Яков Змитрович: "Играть намного проще, чем сидеть на скамейке"

Головний старожил «Ферро-ЗНТУ» Яків Змитрович на своєму баскетбольному віку бачив немало. Коли запоріжці грали у вищій лізі, він був одним із лідерів команди. Після того, як у історії «феросплавників» наступила переможна епоха, Яків з’являвся на ігровому майданчику епізодично. Наразі, коли настали непрості часи, клуб знову відчуває потребу в цьому вихованцеві запорізького баскетболу. У зв’язку з цим клубна прес-служба вирішила поспілкуватися з форвардом «Ферро-ЗНТУ», аби дізнатися, як він почувається у новій-старій ролі.

- Якове, після від’їзду легіонерів твоя роль у команді суттєво зросла, а кількість ігрових хвилин збільшилась приблизно у п’ять разів. Скажи, чи був ти фізично та функціонально готовий до такого навантаження?

- Звісно, було важко. Коли на початку сезону ти майже не граєш зовсім, а потім починаєш регулярно проводити на майданчику тридцять хвилин, до цього ще треба звикнути. Але з плином часу кондиції стають кращими, підвищується витривалість. Починаєш згадувати, як грати в баскетбол (посміхається).

- А що тобі до вподоби більше: бути гравцем ротації у колективі, який веде боротьбу за медалі (як це було у минулому сезоні), чи одним з провідних гравців команди зі скромнішими завданнями?

- Я не вважаю, що цього року ми занадто скромні. Наразі займаємо п’яту сходинку в регулярному чемпіонаті – хіба це погано? В нас хороший український склад, здатний нав’язати боротьбу будь-якому супернику. Чесно кажучи, навіть не знаю, чи грали б ми краще з легіонерами. Хіба що у плей-офф.

- У нинішньому сезоні Кирило Большаков казав, що тобі не завжди вистачає габаритів, щоб вести боротьбу під кільцем з бігменами суперника. Скажи, наскільки важко тобі протистояти гравцям на кшталт Ярослава Зубрицького чи Ромео Тревіса?

- Габарити не завжди відіграють вирішальну роль. Наведу приклад: в нашого капітана Олександра Рибалка зріст складає 190 см. Але в середньому він має п’ять підбирань за матч, нерідко - й більше. Тож, навіть цей компонент гри не завжди залежить від зросту. Головне – бажання заволодіти м’ячем. Коли я на майданчику, то не відчуваю, що хтось із моїх суперників вищий чи сильніший за мене. Можливо, зі сторони здається, що я в чомусь поступаюся, але сам цього не відчуваю. Не пам’ятаю гравця, котрий би три-чотири рази за матч мене «продавлював» або забивав через голову. Навіть коли в чемпіонаті ще було вдосталь легіонерів.

- Серед низки останніх матчів для тебе, певно, виділяється зустріч у Дніпродзержинську, де після невдалої першої половини ти закинув триочковий, перевівши гру в овертайм, та подарував шанс на перемогу. Розкажи, будь ласка, про емоції.

- З самого початку гра в мене не пішла. Власне, не можу сказати, з якої причини. Навіть з-під кільця не міг забити, не те, що з дальньої відстані. В другій половині почав виглядати більш-менш краще. Так вийшло, що в тій ситуації я залишився відкритим і добре, що Рибалко зробив мені передачу. Вважаю, нам пощастило. Дякую хлопцям, що довірили мені право на цю атаку.

- Ще один матч, котрий певно що закарбувався у пам’яті, це зустріч у Одесі, де твій влучний кидок з фолом приніс не лише принципову перемогу в поєдинку з прямим конкурентом, а й підсумкове п’яте місце в таблиці…

- Звісно, ця гра запам’яталася, особливо її кінцівка та вирішальний штрафний. За задумом тренера, після того, як я отримував м’яч, Олександр Рибалко мав піднятися на триочкову дугу та отримати від мене передачу. Але вийшло так, що нашого капітана закрили, тому довелося йти в прохід. Все ж непогано вийшло (посміхається).

- Пригадується, що й у поєдинку з «Говерлою» ти поцілив два штрафних під завісу зустрічі, котрі зробили лідерство нашої команди триочоковим та, врешті-решт, принесли важливу звитягу своїй команді. Звідки стільки холоднокровності у вирішальні секунди?

- Це відчуття черпається від довіри партнерів. А я, в свою чергу, намагаюся її виправдовувати та відповідати хлопцям тим самим. Дякувати Богу, наразі вдається. А без довіри партнерів нічого б не вийшло.

- Один зі спортивних інтернет-сайтів підрахував, що в цьому сезоні ти виграв найбільшу кількість кінцівок для своєї команди. Чи приємне таке визнання?

