слава Богу що зараз у рідному місті, ніби все більш-менш нормально, ніяких ексцесів. Літаки тільки літають. Раніше ж важко було. Поруч Слов’янськ, Краматорськ, які піддавалися найбільшим обстрілам, потерпали від мародерства…

- Ви особисто замислювалися над тим, чи готові зі зброєю в руках відстоювати честь України?

- Якби така потреба була, то без питань. Кожен чоловік, має розуміти - якщо виникне необхідність взяти до рук зброю, то потрібно підійматися. Але складно уявити людей зі зброєю, які не мають жодної підготовки. Це, так би мовити, все рівно що кидатися на амбразуру. Потрібно вивчати ази військової справи. В іншому випадку - складно перемогти.

- Незабаром страт чемпіонату України з баскетболу, який ви розпочнете в складі «Будівельника». Маєте хоч приблизне уявлення, про те, яким буде цей сезон в нинішніх умовах?

- Складно сказати, тому що зараз точиться багато розмов про те що страт можуть відкласти. Але команди готуються. Непогані колективи зібралися у «Хіміку», «Миколаєві», «Черкаських мавпах», «Будівельнику», «Говерлі».

Шкода, звичайно, що суперліга втратила такі, клуби, як «Донецьк», «Азовмаш», «Кривбасс». Це старожили українського чемпіонату. Приміром то й же Донецьк здавна представляв «Шахтар». Він зник, але з’явився БК «Донецьк». Місто багато років було представлено на баскетбольній карті України. Без цих клубів чемпіонат буде не таким яскравим. Ті ж «Донецьк» та «Азовмаш» завжди ставили перед собою максимальні завдання, я в них пограв і знаю, що там налаштовувалися виключно на чемпіонство. Коли такі амбіційні клуби зникають – це велика втрата.

Источник: espreso.tv