Энтони Маршалл: "Наши фанаты самые лучшие"

Ще перед стартом сезону головний тренер команди Кирило Большаков зазначав, що бачить двох потенційних лідерів у цьогорічному складі. Та якщо один із них - Маршон Пауелл - все ще знаходиться у пошуку своєї найкращої гри, то інший - Ентоні Маршалл - з перших матчів зробив вагому заявку на лідерські функції. За неповні два місяці уродженець Лас-Вегасу встиг стати улюбленцем публіки, покоривши запорізьких уболівальників різносторонньою грою. Справді, за всіма статистичними показниками він один із найкращих у команді. Тож не дивно, що офіційний сайт Суперліги включив Ентоні Маршалла до символічної збірної вже першого місяця змагань. В нашому інтерв’ю один з найрезультативніших гравців чемпіонату України розповів, як він почувається у нових умовах, згадав свою університетську кар’єру та поділився міркуваннями щодо виступів «ФЕРРО-ЗНТУ» у поточній першості.

- Ентоні, спершу дозволь поздоровити тебе з вдалим початком професійної кар’єри: ти тричі був обраний офіційним сайтом Суперліги до найкращої п’ятірки тижня, а згодом отримав місце й у символічній збірній місяця. Скажи, чи почуваєш себе лідером команди?
- Напевно, я мав би сказати, що почуваюся одним з лідерів. Але багатьма моментами у власній статистиці я завдячую своїм партнерам. Вони допомагали мені виконувати кидки з вигідних позицій – ставили хороший заслін або вчасно віддавали передачу, перетворювали мої паси в набрані бали, тощо. Тож, це не лише моя власна заслуга, а й результат командної взаємодії. Так, я щасливий бути обраним до символічної п’ятірки місяця, це завжди приємно. А щодо лідерства, то в нас - група лідерів. Партнери шукають мене на майданчику, тому що вважають, що так буде краще для команди. Це чимала відповідальність, котру я сприймаю. Схожа ситуація в мене була й раніше, в університеті UNLV. Тож, в деякому сенсі я звик до цього.

- В «ФЕРРО-ЗНТУ» ти виконуєш зовсім іншу роль, ніж у коледжі. Перед тобою стоїть завдання більше атакувати кошик, а не створювати моменти для партнерів. Чи важко тобі було перебудувати свою гру?

- Не дуже, бо на протязі своєї кар’єри я частіше був бомбардиром. Взагалі, в мене є навички гри на кількох позиціях. В університеті тренерський штаб хотів бачити мене координатором нападу. Наразі Кирило Большаков вимагає від мене агресії та набраних очок. Я роблю те, що від мене прагне побачити наставник: набираю очки, віддаю передачі, захищаюся, підбираю м’яч, тощо. Тобто все, чого від мене потребує команда задля перемоги. Думаю, я вже це демонструю.

- Чергове питання не можу не поставити. З першого дня в Запоріжжі ти був приречений на постійні порівнювання з Ренді Кулпеппером. Скажи, відчував якийсь дискомфорт з цього приводу?

- Ні, жодного дискомфорту. Підписуючи угоду з «ФЕРРО-ЗНТУ», я знав, що Ренді залишив команду, й від мене вимагатимуть набирати чимало очок. Як я вже зазначав, більшу частину ігрової біографії був саме скорером, тож адаптуватися було не складно. Кулпеппер пішов, хтось мав його замінити на цьому поприщі. 

- Ти встиг пограти проти колишнього лідера «ФЕРРО-ЗНТУ» на щорічному Меморіалі В’ячеслава Гаврилова. Як вважаєш, в чому ти сильніший за нього?

- Він менший за габаритами й дуже швидкий. Я більший і фізично сильніший. Хто спостерігав за моєю грою, той зазначив, що нерідко я набираю очки, знаходячись спиною до кошика та продавлюю свого опікуна. Так, ми обидва набираємо чимало очок, але робимо це в абсолютно різний спосіб. А взагалі, Ренді – чудовий гравець, його дуже важко опікати. Завжди цікаво грати проти таких хлопців.

- Цього літа ти виставляв свою кандидатуру на драфт НБА, але не був обраний жодною командою. І це дивно, адже як для розігруючого в тебе хороші фізичні дані та чудове бачення майданчика. На твою думку, чому не вдалося пробитися до найсильнішої Ліги світу?

- В нашій команді університету UNLV грав майбутній перший номер драфту Ентоні Беннетт, тож чимало скаутів відвідувало наші матчі. Та після завершення сезону, коли настав час проводити показові тренування для команд НБА, я отримав розтягнення квадріцепсу. Тож, безпосередньо тренерські штаби не мали змоги побачити мене в дії. Через це шанси бути обраним на драфті завжди зменшуються. І, коли настав час матчів Літньої Ліги, я все ще був не у найкращих кондиціях.

- Однією з причин експерти називали слабкий кидок. Працюєш над його вдосконаленням?

