Рональд Мур: "Украинская лига непредсказуема"

Ледь не кожного сезону українська Суперліга відкриває нові імена. Цьогоріч увага загалу прикута і до Черкас. Влітку тут прописався кращий асистент ліги – Рональд Мур. Американський плеймейкер – один з небагатьох у складі черкасців, хто доволі рівно проводить сезон. Навіть коли на старті сезону у його команди відверто не ладилося, Мур віддавав майже по десять передач за гру, а його показник у чотирнадцять асистів у матчі проти «Політехніки» так і залишається рекордом ліги. Днями Рональд вирушив до рідної Філадельфії, де зустріне Новий рік. Напередодні ми дізналися більше про бачення майданчика кращого розігруючого Суперліги,його погляд на нумерологію та його режисерський талант, а також про кузена – Джона Селмонса.

   Півторагодинну розмову з американським захисником ми навмисно призначили вдома у нашого героя. За чотири місяці американець вже обжився у новій оселі і готовий приймати гостей. Ранальда ми застали з МакБуком. Взагалі-то він великий прихильник Aple. Мур якраз спілкувався з друзями у facebook, яких у нього близько п’яти тисяч!

–Рональде, привіт. Ти з комп’ютером взагалі колись прощаєшся?
–Так, я ж без нього граю (сміється), а взагалі-то це один з елементів мого життя. Ось спілкуюся з вболівальниками з інших Європейських міст, де я раніше грав, запитують, як тут мені, як чемпіонат і Україна загалом.

–І що ти їм відповідаєш?
–Насправді Черкаси кардинально не відрізняються від тих Європейських міст, де я виступав. Спокійне місто, думаю, воно ідеальне для того, щоб зосередитися на баскетболі. Сумувати тут немає часу (сміється). За короткий відрізок часу у нас змінилося відразу троє тренерів, здається, все нарешті стабілізувалося.

–Я знаю, що ти за своїм характером переможець і твої друзі говорять, що дуже болісно переживаєш програші. Як впорався психологічно з невтішним стартом сезону?
–О, ну ти згадав! Я не хочу про це, уяви собі, мені було нереально важко. Після кількох матчів взагалі наступила порожнеча. Але нарешті це пройшло, я про поразки. Зараз ми набираємо і це видно з результатів . Ми стали значно сильнішими, з’явилася командна гра і взаєморозуміння. Я не прогнозист, але з упевненістю можу сказати, що ми проб’ємося у плей-офф і, можливо, навіть пройдемо перший раунд. Якщо ми на кожну гру будемо так налаштовуватися, як на останні матчі, то конкурентам я б не позаздрив.

–У тебе чимало товаришів, які грають або грали в Україні, зокрема Кікерт , Шубарга, Саммерс та Єдвардс. Саме від них ти дізнавався про Україну?
– Так, коли я підписував угоду з «Мавпами», то цікавився у знаючих про цей чемпіонат. Особливо – у Єдвардса, він же грав у Черкасах, тому саме він і став для мене найкориснішим порадником. З Єдвардсом я познайомився у Польщі, там ми разом виступали за «Туров».

–До речі, після перемоги над «Будівельником» про що ви говорили з Саммерсом?
–У нас з ним дружні стосунки, маємо спільних друзів. Так по-теплому поговорили, попросив його, щоб він дуже не засмучувався, я ж не винний, що вони програли (сміється). Взагалі, і для нас і для «Будівельника» цей сезон якийсь «крейзі». Обидві команди після початку чемпіонату явно перебувають не там, де мають. Взагалі, українська ліга якась непередбачувана. Можливо, тому, що у ній доволі рівні команди. Думаю, цей чемпіонат найсильніший з Європейських, де мені доводилося грати. Щодо команди, то вона теж доволі унікальна. У нас молодий і неймовірно перспективний колектив. Я прекрасно бачу потенціал деяких хлопців не лише в матчах, а й на тренуваннях, і він вражає. У нас дійсно хороший склад, який розвивається.   

–Як думаєш, чи здатен серйозно прогресувати гравець у 25 років?
–Якщо ти про мене, то я вважаю, що ще кілька кроків у своєму розвитку я можу зробити. Насамперед, це стосується стабільності. Коли я виходжу на пік своєї форми, то можу показувати хороший баскетбол протягом довгого часу. Я не можу сказати, що на початку сезону я був задоволений собою. Зараз я можу стверджувати, що близький до своїх оптимальних кондицій. Для мене важлива і командна «хімія». Зараз, нарешті, все стабілізувалося. Є тренер, якого я розумію і виконую його вимоги, і є команда, до якої я вже звик і знаю, що кому потрібно. Це комфортні умови для захисника.

–По ідеї, захисники мають гарно вчитися. Ти був відмінником чи двійошником?
–О, ти знову за живе (сміється). Поганенько я вчився, словом, не дуже любив ці підручники і завдання, і досі не привчив себе до читання книжок. Не скажу, що я зовсім не вчився, але у мене було невеличке кредо: «завчити і забути», головне для мене було – здати, аби нічого не заважало баскетболу!

