Джейк О’Брайен: "Игроки "Ферро-ЗНТУ" всегда рассчитывают на победу"

Цей американський бігмен приєднався до запорізької команди в якості заміни Річарду Гуінну, котрий протягом останніх трьох сезонів був одним із лідерів «феросплавників». І справді, обидва вони грають на однаковій позиції та, незважаючи на габарити, є висококласними снайперами. Втім, на цьому паралелі закінчуються. Адже, на відміну від досвідченого Річарда, Джейк – молодий гравець, котрий ще не розкрився повною мірою. Та спочатку форвардові «Ферро-ЗНТУ» належить «розкритися» перед вболівальниками. У рамках бесіди з клубною прес-службою він розповів про свої університетські роки, ірландське коріння та пояснив, що спонукало його обрати запорізьку команду.

- Перше питання стосуватиметься твого імені. За паспортом ти - Джон Джозеф О’Брайєн, а представляєшся «Джейк». Тож, яка форма звертання правильна?

- Скільки я себе пам’ятаю, мене кличуть Джейк. Це прізвисько дала мені мати. А слово Джон завжди було частиною мого імені в сім’ї батька. і паспорт – єдиний документ, котрий засвідчує це. А рідні, друзі, викладачі, тренери називають мене Джейком. Тож, саме Джейк – моє ім’я.

- Ти сам з Бостону, й на навчання вирішив вступати до університету з рідного міста. Чому спочатку не зважився залишити домівку, як більшість американських студентів?

- Взагалі-то я з Веймуту (штат Масачусетс), але це містечко можна назвати передмістям Бостону – десь у 20 хвилинах їзди на південь. А переїжджати кудись не бачив сенсу. Мені подобався цей навчальний заклад, тренер тамтешньої баскетбольної команди. До того ж я дуже люблю Бостон.

- Перші два сезони в NCAA склалися відмінно: ти був одним із лідерів команди, зростали статистичні показники…

- Я відчував довіру з боку тренера, який запрошував мене до університету Бостона. Саме він допоміг повірити у власні сили. Я проводив багато часу на майданчику, завдяки чому зростала моя майстерність. Під керівництвом цього фахівця я працював лише один сезон, потім ми отримали нового наставника. Втім, новий керманич вирішив не змінювати стиль моєї гри. Цей досвід став хорошим фундаментом для подальшого розвитку.

- А надалі справи пішли не так добре. Що трапилося?

- У розпал третього сезону я отримав тяжкий перелом стопи, змушений був робити операцію. Через півроку трапився рецидив, і знадобилося ще одне хірургічне втручання. Загалом я пропустив півтора сезони…

- Важко було повертатися до тренувань? Чи бентежила думка про те, що можеш знову «вилетіти» на чималий термін?

- Процес відновлювання був тривалим. Після двох операцій важко повертатися у стрій. Та я пройшов повний курс реабілітації, був під наглядом найкращих лікарів. Тож, повертаючись до тренувань, міг бути впевненим, що ніяких проблем з ногою не буде і можна відкинути побоювання на задній план.

- Під завісу своєї студентської кар’єри ти все-таки зважився на переїзд, обравши університет Темпл. Чому?

- Ми щойно змінили конференцію, у якій виступали в NCAA, і, згідно правил, не мали права приймати участь у «березневому божевіллі» – фінальній частині турніру кращих студентських баскетбольних команд. Я був єдиним «сеньйором» у команді (тобто гравцем, котрий проводить останній, четвертий сезон за свій коледж) та шукав нагоди приєднатися до університету, котрий має шанси потрапити до престижного турніру. Бо це мрія кожного американського хлопця – взяти участь у «березневому божевіллі». Я мав пропозиції від університету Вірджинії, коледжів Провіденсу та Бостону, але обрав Темпл.

- У Філадельфії тобі доводилося звикати до іншої ролі, а саме шостого гравця, завдання котрого – виходити на майданчик з лави для запасних. Важко було перебудуватися?

