Остання крапля

Цього вечора у південній Каліфорнії ви могли б побачити цілу купу розчарованих сценаристів, які огидливо трощать свої письмові столи. Скандал з Тімом Донагі є найочевиднішою ідеєю для сценарію кінофільму за весь час існування кінематографу.

Тільки уявіть наскільки просто було б продати подібний сценарій. Білий суддя НБА, який полюбляє букмекерські контори (у ролі судді – Метт Деймон) програє занадто багато грошей букмекеру (Тімоті Оліфант), пов’язаному з небезпечною гангстерською сім’єю (на чолі з босом, якого грає Алек Болдвін). Один з їхніх “качків” (Ніколай Валуєв) погрожує побити суддю якщо він не надасть їм деяку таємну інформацію. Суддя погоджується і потрапляє на гачок. Бандити наказують судді вплинути на кілька матчів, або вони прийдуть за його жінкою та дочкою. Суддя погоджується вплинути на результати кількох ігор, даючи гравцям більшу кількість фолів, ніж звичайно. В результаті, ставки типу “команди наберуть більше Х очок” будуть грати частіше, бо гравці пробиватимуть більше фолів, ніж звичайно. Кілька разів така схема спрацьовує, та бандити хочуть більшого. Побоючись за своє життя, рефері переходить межу; він не розуміє, що бандити ніколи не зупиняться.

Прослуховуючи чийсь телефон, агенти ФБР випадково чують обговорення вищезгаданих махінацій. Після тривалого стеження ФБР збирає всі необхідні докази і повідомляє комісару НБА що його Лігу скомпроментовано. Але пізно – занадто багато шкоди вже вчинено. Суддя визнає свою провину, федерали ув’язнюють банду, але цим справа і обмежується. Стрічка закінчується в момент, коли Деймона кидають за ґрати, а комісар НБА ще і ще раз передивляється вирішальну гру з минулорічного плей-офф. Гру, що відзначилась жахливим суддівством і яка, можливо, вплинула на долю чемпіонського титулу … і запис якої знову і знову показує нечесного суддю, готового свистнути в будь-який момент.

Кінець.

Цей сюжет мав би бути фільмом, але зараз все схоже не те, ніби подібні події дійсно трапились в реальному житті. Якщо це правда, ми маємо справу з надзвичайно рідкісним спортивним скандалом, “шокером”, який не шокував нікого, але який може стати значно важливішим, ніж будь-хто собі уявляє. Після найбільш руйнівного сезону НБА за останні 30 років, коли після купи застарілих проблем майже кожен фанат почав хвилюватись за майбутнє Ліги, ми досягли точки зламу з Тімом Донагі.

Винен Донагі чи ні, ми ніколи більше не будемо дивитись ігри НБА так як раніше. Тінь Донагі висітиме над всім – над кожним суддею, над кожним сумнівним результатом, над кожним помилковим свистком – і висітиме набагато ясніше, ніж більшість фанів можуть собі уявити. Можливо Донагі опиниться у в’язниці, можливо і ні, але він оповиватиме кожен майданчик неначе чорна хмара. Ви будете чути його ім’я частіше, ніж ви думаєте. Ваші друзі кричатимуть “суддя - донагідон” разом зі своїми друзями щоразу, коли вашій команді даватимуть фоли, а балакуни радісно згадуватимуть Донагі після кожного неправильного свистка на користь гостьової команди. Для чесних суддів вже не важливо як буде розвиватись справа Донагі – в будь-якому разі їх професійна єдність буде під питанням, а їх минулі досягнення будуть нічого не варті.

Ремонтуючи НБА

Доля НБА вже не вперше хвилює Білла Сіммонса. Ось деякі з його колонок за останні шість років:

• Час полагодити плей-офф (Time to fix the NBA playoffs, 13 червня 2007 року).

• Здоровий глузд проти правил НБА (Common sense vs. the NBA rulebook, 16 травня 2007 року).

• Як уникнути навмисно програних ігор (Solving NBA tanking, 11 квітня 2007 року).

