Станислав Медведенко: "Чемпионский парад — это фантастика"

Шанувальники баскетбольного клубу "Лос-Анджелес Лейкерс” можуть полегшено зітхнути: мерія головного міста Каліфорнії дозволила проводити чемпіонський парад. На святкування перемоги "Лейкерс” в першості НБА по одному мільйону доларів виділила мерія та сам клуб. Тож 17 червня Лос-Анджелес буде в ейфорії. Дворазовий чемпіон НБА у складі "Лос-Анджелес Лейкерс” Станіслав Медведенко про подробиці цієї урочистої події розповів в інтерв'ю.

Станіславе, розкажіть про сценарій святкування "Лейкерс” чемпіонства. Ви ж двічі були учасником такого приємного заходу.
Чемпіонський парад — це фантастика. Із самого ранку у центрі міста відбуваються різні шоу, концерти та інші урочисті заходи. Пополудні баскетболісти сідають у двоповерховий автобус і під відкритим небом кружляють усім містом. Де б ми не проїжджали, нас постійно оточують фани. Пригадую, коли я другий раз став чемпіоном НБА, то нас вітало близько 700 тисяч людей. Уся офіційна частина завершується перед входом у зал "Staples Center”. Там споруджають величезну трибуну. На неї виходить кожен охочий і дарує фанам якийсь незабутній номер.

-Ви що подарували фанатам?
-Я просто сказав приємні слова, подякував їм і все. Ну а мої одноклубники були більш розкуті. Шакіл О'Ніл танцював реп і змусив це робити всю команду, дехто співав. Словом, було весело.

-Опісля — похід в нічний клуб...
-Так, наша вечірка відбувається за зачиненими дверима. Гуляють лише причетні до чемпіонства люди. Кожен баскетболіст міг брати зі собою по два чи три колеги. Хтось приводив не лише дружину, але й брата чи сестру.

-І як гуляють 15-разові чемпіони НБА?
-Я не знаю, як гуляє нинішнє покоління гравців, адже знайомий тільки з п'ятьма баскетболістами сучасної команди. Можу сказати, що американці не вміють так гучно веселитися, як українці. Зрештою, як можна добре погуляти на очах в президента та тренера клубу? Усі бояться не впасти обличчям в болото. Коли відсутні боси, то хлопці набагато розкутіше поводяться.

-В одному з інтерв'ю ви сказали, що привітали Кобі Брайянта...
-Так, і Кобі вже мені відповів електронною адресою. Він подякував і побажав успіху. Я так розумію, що він нині має мало вільного часу.

-Не можу не поцікавитися вашим здоров'ям...
-Дякую, спину уже залікував і тренуюся в одній із шкіл Києва. А вже у вересні знатиму, чи продовжу кар'єру баскетболіста.

-Ви підрахували, скільки часу перебуваєте поза грою?
-Ні, над цим не думав. Мабуть, близько півтора року не виступаю у жодній команді.

-Які шанси повернутися на майданчик?
-Не знаю. Надія помирає останньою. Але реально оцінюватиму шанси у вересні. Усе залежатиме від моєї фізичної готовності.

-Подібні слова ви говорили влітку минулого року і вже восени мали би бути у баскетбольному світі...
-Так, я планував повернутися. Та після того, як залікував спину, то травмував коліно. Не щастило мені зі здоров'ям. Сподіваюсь, ці проблеми вже позаду.

Турнир