- Звичайно. На початку своєї студентської кар’єри я кидав дуже погано. Але якщо ви подивитесь на статистику, то помітите, що кожного року я покращував свій відсоток. У другому сезоні я кидав трохи краще, третьому – ще краще, в четвертому – задовільно. Наразі в мене непоганий кидок, але я все ще відпрацьовую його на тренуваннях. Я хочу бути хорошим різностороннім гравцем, котрий вміє на майданчику все: пасувати, захищатися, кидати і так далі. Тренерський штаб запорізької команди дозволяє мені грати агресивно, набирати багато очок і, на мою думку, я з цією роллю впораюсь.

- Доволі незвична ситуація: ти пишеш правою рукою, а кидаєш – лівою…

- У дитинстві мені зробили операцію на пальці лівої руки. Довелося вчитися писати правою. Але ніколи не кидав нею м’яча. Не знаю, як так сталося (посміхається).

- Поговоримо ще про один негативний момент твоєї гри – чималу кількість втрат. Ти – один із «лідерів» у цій категорії в українському чемпіонаті…

- Втрати періодично з’являються, коли намагаєшся загострювати гру. Це ще один компонент гри, над яким я працюю. Коли ти є найрезультативнішим гравцем команди, суперник завжди ставиться до тебе уважніше, ніж до інших хлопців. Звідси й втрати. Та я продовжуватиму працювати над цим, постачатиму передачами партнерів та намагатимусь робити їх краще.

- В Літній Лізі в тебе теж був цей мінус. Втім, можливо, через хвилювання? Адже ти грав у рідному залі, на очах у друзів, родичів, але вже за Маямі Хіт…

- Не думаю, що хвилювання було причиною. Як я вже казав, тоді я тільки-но відновився після травми. Був не в формі, та втомлювався швидше за інших і в кінцівках матчів вже не міг демонструвати свого звичного рівня гри. Тож, рідний зал тут ні до чого.

- До речі, ти сам з Лас-Вегаса. Велика кількість людей мріють побувати там хоча б раз. Розкажи про свою домівку.

- Звичайно, варто відвідати Лас-Вегас-Стріп. Там багато яскравих вогнів, це вражаюче. Не кожне місто може похизуватися чимось подібним. Якщо вам доведеться побувати у Вегасі – обов’язково маєте побачити Стріп. Вам сподобається – інша культура, їжа і так далі.

- Візитівка Лас-Вегасу – це, звісно, казино. А ти сам полюбляєш випробовувати вдачу на рулетці чи автоматах?

- Ні, це не моє. Я зростав у Лас-Вегасі, тож знаю, як люди позбуваються грошей. Тож, оминаю цю спокусу. Я можу піти до Стріпу пообідати, побачитися з друзями, але до казино – ані ногою.

- Невже посеред такої великої кількості гральних закладів знайшлося місце для баскетболу?

- В самому Лас-Вегасі є лише одна чоловіча баскетбольна команда – це збірна нашого університету UNLV. Вона там користується не меншою популярністю, ніж будь-який клуб НБА. Колись ходили чутки про те, що в нашому місті можуть створити команду Асоціації, але далі розмов діло не пішло. Втім, «UNLV Running Rebels» можна вважати професійною командою – на іграх цього студентського клубу завжди присутні близько 19 тисяч глядачів.

- Як почався твій баскетбольний шлях?

- Мій дядько свого часу грав за шкільну команду. Його матчі відвідувала ледь не уся сім’я. Мене зацікавив цей вид спорту, незважаючи на те, що я був трирічним малюком. Хоча я почав займатися баскетболом з п’ятирічного віку, закохався в нього ще раніше.

- В школі, напевно, ти був найкращим гравцем та в коледжі встиг пограти один сезон пліч о пліч з майбутнім першим номером драфту Ентоні Беннеттом. Що можеш сказати про свій досвід гри з ним?

- Він – відмінний баскетболіст, а ще й чудовий хлопець. Частіше за все думають, що класний гравець є зарозумілою людиною, та це не про нього. Ентоні – безкорисливий, одна його присутність на майданчику допомагає партнерам.

- Як вважаєш, чому в нього поки що не виходить проявити свої найкращі риси в НБА?

- Він також отримав травму протягом сезону, а перед драфтом йому зробили операцію на плечі. Ентоні не проводив показових тренувань для інших команд, а відновлювався. Тож, його ситуація дещо схожа на ту, що була в мене під час Літньої Ліги – він все ще не набрав оптимальних кондицій. Зараз грає не кращим чином, та я вірю, що коли він набере форму, покаже, чому був обраний під першим піком.

- Серед твоїх партнерів також був Деррік Джаспер. Чи не родич він твоїй дівчині Джасмін (її прізвище також Джаспер – прим. ред.)?

- Так, вони рідні брат і сестра. Саме Деррік нас і познайомив. Потім кілька побачень – і ми вже не уявляли себе один без одного.

- Настільки, що вона відважилася на переліт через півсвіту, аби бути з тобою поруч…

- Так, для цього потрібно чимало хоробрості, щоб подорожувати на інший кінець світу. Я дуже вдячний їй за це.

- Повертаючись до твого останнього сезону за UNLV: ви виграли свою конференцію, але вилетіли вже в першому раунді «Березневого божевілля». Чому так сталося?