• Ліга Кастрованих Джентльменів (The No Balls Association, 23 лютого 2007 року).

• Криза суддівства і стилю (A crisis of officiating and style, 20 червня 2006 року).

• Команда-страхіття (The Nightmare Team, 4 серпня 2004 року).

• Нова школа проти Старої школи (New School vs. Old School, 25 лютого 2003 року).

Отже, ми побачили одну проблему, але існує інша, значно складніша проблема. Як влучно помітив у своїй колонці Джей Аданте, коли перші новини про скандал з’явились минулої п’ятницї, в голові кожного відданого фаната НБА крутилася одна й та сама думка. Ні, ніхто з них не кричав “Не можу в це повірити!” чи “О, Боже, як це могло трапитись?”, кожен з них питав себе: “А який саме суддя?”. Це було однаково як дізнатись, що у вашого дідуся, котрий викурював по три пачки щодня протягом 50 років, тільки що знайшли рак легень. Прикро та неминуче – це було лише питанням часу. Судді ніколи не заробляли достатньо грошей і, до того ж, працювали настільки погано, що ніхто навіть не міг відрізнити чесне суддівство від нечесного.

Суддя НБА може вплинути на результат будь-якого матчу сильніше, ніж суддя в будь-якому іншому професійному спорті. Ми бачили це безліч разів, ми лишень завжди припускали, що ті судді працювали на інтереси Ліги, що вони виконували накази немов Лука Бразі (навіть якщо ми не мали жодних доказів) – як ті хлопці, які судили шосту гру серії між Сакраменто і Лейкерз 2002 року, чи сьомий матч між Феніксом і Сіетлом 1993-го. Після того, як Двейн Вейд і Майамі виграли третій та четвертий матчі Фіналу-2006 в стилі професійного рестлінгу, я написав одну дуже злу колонку про “кризу суддівства”. Власник “Далласу” Марк К’юбан (який вже втомився постійно платити штрафи за свої слова) просто розмістив посилання на мою статтю у себе на блозі зі словами “Мені більше не треба казати і слова”. Говорять, що після того, як “Даллас” програв Фінал, К’юбан був настільки травмований суддівством, що майже продав команду, аж поки сім’я і друзі не відмовили його.

Для кожного, хто любить НБА, низька якість суддівства завжди була секретом Полішинеля, з жодної іншої Ліги так часто не кепкували в стилі “Не знаю де закінчується НБА і починається рестлінг”. Не важливо, що є коренем проблеми – погана вдача, невдала система тренувань, недостатня платня, невдячність суддівської професії чи, можливо, всі ці причини разом – але НБА має жменю добрих суддів і вражаючу кількість поганих. В плей-офф часом здається, що добрих суддів просто не вистачає на всі ігри. На додаток, якщо і цього замало, Ліга мала паскудну “звичку” (примітка: я використовую лапки, бо ніколи не можна довести, що це не була просто випадкова серія співпадінь) призначати кращих суддів на ігри, в яких потрібна перемога гостьової команди (наприклад, рейтингова команда поступається в серії 2 – 1 і грає в гостях) і слабших суддів коли бажаним був би успіх хазяїв (бо на гірших суддів сильніше впливатиме атмосфера в залі). Ця “звичка” дивовижним чином зникла цього року, коли призначення суддів стали помітно більш випадковими і за весь плей-офф тільки одна серія дійшла до сьомої гри. Може це лише співпадіння, а може і ні.

І ми ще не врахували загальну думку (цілком справедливу, до речі), що суперзірок судять значно доброзичливіше, ніж “звичайних” гравців. Це здається нам настільки ж природним, як і те, що батько отримує найбільшу тарілку за обідом – як тільки ти досягаєш певного рівня, суддівство відразу змінюється на краще. Ця постійна тенденція дозволяє фізично обдарованим гравцям на кшталт Вейда, Гілберта чи ЛеБрона сміливо проходити під кільце в найкритичніші моменти, знаючи що вони обов’язково заб’ють або з гри, або зі штрафних. (Навіть коли Майкл Джордан виграв Фінал-98 своїм легендарним (майже) останнім в кар’єрі кидком, він просто штовхнув Брайона Расела на підлогу перед стрибком. Судді змовчали.) До речі, гра ЛеБрона до цього року настільки сильно залежала від такого суддівства, що він був абсолютно безпорадним протягом Чемпіонату Світу 2006 року – він вбігав і вбігав у трисекундну зону, ще і ще раз очікував фолів, яких все не було і не було. Судді на ЧС-2006, здавалось, трохи не сміялись з нього тоді, коли судді НБА майже напевно почали б йому допомагати.

