Маршон Пауэлл: "На выезде должны играть намного лучше"

Університет Арканзасу для «Ферро-ЗНТУ» можна назвати справжнім Клондайком. Адже випускниками цього престижного навчального закладу свого часу були Чарльз Томас, котрий у складі «феросплавників» став найціннішим гравцем Суперліги, та Вінсент Хантер, з ім’ям котрого пов’язано чимало яскравих сторінок в історії запорізького клубу. Цьогорічний склад також не обійшовся без колишнього вихованця Арканзасу. І хоча Маршон Пауелл ще не встиг стати головною дієвою особою у новій команді, Кирило Большаков переконаний, що у цього хлопця є чималий потенціал, аби перетворитися на одного з найкращих гравців Суперліги. У рамках інтерв’ю клубній прес-службі, форвард «біло-зелених» оцінив силу чемпіонату України серед команд Суперліги, поділився спостереженнями щодо відмінностей у ментальності між українцями та американцями, а також трохи розповів про власне дитинство.

- Маршоне, перше коло наша команда завершила на четвертій сходинці. Проаналізуй, будь ласка, виступ «Ферро-ЗНТУ» на цьому відрізку сезону.

- Вважаю, що в першому колі ми грали непогано. Але на виїзді маємо грати набагато краще. Коли ми почнемо виглядати впевненіше поза межами рідного майданчику, станемо чудовою командою.

- Як вважаєш, в яких матчах запоріжці не дорахувалися перемог?

- Було кілька таких матчів. Могли зачепитися за перемогу в Южному, де зіграли подвійний овертайм з «Хіміком», та й в останньому матчі з «Черкаськими Мавпами» ми внесли злам у гру в заключній чверті, але не змогли довести її до перемоги.

- А як щодо аналізу власних виступів?

- Зіграв непогано, але можу набагато краще. Мені бракує впевненості на майданчику, для набуття якої потрібен час.

- У середині першого кола ти відбував до США через сімейні обставини. Як вважаєш, чи суттєво це вплинуло на твої кондиції?

- Можливо, трохи позначилося. Втім, одразу після повернення я провів кілька хороших матчів. Тож, якщо чесно, це навіть допомогло мені.

- Яку характеристику можеш дати українській Суперлізі? В який баскетбол, на твою думку, тут грають?

- Тут грають у хороший баскетбол. Багато команд мають у своєму складі пристойних іноземних гравців, котрі роблять Суперлігу такою, якою вона є. Також чимало кваліфікованих українських виконавців, особливо у задній лінії.

- Ти доволі рано підписав контракт з «Ферро-ЗНТУ», ще в липні. Що вплинуло на твій вибір?

- Мій агент (Остін Волтон, котрий також співпрацює з Ренді Кулпеппером – прим. ред.) повідомив мені про інтерес запорізької команди, і я зважився підписати угоду.

- Доводилося чути, що ти знайомий з колишніми лідерами нашої команди…

- Так, я чудово знаю колишніх випускників мого університету Чарльза Томаса та Вінсента Хантера. Також трішки знайомий з Ренді Кулпеппером. Втім, не настільки добре, як з Чарльзом та Вінсентом.

- Не секрет, що побут у США та Європі суттєво відрізняються одне від одного. Що було найскладнішим для тебе?

- Інша ментальність, система цінностей, так би мовити. Там, звідки я родом, поводяться інакше. На мою думку, тут люди більше довіряють незнайомцям. У США ж довіру інших треба спочатку заслужити. Взагалі, чимало дрібних розбіжностей, але вони мені не заважають.

- До Запоріжжя ти приїздив разом зі своєю дівчиною. Що вона може розповісти про Україну? (До розмови приєднується Нуну – супутниця Маршона)

- Життя тут – новий досвід для нас. Інша культура. Головна проблема – мовний бар’єр, але з цим завжди приходиться мати справу, коли живеш за кордоном. Звідси й безліч незручностей. Наприклад, важко купувати щось у супермаркеті, адже не можеш прочитати, що написано на упаковці товару. Тож, ситуація схожа на баскетбольну. Між європейськими та американськими правилами і стилем гри є спільні риси, але й розбіжностей чимало.

- Як довго ви разом?