- По-перше, воно неочікуване. Перший раз про це чую, адже лише зрідка проглядаю Інтернет. Приємно, що команда виграє. Все інше – лише додаток до головної страви.

- Чи були раніше у твоїй кар’єрі настільки ж важливі кидки?

- Пам’ятаю, як ще за часи виступів у вищій лізі ми грали один з вирішальних матчів у Сімферополі проти «Грифонів». По ходу зустрічі програвали приблизно двадцять очок, потім зрівняли рахунок. Під завісу зустрічі наша команда поступалася двома балами, але мій триочковий приніс перемогу.

- На всіх домашних матчах «Ферро-ЗНТУ» незмінно присутні члени твоєї родини. Скажи, під час матчу звертаєш увагу на підтримку близьких з трибун чи повністю сфокусований на грі?

- Звертаю увагу лише перед розминкою, коли вони приходять до зали. А під час гри я чую всіх наших вболівальників, котрі несамовито підтримують нас. На комусь конкретно не фокусуюся.

- До речі, після завершення матчів доводилося бачити, як твої доньки підбігають до Олександра Рибалка. Ви дружите родинами?

- Ми вже шість років виступаємо разом, до цього встигли пограти один проти одного у вищій лізі. З часом більше дізналися один про одного. Я вважаю, що Олександр – це людина, з котрою можна піти куди завгодно і на яку можна покластися. Не просто капітан, а людина, в якій ти можеш бути впевнений. Справді, ми дружимо сім’ями, разом проводимо час. Наприклад, влітку відпочивали у Копсельскій долині в Криму. Це між Судаком та Коктебелем. Сашко приїхав до нас, і ми провели невеличкі літні збори. Десь 10-12 днів ми приділяли увагу власній фізичній формі, бігали в гори. Адже протягом перших трьох тижнів відпустки я не робив взагалі нічого. І після того, як почали займатися, відчув, що стало справді важко (посміхається). Але після повернення до Запоріжжя, піж час зборів, було набагато легше.

- Поради капітана допомагають в плані професійного зростання?

- Безумовно! Він завжди підкаже та підтримає. Як і Артем Буцький чи Андрій Малиш. Взагалі, в цьому році в нас підібрався відмінний колектив. Дуже хороші хлопці, як у плані людських якостей, так і професійних. Сашко та Артем – це вже свої, перевірені люди. Але й Микола Вільховецький, Андрій Малиш та Дмитро Антонець виявилися чудовими товаришами. Наші молоді гравці, якщо будуть працювати над собою, то все в них вийде. Вони мають на руках усі карти, в такому віці шанс пограти у Суперлізі дорогого коштує. Я в їхніх роках ходив до Палацу спорту «Будівельник» тренуватися з першою командою, і це для мене було за щастя (посміхається). Я бігав з палаючими очима та мріяв про ще один шанс проявити себе. Як би ж то в мене була можливість пограти на такому рівні в юному віці!

- Повернемося до перипетій поточного чемпіонату. Регулярна частина вже добігла кінця. Озираючись назад, можеш згадати, які з матчів були для «Ферро-ЗНТУ» найважчими?

- Запам’ятався поєдинок у Южному, коли ми зіграли два овертайми. Могли виграти, і перемога була близькою, але не склалося. Так, мали нагоду обіграти команду рівня Єврокубку, лідерів поточної першості… Виїзна гра з «Будівельником» також закарбувалася в пам’яті. Та що можу сказати: коли сидиш на лавці та нічим не можеш допомогти партнерам – це дуже важко. Ти завжди в емоційній напрузі. А коли граєш сам, то й усе, що відбувається на майданчику, сприймається куди легше. Можу сказати, нині після ігор я втомлююся куди менше (посміхається).

- Наша команда вийшла до стадії плей-офф. На твою думку, кого з гіпотетичних суперників у першому раунді можна назвати оптимальним?

- Враховуючи перемогу в одному з останніх матчів над БК «Донецьк», хотілося б у суперники отримати «тигрів». А як воно буде насправді – побачимо. Хто б не був нашим суперником, треба виходити на паркет та грати.

- А як на твою думку, чи здатний хтось у поточному сезоні нав’язати боротьбу «Хіміку» та «Будівельнику» в боротьбі за золоті нагороди?

- Враховуючи склади цих команд – навряд. Адже вони комплектувалися під міжнародні змагання. Обидва клуби мають чудову ротацію з 12 гравців, кожен із яких постійно отримує 15-20 хвилин ігрового часу. За рахунок лише одного цього фактору їм буде простіше домінувати в матчах з конкурентами, котрі залишилися без легіонерів та грають шістьма або в сімома баскетболістами. В кінцівках матчів їхні лідери будуть свіжішим. Втім, це плей-офф. Трапитися може будь що.

Источник: bcferro.com.ua