Отже, як ми побачили, перша реакція на новини про Донагі була однаковою – “Хто?”

Ось чому деякі з моїх друзів швиденько почали битись об заклад всім офісом і вгадувати прізвище нечесного судді, а не питати один одного як така неймовірна катастрофа могла трапитись. Ось чому Стерн проігнорував пораду ФБР і написав першу офіційну заяву такою різкою мовою; бо ніхто не розуміє серйозність цієї кризи краще за чоловіка, який виріс в Нью-Йорку 50-тих років під час знаменитого скандалу з договірними матчами в NCAA (див. http://espn.go.com/classic/s/basketball_scandals_explosion.html - прим. перекладача). Це було його найжахливіше страхіття, гірше за нову бійку Артеста, гірше за новий аперкот Керміта Вашінгтона (див. http://en.wikipedia.org/wiki/Kermit_Washington - прим. перекладача), це просто найгірша річ яка могла трапитись з НБА окрім теракту прямо під час матчу. Більш за все Девід Стерн бажав, щоб фани а) почували себе безпечно і б) цілковито вірили, що НБА є бездоганно чесною. З цього моменту фанати вже не вірять в чесніть гри. Анітрохи.

Маємо дві серйозні проблеми. Проблема номер 1 з часом підзабудеться, хоча й ніколи повністю не зникне; проблему номер 2 можна владнати, хоча це вимагатиме дуже серйозних зусиль, але проблему номер 3 владнати ніяк не вдасться. Якщо підозри справедливі, Тім Донагі не просто зламав роботу Ліги і зманіпулював кількома іграми – цілком можливо, що він змінив перебіг (і результат) цілого плей-офф 2007 року. Дивіться, тільки три команди мали шанси на Чемпіонство торік – Даллас, Фенікс і Сан-Антоніо. Коли Даллас злив серію Голден Стейту в першому ж раунді, НБА (зі своєю відмовою змінити калічну систему плей-офф) вчергове наступила на ті самі граблі – серія другого раунду між Феніксом і Сан Антоніо раптово перетворилась на Фінал НБА. Першу гру, коли СА переконливо забрало собі перевагу домашнього майданчику, всі пречудово пам’ятають завдяки розбитому носу Стіва Неша. Фенікс зрівняв рахунок, переконливо розгромивши СА у другій грі. А ось що я написав відразу після гри номер три (до неї, букмекери давали СА фору у 4 очки, а ставки на більше/менше приймались з розрахунку на 200.5 очок), після того, як СА виграло 108 – 101 завдяки тому, що Амаре Стадемайр зіграв тільки 21 хвилину через перебір фолів:

Мої вітання Грегу Вілларду, Тіму Донагі і Едді Ф. Рашу з тим, що вони представили нам найгірше суддівство цього плей-офф – третю гру серії Фенікс–СА. Беннет Сальваторе, Том Вашінгтон і Віолет Палмер мусять бути ображеними, що вони опинились непричетними до цього розгардіяшу. Більшість свистків були на користь СА, але я навіть не думаю, що судді були упередженими – вони судили настільки погано, що я вагаюсь вигадати цьому причину. Крім найпізнішого свистка в історії НБА (фол на Ману Джинобілі, який свистнули на 3 секунди пізніше, коли всі гравці вже бігли в іншу сторону), мій улюблений момент трапився ближче до кінця, коли гру вже було вирішено; судді свистнули підлий удар Брюса Боуена проти Стіва Неша, і камера зловила Майка д’Антоні (найбільш видовищного тренера Ліги, якщо йому не дають фолів), що саркастично кричав “Нащо починати зараз? Чого непокоїтись?”. Боже, що за нікчемна пародія. Ще ніколи після кокаїнових 80-тих років, Ліга не стикалась з більшою загрозою, ніж нікчемне суддівство.

