Олег Коженец: "До уровня Европы чемпионат УБЛ не дотягивает"

Запорізький клуб "Ферро-ЗНТУ" тривалий час потерпав через те, що основний центровий Станіслав Балашов не мав гідного партнера в цьому амплуа. Ця проблема була вирішена із запрошенням білоруського легіонера Олега Коженця. 

 — Олег, кого ти вважаєш своїм "хрещеним батьком" у баскетболі?
 — Тренера мінської ДЮСШ Володимира Алексіна. Це він звернув увагу на малорухливого, але високорослого хлопчину. Рік я в нього тренувався, а потім сформували спеціалізований клас, до якого включили й мене… Під час навчання в Мінському університеті я виступав за команду Республіканського училища олімпійського резерву, дебютував у складі національної збірної Білорусії. Три гравці головної команди країни Олександр Куль, Єгор Мещеряков і Андрій Кривонос поїхали на навчання до Вашингтона, а завдяки їм у США опинився й я. 

 — У чемпіонатах яких країн тобі довелося пограти?
 — Коли я протягом чотирьох років навчався у Вілмінгтонському університеті штату Північна Кароліна, грав за команду цього вузу в студентській лізі США. Кар’єру професіонального баскетболіста розпочинав у Німеччині – у складі клубу міста Гіссен, п’ятої команди країни. Потім були чемпіонати Польщі, Франції, Угорщини… Уже шостий сезон безперервно виступаю в першостях України.

 — І чим ти пояснюєш тривку відданість нашим турнірам?
 — Коли виступав за "Сумихімпром", у мене все виходило. То навіщо було щось міняти, хоча запрошення були і з інших країн. Я тут почуваюся комфортно: розмовляю рідною для мене російською мовою, доступні й телепрограми…  

 — Який із тих чемпіонатів, які ти перерахував, був для тебе найцікавішим і водночас корисним?
 — Безумовно, ґрунтовну школу баскетболу я отримав у США – там навчили буквально всьому. Тож усім, чого я досяг, зобов’язаний головному тренеру університетської команди Вілмінгтона Джері Вейнраду і його асистенту Бреду Бровніелу. 

 — А з українських чемпіонатів який був найвдалішим для тебе?
 — Звичайно, минулий. "Сумихімпром" чимало матчів виграв, а я був четвертим у Суперлізі за результативністю та підбираннями м’яча. 

 — Чому ж ти тоді залишив сумську команду?
 — БК "Донецьк" запропонував вигідніші фінансові умови, та й цікаво було спробувати себе в новій команді. Однак з приходом до керма донецького клубу тренера Ігорса Міглінієкса я не вписувався в його концепцію гри, й перспектива сидіти на лаві запасних мене не влаштовувала. Про це дізнався мій співвітчизник Жора Кондрусевич, і невдовзі я отримав запрошення від "Ферро-ЗНТУ". 

 — А ви давно товаришуєте?
 — Знаємо один одного, звичайно, не перший рік, але спілкуємось переважно під час виступів за збірну Білорусії. Щоправда, через травми, сімейні обставини не завжди я мав таку можливість. 

 — Яке місце серед чемпіонатів, які ти перелічив, можна відвести чемпіонату УБЛ?
 — Цікаве питання. Українські чемпіонати з кожним роком підвищують свій рівень, тому й баскетбол тут розвивається дуже швидко. І порівнювати, чемпіонат УБЛ, скажімо, з тим, що я побачив п’ять років тому, коли приїхав у Суми, аж ніяк не можна: конкуренція значно зросла. Але до рівня Німеччини, Франції й тим більше США Україна поки що не дотягує. 

 — А між УБЛ і торішньою Суперлігою є різниця?
 — На перший погляд, це – той же чемпіонат. Більшість баскетболістів, які ще торік грали в Суперлізі, нині є гравцями УБЛ. Але інтриги в чемпіонаті УБЛ вистачає на два чемпіонати. 

 — Нещодавно запорізький клуб зіграв практично на рівних із львів’янами, а ті, у свою чергу, обіграли, здавалося б, непереможного фаворита, яким є "Будівельник". На які висновки тебе наводять ці результати?
 — На мій погляд, на фініші сезону може все трапитися. Можна обіграти будь-яку команда, якщо належним чином налаштуватися психологічно, не зламатися. Чимало залежить від ставлення гравців до тренувань, внутрішньої концентрації, виконання настанов тренера.

 — До речі, ти знайшов спільну мову з Кирилом Большаковим?
 — Так, проблем у нас не виникало.

 — Тебе можна вважати представником трьох країн: народився в столиці Білорусії, маєш громадянство цієї країни, граєш в Україні, а живеш у литовському Каунасі. 
 — Можна сказати, що я мешкаю в Литві умовно, адже буваю там лише під час літньої відпустки. Втім, там – моя сім’я: дружина Юргіта (з нею ми познайомилися під час навчання в США) і шестирічний син Олег.

 — Чи є в Коженця-молодшого шанс продовжити епоху батька в баскетболі?
 — Сподіваюсь. По-перше в нього подвійні баскетбольні гени: Юргіта свого часу захищала кольори молодіжної збірної Литви. Я вже навчаю Олежку яким чином м’яч приручати. До того ж хлопчина ростом пішов у мене – вже на півголови вищий за однолітків. Звичайно, "пресингу вати" його я не збираюсь, а от якщо полюбить баскетбол по-справжньому, допомагатиму.

 — Чи стежать дружина і син якимось чином за твоїми виступами?
 — Так, цьому сприяє Інтернет: на сайтах УБЛ і нашого клубу можна знайти потрібну інформацію. Та й спілкуємось телефоном або через Skype щодня.

 — А де ви проводите відпустки? — Відвідуємо моїх батьків у Мінську, двічі відпочивали в Туреччині. Цьогорік влітку плануємо побувати в Греції.

официальный сайт УБЛ