Виталий Лебединцев: "Сборная Украины - лучшая команда прошлого года"

Після новорічних свят спортивний директор БК "Київ" та один із провідних діячів українського баскетболу Віталій Лебединцев розповів про минулий рік, а також поділився думками, стосовно різних аспектів баскетбольної гри.

- Віталію Олександровичу, яка команда минулого року для вас найкраща?

- Національна збірна України. Звісно тому, що вона посіла 6 сходинку на Чемпіонаті Європи в Словенії, та вийшла на Чемпіонат світу. Досягнення, яке стало можливе, завдяки баскетболістам та тренерському штабу на чолі з Майклом Фрателло. Хоча безумовно, подібний успіх багато в чому завдячує також і Федерації баскетболу України, в обличчі усіх її фахівців, що створили належні умови, які й привели до цього результату.

Раніше, я був упевнений, що знаю тренувальний процес на 90%, але коли побачив роботу Майкла Фрателло, то зрозумів, що мої знання складають усього лише 10%. Найбільша відмінність Фрателло - у дрібницях.

- Кого ви вважаєте найкращим українським баскетболістом?

- Глибоко переконаний – це пов’язано, як з минулим роком, так і з усім попереднім десятиліттям, найкращим баскетболістом є Сергій Ліщук.

- Що можете сказати про український тренерський корпус?

- Хочеться відмітити одну суттєву деталь - ми говоримо про живих людей, які працюють в українському баскетболі, і мають за останні 20 років найвищі досягнення. Нині, багато з них забуто. Цей факт є поганим прикладом для молодого покоління тренерів. Адже краще вмерти живим, ніж мертвим жити.

Ті хто внесли вклад у збереження та розвиток баскетболу – їх намагаються забути, або зменшити вагу, буває навіть присвоюють досягнення цих людей. Наприклад, в 1997 році, коли одеська «БІПА-Мода СКА» залишилась без господаря, я звернувся до Бориса Давидовича Літвака, героя України, депутата одеської міськради, який по суті і врятував своїми діями команду. Він пішов до мера Едуарда Гурвіца, після чого клуб було збережено. Тобто, Літвак – яскрава особистість Одеси.

Але повернімось до тренерів. Мені зараз імпонує робота, головного наставника «Черкаських мавп» Максима Міхельсона. Він повторює шлях, яким я теж рухався свого часу. Людина пройшла міні-баскетбол, тренувала дубль, була тренером збірної України U-16, зараз очолює U-18 - нещодавно сповідуючи власну баскетбольну логіку прийняла основний склад «Черкаських мавп». Цей фахівець, безперечно привертає увагу, бо він йде по сходам. Це не людина, що прийшла до когось в кабінет, про щось домовилась, і отримала посаду. Він свою роботу заслужив, можна сказати, природним процесом, починаючи з найменшого. Саме таких процесів не вистачає українському баскетболу.

- Суддівство?

- Дуже важка праця. Гру без суддівства уявити неможливо. Вона дуже сильно залежить від професійності суддів.

- Нинішня молодь з майбутнім чи без?

- Молодий гравець може стати справжнім баскетболістом при таких факторах. Перше - талант потрібно знайти. Друге - створити умови: зал, медицина, одяг, тренувальний процес (тренер). І третє - розіграти. Якщо останній пункт відсутній, то перші два не мають ніякого значення. Це говорить про те, що потрібна система.

Гравця може створити лише тренер. А тренера можуть підняти тільки гравці. Тому хотілося би бачити у нас в Україні прямий зв'язок між тим, що я перерахував. Наприклад, балканські та прибалтійські наставники піднімають та виховують місцеві кадри – це їх основна місія. Наші, за певним виключенням…

Хоча, якщо додати освіту, правильно навчати, то ви за будь-яких умов матимете «мегазірку», «зірку», сильного виконавця, та середнього виконавця – завжди. У нас це відсутнє, бо нема освіти. А з допомогою ненормативної лексики та тесака, ти такого ж тесака на виході отримаєш. Ось і все.

Молодий виконавець повинен бути впевнений, що йому дадуть можливість грати. Інакше ми не матимемо патріотів, та впевнених психологічно у собі баскетболістів.

Источник: bckiev.com.ua