Тепер ...

-----
“С лёгким паром!”

Примітка: Через кілька годин після опублікування цієї колонки, один фанат НБА залив на YouTube підбірку “найкращих” моментів тієї гри, які показують, що Донагі зробив купу сумнівних свистків протягом тієї гри, включаючи знаменитий пізній фол на Джинобілі. Після того, як свисток пролунав, коментатор Майк Брін тричі назвав його “пізнім фолом”, а коли повтор довів, що фолу насправді не було, Майк Брін відреагував фразою “не схоже, щоб там щось було”, а його колега Джон Беррі додав “Я не знаю що він там побачив!”.

Загалом, це чортова збірка анти-феніксовських фолів, хоча не всі з них дав Донагі. Думаю, що для скандалу з Донагі ця підбірка стане тим, чим комедія “С лёгким паром!” стала для святкування Нового Року.

-----

Ще до початку скандалу, якби мені сказали, що суддівство однієї з ігор плей-офф 2007 року було нечесним і попросили б вгадати якої саме, я б не вагаючись назвав третю гру Фенікс-СА. Вона містила кілька шокуючих свистків, наприклад, вже згаданий “фол” на Джинобілі та удар Боуеном Неша (без свистка), який канал ABC повторив з камери за щитом (все скінчилось технічним фолом д’Антоні). Обидва рази Майк Брін відчував себе зобов’язаним порушити неписане правило коментаторів – не обговорювати рішення арбітрів,– і відкрито цікавився що ж все-таки трапилось. Вся та гра була якоюсь дивною.

Відразу після гри я припустив, що Ліга ще раз “випадково” призначила трьох посередніх суддів (“посередні” – це комплімент) на третю гру, в якій, задля інтересів якомога довшої серії, непогано згодилася б перемога домашньої команди… точнісінько як я передбачив іншу “випадковість” – що одні з найкращих арбітрів НБА судитимуть гру номер чотири, щоб дати Феніксу непогані шанси виграти ту гру, на яку він статистично має більше шансів. Кінець-кінцем, виграти четверту гру набагато легше, ніж третю, коли фанати розігріті і домашня команда просто щаслива грати вдома (До речі, саме так воно і трапилось. Четверту гру судив Стіві Джейві, якого Джефф ван Ганді протягом Фіналу назвав “найкращим суддею Ліги”). Звичайно, це може бути послідовністю цілком випадкових подій. Я лишень кажу, що жодна з них мене не здивувала. Що є частиною проблеми.

Але ось чого я аж ніяк не міг очікувати, це того, що ту гру судив упереджений суддя.

Уяви себе фанатом Фенікса на хвилинку. Ти провів останні два місяці вірячи, що твою команду підвели дискваліфікації Діао та Стадемайра, що ви б виграли першу гру якби Нешу не розбили б носа, що ви виграли б третю гру якби не ганебне суддівство, що ви б виграли п’яту гру якби двох з ваших найкращих гравців не вилучили б за те, що вони побігли допомагати своєму лідеру, яким щойно кинули об стінку. Тепер все вказує на те, що гру номер 3 судив упереджений суддя.

Що ж, як сильно Донагі вплинув на гру? Скільки фолів він дав Стадемайру? Скільки фолів він не дав Боуену? Чи це не він був тим козлом, який свиснув фол на Джинобілі на 3 секунди пізніше? Врешті-решт, чи не вкрав Тім Донагі цілу гру?