–А у житті ти себе вважаєш відмінником?
–Я не готовий зараз філософствувати, але, напевне, можу себе назвати відмінником. Намагаюся отримувати від життя максимум і досягати це правильними шляхами.


Зовсім юний школяр - Рональд Мур

–Є відомий сценарист та режисер – Рональд Мур. Ти знайомий з його творчістю?
–Уяви собі: якось заходжу в пошукову систему, аби знайти там щось про себе і натрапляю на свого повного тезку. Виявляється він ще й дуже відомий. Правда, особливо фільми його не знаю, перелік зустрів широкий, але жодного з них не бачив.

–Так ти ж сам режисер. У тебе на сторінці я зустрічав кілька відеороликів з твоєю участю. Це твоя робота?
–Так, це моє невеличке хобі. Якось зі своїм другом я натрапив на програмку в Інтернеті і спробували змонтувати, ось дивись (показує ролик власного виробництва) це пару кадрів з останніх кількох матчів. Я їх взяв з «топ-10» ліги та з «Ключових моментів» у нас на сайті. Виглядає дещо по-аматорськи, але емоційно. Мій батько навіть мене колись пожурив. Сказав, що займаюся не тим, чим треба, типу, краще б тренувався. А я інколи і всерйоз задумуюсь над тим, щоб після кар’єри гравця спробувати помонтувати, думаю, спортивні ролики у мене б непогано виходили.


Сім'я Рональда

–Тобто у тебе дуже спортивна сім’я?
–Так, у мене в родині усі помішані на спорті. Мій рідний брат прекрасно грав у коледжі, але коли переїхав у Європу, виникли проблеми. Через серйозну травму йому, на жаль, довелося завершити свою кар’єру. Кузен виступає у одній з професійних команд. Правда, я не хочу говорити про нього, а то подумають, що ще зазнаюсь.

  Цієї наводки нам вистачило для підняття цікавої інформації. Кілька десятків хвилин в Інтернеті і правда виплила назовні. Двоюрідним братом Мура виявився сам – Джон Селмонс. За спиною у форварда Торонто 14 прекрасних сезонів у НБА, де Джон виступав за шість різних клубів.


Мур та Селмонс за святковим столом

–Перед інтерв’ю я уважно гортав твій профайл, у складі більшості клубів ти виступав під «25» номером. Для тебе це особливий номер?
–Так, я дуже дорожу цією цифрою. Для мене вона важлива, це мій сімейний номер. Я зрадів, що у Черкасах він був вільним. Оскільки у минулому сезоні в Угорщині я не мав можливості під ним грати. Тоді довелося піти іншим шляхом – додати ці цифри і взяти «сімку».

–Ти схиблений на нумерології?
–О, ні, вважаю це повною дурницею. Ні в що таке не вірю, навіть у прикмети. Ми тільки вчора говорили з Террі (Сміт) та Джейсоном (Уошбарн) про це, так у них там такі забобони, що аж страшно.

–Чекай, так у тебе навіть квартира «сьома»?!
–Так вийшло, я за те, щоб мати свій номер, а коли ще й співпадають так обставини, то чому від них відвертатися.

–Ти не зміг відсвяткувати Різдво в США. Дуже розчарований з цього приводу?
–Зрозуміло, що кожному хочеться бути разом із сім’єю у це свято. Я особливо не розчаровуюсь, радий, що хоч на Новий Рік є нагода поїхати. На Різдво до мене приїздила моя дівчина – Крістін, ми з нею купили ялинку і відсвяткували цей день в Черкасах.

–Про що перед Новим Роком ти мріяв?
–У мене завжди була глобальна мрія, отримати на новорічне свято маленьку собаку. Причому я часто про це говорив батькам, але мені мама відповідала, що коли виросту і куплю собі квартиру, тоді й зможу завести цуценя (сміється).

–Ти виріс. Тепер у тебе є квартира та собака?
–Так, у мене є собака, яку я купив в Угорщині. Правда, я вже її не бачив чотири місяці і дуже засумував, скоро, нарешті, зустрінуся з нею. Можливо, навіть привезу її у Черкаси. Щодо будинку, то я його теж придбав. Він у Філадельфії, неподалік від оселі моїх батьків.

–По Черкасах ти доволі вправно їздиш на авто. З якого віку ти за кермом?
–Взагалі, я їжджу з 16-ти років. Згадую свою першу «розвалюху», це було щось, але насправді саме на ній я навчився їздити, правда, за цей час дещо довелося її побити.

– Побити? То ти часто потрапляєш у ДТП?
– Так, вони якось липнуть до мене. Уяви: я разів 12-13 потрапляв в аварії. Правда, вони були переважно дріб’язкові і за кермом був не я. Пам’ятаю, що найбільше ми з друзями заплатили триста баксів – за неуважність свого товариша за кермом.   

Р.S. На завершення нашої розмови щирий та привітний Рональд побажав вболівальникам клубу веселих свят та вдалого продовження сезону.

Источник: mavpabasket.com