- Спочатку було справді важко, адже я не звик до цього. До того ж приєднався до команди доволі пізно. Кістяк колективу був сформований із хлопців, що мали тренерську довіру. Тож моє завдання – робити все, що скаже наставник. Було непросто, але я сприйняв це як належне.

- У «Ферро-ЗНТУ» ти також виходиш з лави. Чи задовольняє тебе ця роль у команді, або ж є бажання починати кожну гру в стартовій п’ятірці?

- Я хочу перебувати на майданчику якнайдовше. Думаю, що кожен баскетболіст прагне цього. Якщо ж тренер вважає, що найбільше користі я зможу приносити з лави, то у свою чергу буду робити все, щоб допомогти команді здобути перемогу. Головне – грати якнайкраще та пристосовуватись до ролі в ротації.

- Тож, для тебе це не дуже важливо?

- Я люблю починати гру з перших хвилин, проводити багато часу на майданчику. Проте всі хочуть грати, а місць у стартовому складі лише п’ять. Отже, треба бути готовим тоді, коли ти потрібний. Я вже це проходив у Темплі та розумію власну роль.

- До речі, як проходить твоя адаптація на новому місці?

- Спочатку потрібен був час, щоб звикнути до нового середовища, партнерів, тренерів, тощо. Але нас прийняли добре. Зараз, після двох місяців перебування в Запоріжжі, я відчуваю себе все більш комфортно. Та мені ще належить багато чого дізнатися та багато чому навчитися.

- Чи знав щось раніше про «феросплавників»?

- Отримавши пропозицію від «Ферро-ЗНТУ», я почав шукати інформацію про команду, поговорив зі своїм агентом. Дізнався, що запорізька команда досить успішно виступає останнім часом, в чому важливу роль відіграли американські виконавці. Я хочу бути частиною цього успішного колектву. Кожного разу, виходячи на паркет, гравці «Ферро-ЗНТУ» розраховують на перемогу. Мені це подобається.

- Знайомий з кимось із колишніх гравців нашої команди?

- Так. Трохи знайомий з Лаймонасом Кисєлюсом, котрого зустрічав ще під час його виступів за коледж Вільям єнд Мері. Разом зі мною в університеті Бостону грав його друг Валдас Сарутіс, який і розказав, що Лаймонас раніше виступав за «Ферро-ЗНТУ». На моє прохання Валдас розпитав його про команду та місто. Відповідь була оптимістична. Лаймонас сказав, що тут добра команда, виступ за яку буде хорошим стартом моєї професійної кар’єри. Поки що все справджується.

- Чи вперше ти в Європі?

- Так, я вперше опинився поза межами США.

- Але європейське коріння маєш. Якщо не помиляюся, ти етнічний ірландець…

- Це – правда. Але ірландцями за походженням були мої далекі предки. Наразі мій агент докладає зусиль, щоб я отримав ірландський паспорт. Та це дуже непроста справа.

- Вихідці з Зеленого Острову славляться своєю бунтарською вдачею. Ти також?

- Я думаю, що це один зі стереотипів про ірландців, котрих існує чимало. Та особисто за себе можу сказати, що я – спокійна людина.

- Нещодавно до Запоріжжя приїздили твої рідні, котрі встигли відвідати гру з «Будівельником». Які в них враження від України?

- Я був радий, що вони змогли прилетіти до мене. Моїй мамі дуже сподобалась їжа в деяких місцевих закладах, приміром, в «Аристократі», «Белліні», «Розмарині».

- Чи встиг ти вже скуштувати страви української кухні?

- Так, вона справді хороша. Сподобався борщ. Я багато чув про нього раніше, а коли спробував, то оцінив позитивно.

- Тим не менш, все одно віддаєш перевагу американській кухні…

- Думаю, так буде завжди. Люблю американську кухню. Я не проти спробувати щось нове, але їжа, до котрої звик з дитинства, все одно залишається найкращою.

- Ти – єдиний із легіонерів «Ферро-ЗНТУ», котрий прибув до Запоріжжя без супутниці. Питання про українських дівчат, напевно, вже встигло набриднути?