- Ми не тримаємо у пам’яті дат… Десь майже рік.

- До речі, Маршоне, в тебе велика сім’я, чи не так? Розкажи про неї, будь ласка.

- В мене три брати та сестра. Серед них я другий за віком. Старший брат грав у баскетбол, але потім довелося залишити спорт та шукати роботу. Молодший наразі навчається у коледжі з дворічним неповним навчанням та грає за тамтешню команду. А сестра є домогосподаркою, виховує двох малюків.

- Дитинство у багатодітній родині не можна назвати легким, але, напевно, нудьгувати було ніколи…

- В мене не було дитинства у класичному розумінні цього поняття - коли ти бавишся та ні про що не думаєш. Я не мав змоги цього робити, адже змалку доводилося за кимось наглядати, коли мама була на роботі. Відповідальність змусила рано подорослішати.

- Коли у твоєму житті з’явився баскетбол?

- Десь у дванадцятилітньому віці. Як я вже казав, мій старший брат досить добре грав у баскетбол. В нього були пропозиції від провідних коледжів: Північної Кароліни, Д’юку та інших. Але потім в нього почалися проблеми у школі, тож йому довелося залишити навчання. Отож, баскетбол був у нас сімейною справою. Коли я почав займатися цим видом спорту, не ставився до свого захоплення серйозно. Просто отримував задоволення. Та десь у 13-14-річному віці я почав прогресувати, як гравець. У рейтингу школярів країни я був під 29-м номером серед однолітків і з цього моменту почав ставитися серйозно до баскетболу.

- Чи займався іншими видами спорту?

- Ні, не займався.

- Зараз - зима. Хоча цього року вона поки що не надто сувора, та все ж більшість американських баскетболістів дуже важко переносять її. Як щодо тебе?

- Я обожнюю зимову пору! Ненавиджу літо. Занадто висока температура повітря, а я не люблю спеку. Мені більше до вподоби холодна пора року. Для мене краще замерзнути, ніж потерпати від спеки.

- Повертаємось до баскетбольної тематики. Ти можеш грати на позиціях як третього, так і четвертого номера. А на якій із них відчуваєш себе найбільш комфортно?

- Звісно, на позиції важкого форварда. Я усе життя грав четвертого номера. Втім, номінально будучи «бігменом», виконував функції й легкого форварда: кидав здалеку, проходив під кошик, віддавав передачі. Тож, я вмію на майданчику усього потроху. Але, повторюся, найбільш комфортно почуваюся, коли граю важкого форварда.

- В тебе дуже м’яка кисть. Це від природи, чи в дитинстві ти добряче працював над кидком?

- Скоріше за все, від природи. Мій кидок завжди був таким. Я не працював над ним, як це роблять гравці задньої лінії. Адже у школі я зрідка кидав здалеку, частіше – з середньої дистанції.

- Наразі ти входиш до десятки найбільш агресивних гравців Суперліги, маючи в середньому 3,2 персональні зауваження за гру. З чим це пов’язуєш?

- Я люблю обкрадати суперника на веденні, намагаюся перехопити м’яч. Інколи, звісно, мені дають дивні фоли (посміхається). Але частіше за все, це справді порушення правил. Я намагаюся грати жорстко у захисті. Інколи виходить занадто жорстко.

- Доводилося чути, що ти з повагою ставишся до таланту Маркуса Гіньярда з «Азовмашу». З маріупольським клубом «Ферро-ЗНТУ» гратиме через два тижні. Очікуєш цього протистояння?

- Буду намагатися зіграти якнайкраще. Старатимуся захищатися проти нього без фолів. Наразі це моя головна мета – навчитися добре грати в обороні, не порушуючи правил. Цим я не лише буду корисний команді, а й збільшу власний ігровий час.

- Взагалі, на друге коло запоріжці мають суттєво важчий календар. Які цілі стоять перед командою на другий відрізок сезону?

- Перемагати. Особливо – на виїзді. Ми маємо здобувати перемоги у поєдинках зі слабшими суперниками. З сильними командами ми переважно гратимемо вдома, тож розраховуємо на позитивний результат, адже в нас завжди дуже хороша підтримка!

Источник: bcferro.com.ua