Якщо Девід Стерн хоче, щоб його зрозуміли фанати, він має примусити NBA TV показати запис гри номер 3 ще раз. Нам потрібні відповіді. Ми хочемо знати напевно. NBA TV навіть може започаткувати серію “Найкращі ігри Тіма Донагі”, і глядачі витратять решту літа передивляючись ігри і рахуючи на скільки з них Донагі міг вплинути. Наприклад, чи не вкрав він гру номер 6 серії Торонто – Нью Джерсі, яку Нетс виграли з різницею в одне очко? А як щодо гри номер 2 серії Орландо-Детройт, коли Орландо програло в кінцівці, а Донагі ошивався неподалік? Як щодо гри Майамі – Нью-Йорк у лютому, коли рахунок за штрафними кидками був 39 – 8 і Нікс лише на 1.5 очки перекрили необхідну різницю у 4.5 очки? Чи не Донагі дав ті два технічні тренерам Майамі? Чи існує десь запис того, як Пет Райлі кричить на Донагі?

Стерн пообіцяв, що “ми не пожалкуємо жодних зусиль, часу чи людей для допомоги у цьому розслідуванні”. Дійсно, це чудово. Дякую. Але я б краще побачив записи цих ігор. Я хочу передивитись всі п’ять ігор плей-офф, які судив Донагі цього року, разом з грою Майамі – Нью-Йорк і всіма іншими іграми, які стосуються нашої справи. Перед тим, як шукати справедливості, давайте спочатку дізнаємось відповіді. Особливо щодо гри номер 3 СА-Фенікс. Відразу після тієї серії я був певен, що Сперз були сильніше, що їх напад був незрівнянним, що Тім Данкан був найкращим, що вони б виграли цю серію в незалежності від дискваліфікацій Діао і Амаре. Зараз я вже не настільки певен. Що коли б третю гру судив чесний суддя? Що якби Фенікс виграв би ту гру? Що тоді?

Якщо ти відданий фанат Санз, ця поразка є найтяжчою поразкою в історії НБА. Ти справедливо можеш вважати себе обдуреним. Якщо ти відданий фанат НБА, ти переляканий але й дивним чином сповнений надій, бо нам потрібен був поштовх для змін у в’ялій лізі, яка прямувала не туди … і, можливо, ми такий поштовх отримали.

Дивіться, ми вже знали, що суддівство вимагає змін. Ми знали, що НБА мусить розв’язати проблему з командами, які навмисно програють гру за грою садячи здорових гравців на лавку (і, тим не менш, продовжують брати з фанатів гроші за квитки). Ми знали, що НБА мусить полагодити драфтову лотерею, яка так і не запрацювала за 20 років. Ми знали, що НБА мусила полагодити невдалу систему плей-офф, яка працює тільки якщо конференції абсолютно збалансовані, і, що більш важливо, ми знали, що Ліга мусить щось змінювати. НБА фактично не змінювала правил з 1979 року, коли зі старої АБА бул запозичено трьохочкову лінію. Майже тридцять років Ліга обмежувалась косметичними змінами (драфтова лотерея, зонний захист, навмисні фоли, дрес-код), послідовно ігноруючи загальну картину.

Що ж, яку загальну картину ми бачимо зараз? Давайте подивимось. Регулярний сезон абсолютно безглуздий. Претенденти на титул можуть підсилюватись тільки до певної міри через “податок на розкіш”, так що кожна команда шукає половинчатий стан під назвою “ми хочемо змагатись за титул, але не хочемо платити зайві 20 мільйонів”, який призводить до обмінів Курта Томаса і двох виборів першого раунду на один вибір другого раунду, чи до трейдів 2006 року, коли найбільшим обміном був Ентоні Джонсон. Цікавість фанів до НБА сягає максимуму тричі на рік – перед початком сезону, на початку плей-офф і під час драфту – і впевнено спадає до нуля весь інший час. В семи з останніх 10 сезонів дві найкращі команди зіграли між собою до Фіналу – і я навіть не уявляю як можна допустити продовження цього жаху. І, найгірше з усього, коли суддю НБА впіймано на упередженому суддівстві, першим питанням було “Якого?”

Так, про Тіма Донагі можуть зняти кіно. І, мабуть, таки знімуть. А нам лишається сподіватись, що ми ніколи не побачимо документальної стрічки про смерть НБА, бо все до того йде. Прокидайтеся, друзі. Рим вже палає!

Оригінал - тут