Георгий Кондрусевич: гитарист и король данков

Успішність виступів запорізького клубу "Ферро-ЗНТУ" в чемпіонаті УБЛ певною мірою залежать від боєздатності лідерів команди, до кола яких входить білоруський легіонер Георгій КОНДРУСЕВИЧ, який грає не тільки корисно, але й видовищно.
  
З досьє. Георгій КОНДРУСЕВИЧ народився 12 грудня 1978 року в Гомелі. Закінчив Академію фізичного виховання та спорту (Мінськ). Перший тренер — Михайло Фейман (мінська СДЮШОР № 10). Виступав за білоруські клуби ОЗАА (Осиповичі), РТІ (Мінськ), "Гродно-93", РШВСМ (Мінськ), "Віталюр" (Мінськ); "Бротньо" (Чітлук, Боснія й Герцеговина). Триразовий чемпіон Білорусі, дворазовий срібний і бронзовий призер національних першостей. Чотириразовий володар Кубка Білорусі. Чемпіон ліги Херцег-Босна (2001/02 рр.). Майстер спорту. Член національної збірної Білорусі. У "Ферро-ЗНТУ" - з 2008 року. Зріст – 198 см.
 
— Георгію, нещодавно тобі виповнилося тридцять років. Як відзначив ювілей?
— Ніяк. Того грудневого дня наша команда грала в Києві з "Будівельником", який, на жаль, зіпсував мені святковий настрій – ми поступилися – 88:115. Єдине, що порадувало, — вітальні телефонні дзвінки від дружини Анюти (вона з піврічною донькою знаходилася в Запоріжжі) та батьків, які працюють за контрактом в оркестрі театру хорватського міста Спліт.
 
— Ти часом не розчарувався у своєму виборі на користь "Ферро-ЗНТУ", який зробив на початку сезону? Чи не пригнічує тебе нинішнє турнірне становище команди?
— Напередодні сезону я мав кілька пропозицій залишитися в чемпіонаті Білорусі: запрошували до "Мінська-2006", "Гродно-93", умовляли залишитися в Осиповичах... Але в Запоріжжі запропонували контракт, фінансові умови якого набагато вигідніші, й це, можна сказати, й визначило вибір. Звичайно, хочеться, щоб "Ферро-ЗНТУ" знаходився хоча б кількома рядками вище того місця, на якому він зараз перебуває. Але мене приваблює інтрига, що супроводжує чемпіонат УБЛ і велика  кількість цікавих, змістовних ігор, яких би в чемпіонаті Білорусі я б не побачив. Безумовно, наявність у кожному клубі іноземних баскетболістів збагатила український баскетбол і підвищила інтерес до цього виду спорту з боку вболівальників. Звичайно, з російським баскетболом екстра-класу порівняння несумісні, але мені цікаво грати у вашому чемпіонаті.  
 
— У кожному клубі, де ти грав, зазвичай обирав майку з 13-м номером. Не став виключенням з цього правила й "Ферро-ЗНТУ". А, між іншим, в ігрових видах спорту "чортова дюжина" вважається невезучою й деякі гравці її цураються...
— Я свого часу починав грати під цим номером, і він переважно приносив мені удачу. У забобони не вірю – я їх давно переріс. Перед матчем намагаюся професіонально налаштуватися, завести себе, а не думати про якісь прикмети.
 
— Хто з твоїх візаві в чемпіонаті УБЛ є найнезручнішим?
— Незручно грати проти суперника, який вищий за тебе ростом і важчий кілограмів на п'ятнадцять. Я звик грати на позиції третього або другого номера, у запорізькій команді ж мені доводиться закривати четвертого. Але це – прерогатива тренера.
 
— А в якій зі спортивних арен, у яких "Ферро-ЗНТУ" грав нинішнього сезону, ти почувався найкомфортніше?
— Там, де паркет м’якіший, як, приміром, у Києві, Дніпропетровську. На жаль, цього не можу сказати про ігрову арену Палацу спорту "ЗАБ", де ми проводимо домашні матчі, — ноги страждають від того. А про зал, у якому приймає суперників "Говерла", годі й казати: та підлога нагадує бетон.   
 
— У Білорусі тебе колись визнавали "королем слем-данків". Чому ж цей ефектний прийом у вашому виконанні практично не бачать запорізькі шанувальники баскетболу?
— Для того, щоб виконувати його, треба мати міцні коліна, інакше не вистрибнеш вище кільця. Років п’ять тому, після розриву зв'язок і хірургічного втручання, я втратив інтерес до слем-данків.
 
— Наскільки я знаю, виступи свого часу за боснійський клуб залишили в тебе приємні спогади. Зокрема, тому, що на тренуваннях робився наголос на вдосконалення техніки.
— Так, там навіть гравці, яким за 30, працюють над передачами м'яча, кидками, дриблінгом… У білоруських командах та й у "Ферро-ЗНТУ" вдосконаленню фізичних кондицій присвячується до 40 хвилин тренувального часу, що пояснюється впливом ще радянської школи баскетболу. Звичайно, після таких тренувань втомлюєшся й важко відновитися до гри. Втім, я скиглити не звик і усвідомлюю, що це – робота.
 
— А загалом як ти сприймаєш тренерські концепції Кирила Большакова?
— Позитивно. Ми всі розуміємо, чого він хоче, але втілити його задуми в реальність нам заважає незіграність. Адже команда комплектувалася, як кажуть, з листа. У світовій баскетбольній практиці ще немає прикладів, щоб заново створений колектив уже в перший рік свого існування демонстрував стабільність. На все потрібен час.
 
— Тож заплановане п’яте або шосте місце залишиться для "Ферро-ЗНТУ" нездійсненою мрією?
— Я так не думаю. По-перше, ще належить зіграти чимало ігор у регулярному чемпіонаті, де, на мій погляд, ми ще не втратили шанси на сьому або навіть шосту сходинку турнірної таблиці. А по-друге, головні події відбуватимуться в серіях плей-офф, де все можливе: й прорив у лідери середнячків, і падіння визнаних фаворитів.
 
— Георгію, в тебе хобі є?
— Так, гра на струнних інструментах. Як я вже казав, у мене батьки — музиканти. Вони й мене хотіли залучити до оволодіння нотною грамотою, але мене більше приваблював м’яч. Втім, грати на слух навчився. Вдома в мене дві звичайні гітари, одна -  електрична, балалайка, мандоліна... Полюбляю побренькати. Щоправда, до Запоріжжя не захопив жодного музичного інструменту: до легіонерів у професіональному баскетболі підвищені вимоги, тож на якісь уподобання не залишається часу.
 
— Навіть на знайомство з містом, у якому тобі доводиться нині мешкати?
— Про Запоріжжя вже маю непогану уяву. Приваблює головний проспект, якого в жодному з білоруських міст не бачив. Щоправда, там і такої кількості заводів, як у Запоріжжі, в межах міст немає. Отже, складається враження, що запоріжці живуть на території якогось величезного підприємства.
 
— З баскетболом ще довго не збираєшся поривати?
— На якісь рекорди не замахуюся. Дограю сезон, оціню стан здоровя, тоді й визначатимусь.

Официальный сайт УБЛ