- Це була дуже важка гра проти Каліфорнії. Як я вже казав, Ентоні Беннетт мав проблеми зі здоров’ям. Та й після напруженого сезону ми були дещо втомлені. До того ж, в нас була не дуже досвідчена команда – ми мали всього трьох сеніорів (гравців, які виступають четвертий сезон у студентській лізі, - прим. ред..). Всі інші були першокурсниками або перейшли на другий. Суперник продемонстрував гарну гру. Це досвідченіша команда, яка знала, як вигравати важкі матчі.

- Можливо, ранній виліт – ще одна причина, через яку ти не потрапив до НБА?

- Безумовно. Якби ми зіграли більше матчів, більше скаутів змогли б побачити мою гру.

- Не полишив надії пробитися до найсильнішої ліги світу?

- Ні. НБА все ще знаходиться десь глибоко в моїй свідомості. Є бажання спробувати власні сили на найвищому рівні. Та зараз я сконцентрований на тому, щоб вдосконалитися й допомогти моїй нинішній команді вигравати матчі. А після завершення сезону я вже вирішу, що робити далі. Та втім, повторюся, зараз усі мої думки з «ФЕРРО-ЗНТУ».

- Від планів перейдемо до реалій сьогодення. Наразі «біло-зелені» вдома та на виїзді виглядають двома різними командами…

- Коли ти виступаєш на очах у рідної публіки, яка підтримує тебе та жене вперед, грати набагато легше. Ти не особливо переймаєшся можливістю помилитися, відчуваєш себе дуже впевнено. На виїзді – всі проти тебе, немає тієї підтримки. Та, як професійні баскетболісти, ми завжди маємо відчувати себе ніби на домашній грі, підтримувати один одного на майданчику. Коли здобудемо це відчуття – нас буде важко зупинити.

- Ще одна тенденція нового сезону – запорізька команда ледь не кожного матчу провалює стартовий відрізок гри, а потім по ходу зустрічі постає наче Фенікс з попелу. Як один із трьох виконавців, котрі незмінно виходять у стартовій п’ятірці, можеш пояснити причину?

- На мою думку, коли ми виходимо на майданчик, то занадто переймаємося, аби не наробити помилок у дебюті гри. В нас забирає багато часу необхідність відчути гру. Ми придивляємося до суперника, а вже потім починаємо грати агресивно. Треба змінити це: адже, коли на початку гри ми даємо чималу фору справді класному супернику, потім дуже складно відігравати цей дефіцит. Інколи не вдається, як у Южному, приміром. Коли ми почнемо грати на максимумі з перших хвилин матчу, значно покращимо власні результати.

- До речі, про відносини з шанувальниками нашої команди. Яке враження вони на тебе справили?

- Чудові вболівальники! Одні з кращих в Україні, якщо не найкращі. Ні, все ж таки вважаю, що в нас найвідданіші прихильники в Суперлізі. Вони приходять на кожну гру та гучно підтримують свою команду. Після матчів чимало дітлахів підходять за автографами або з проханням сфотографуватися. Це чудове відчуття. Коли ти чуєш, як вони тебе підтримують, то починаєш грати набагато краще. Ми граємо саме заради них.

- На майданчику ти нерідко просиш їх активніше підтримувати команду в скрутні хвилини, та й взагалі доволі емоційний. У житті – доволі спокійний, навіть трохи сором’язливий хлопець…

- Так, за межами паркету я доволі тихий, простий парубок. Інколи люблю пожартувати та посміятися. Та під час гри в тебе має бути впевненість, що ти є найкращим гравцем у світі, і ніхто не зможе тебе обіграти. Якщо будеш так мислити, суперники почнуть боятися. А якщо будеш милим та привітним – вони подумають, що ти слабкий.

- Екс-гравець «ФЕРРО-ЗНТУ» Джеремі Шеппелл, котрий був дуже привітним поза межами майданчику, розповідав, що перед матчем він має добряче розізлитися, щоб показати свої найкращі якості. А як щодо тебе?

- Справді, за межами майданчика ти можеш жартувати і робити багато чого. Коли виходиш на гру, маєш розуміти, що це серйозна справа. Ми прагнемо виграти чемпіонат, а з жартами цієї мети досягнути неможливо.

- І наостанок, скажи, які цілі ставиш перед собою у цьому сезоні?

- Я вже казав – чемпіонство. А особисто я хочу стати кращим гравцем Суперліги та допомогти «ФЕРРО-ЗНТУ» стати найкращою командою. На мою думку, в нас є достатньо класних гравців, котрі вміють на майданчику чимало. Я можу допомогти їм, а вони мені в цій непростій звитязі. 

 
Улюблений фільм: «Його гра» (спортивна кінодрама Спайка Лі з зіркою НБА Реєм Алленом у головній ролі)

Улюблені актори: Дензел Вашингтон та Уілл Сміт

Улюблена страва: страви американської кухні

Улюблений напій: содова

Улюблена команда: «Лос-Анджелес Лейкерс»

Улюблений гравець: Кобі Брайант

Країна, яку хотів би відвідати: Італія

Місто, яке хотів би відвідати: Париж

Источник: БК Ферро