- Та не дуже. Хоча, хлопці з команди бачать, що я самотній, задають питання. Так, наразі я без супутниці. Та цим не переймаюся. Я ще молодий та просто насолоджуюся життям. Щодо українських дівчат, то вони мені подобаються (посміхається). Але мовний бар’єр заважає спілкуватися.

- Чим займаєшся у вільний час?

- Його тут чимало, хоча й тренування в нас ледь не щодня. У вільний час ходжу до тренажерної зали, передивляюсь багато американських телевізійних шоу, фільмів… Також частенько харчуюся (посміхається).

- Не дуже насичена програма… Тебе не відвідує нудьга, чи ти за характером одинак?

- Перш за все, це новий досвід. У деякому сенсі я передбачав, що так воно і буде. Чимало американських баскетболістів грають за кордоном, тож це не нонсенс. Так, дуже багато вільного часу, але я був до цього готовий.

- Аналізуючи твою статистику, можна помітити, що до цього часу тобі вдавалося з кожним матчем покращувати власні показники. Як вважаєш, чи скоро досягнеш оптимальних кондицій? Або, можливо, вже досяг?

- Я перебуваю в непоганій формі. Останні кілька матчів склалися добре для мене. Хочеться продовжувати у тому ж ключі. Та разом з цим розумію, що досконалості ще не досягнуто. Ми все ще придивляємося один до одного, звикаємо до нового стилю гри.

- Над чим тобі ще належить попрацювати, як вважаєш?

- Безумовно, досконалості потребує гра в захисті та на підбираннях. Я повинен сконцентруватися на грі під щитами, тому що наш центровий ЛаРон Денді не може одночасно робити все.

- Безумовно, твоєю сильною стороною є влучний дальній кидок. Ти наполегливо працював над ним з самого дитинства, чи така точність дана від природи?

- В мене завжди був хороший кидок, ще з дитинства. Але я працював над його вдосконаленням, особливо в коледжі. Та й наразі приділяю увагу цьому компоненту гри. Можна стати кращим шутером, якщо наполегливо працювати, що я й намагаюся робити.

- До речі, манера виконання кидка в тебе дуже незвична…

- Над кидковою технікою я ніколи особливо не працював, не намагався щось змінювати. У США на виконання того чи іншого елементу гри звертають увагу лише на ранньому етапі. А якщо ти вже у старшій школі або коледжі маєш гарний відсоток влучань, на це ніхто не звертає увагу.

- Твої снайперські здібності завжди були на видноті. А чи маєш ти інші сильні сторони, котрі невідомі широкому загалу? Чим збираєшся дивувати запорізьких шанувальників баскетболу?

- Граючи за університет Бостона, я чимало атакував з середньої дистанції та знаходячись спиною до кошика. Отримував м’яча, розвертався, розривав дистанцію та кидав. Я думаю, ця риса моєї гри ще невідома широкому загалу.

- Чи зустрічався вже з нашими вболівальниками?

- Так, але спілкування зводилося до банальних речей: «Привіт, як справи?», «хороша гра», тощо. Добре, що в Запоріжжі люди відвідують спортивні змагання.

- У пам’яті наших вболівальників надовго залишаться спогади про минулорічний склад команди. А як ти, новачок, збираєшся заслужити їхню любов та повагу?

- Перемогами. Виходити на майданчик з правильним настроєм на матч та грати якнайкраще. Якщо будемо перемагати, то здобудемо повагу вболівальників. Та як я вже зазначав раніше, «Ферро-ЗНТУ» є успішним клубом на протязі останніх років, тож новачкам доведеться докласти чимало зусиль, аби утримати цю марку.

Анкета

Улюблений фільм: «Відступники» (це фільм про Бостон!)
Улюблений актор: Леонардо Ді Капріо
Улюблена страва: сирна піца та буріто.
Улюблений напій: кола
Місто, яке мріє відвідати: Сан-Франциско
Країна, яку мріє відвідати: Іспанія
 

Источник: bcferro.com.ua