Ла Рон Денди: "Видно, что болельщики "Ферро" любят свою команду"

У порівнянні з минулим сезоном нинішній склад «ФЕРРО-ЗНТУ» суттєво оновився. До команди прийшло чимало нових гравців, з котрими запорізький вболівальник, за великим рахунком, ще знайомиться. Одним із таких виконавців є ЛаРон Денді. На Меморіалі Вячеслава Гаврилова новачок «ФЕРРО-ЗНТУ» запам’ятався великою кількістю підбирань, яскравою та агресивною манерою гри. Втім, за межами ігрового майданчику американський бігмен постає всміхненим хлопцем, для котрого родина на першому місці. Переконатися у цьому ви зможете завдяки нашому інтерв’ю.

 -ЛаРоне, за традицією перше питання буде про Україну. Що ти чув про неї раніше та яке враження на тебе справило Запоріжжя?

 - Чесно кажучи, про вашу державу знав не дуже багато. Куди більше у США говорять про Росію. Щодо Запоріжжя, то як на мене, це - чудове місто для сімейної людини.

 -Ти – єдиний з американських новачків «ФЕРРО-ЗНТУ», котрий має за плечима професійний досвід. У зв’язку з цим напрошується питання: чи допомагаєш ти своїм партнерам порадами?

 - Намагаюся завжди підбадьорювати їх, аби думали лише про перемогу та не опускали рук, коли на майданчику щось йде не так. А у побутовому житті найважливіше не фокусуватися на труднощах, пов’язаних з перебуванням у новому для себе середовищі. Завжди треба пам’ятати, навіщо ти тут, концентруватися на грі.

 -Чи був ти знайомий з ким-небудь з нових партнерів до переходу в «ФЕРРО-ЗНТУ»?

 - Чесно кажучи, ні. Але вже встиг потоваришувати з ними тут. А з Ентоні Маршаллом, якщо так можна сказати, взагалі дружимо сім’ями, адже він прибув до Запоріжжя зі своєю дівчиною. З рештою одноклубників також взаємини дуже теплі.

 -Що вже встигли побачити у нашому місті?

 - Нам дуже сподобалось італійське кафе «Розмарин» на бульварі Шевченка. Можна сказати, ми стали фанатами цього закладу. Також відвідали «Аристократ», «Еспрессіо», «Coffee Life», універмаг «Україна» та кілька інших місць. Ми рідко сидимо на місці. Для нас не складає труднощів сісти на автобус та доїхати, наприклад, до «Макдональдсу». Можна сказати, вже почуваємося у Запоріжжі впевнено.

 (до розмови приєднується супутниця нашого героя, Корель, - прим. Ред.)

 - А нещодавно ми з ЛаРоном-молодшим відвідали острів Хортиця, де мали змогу подивитися виступ Запорізького кінного театру. Чудове місце, наскрізь пронизане історією та українською культурою.  Вистава сподобалася, ми добре провели час. А після цього ще й зробили декілька фото на пам'ять.

 -Чи впізнають тебе на вулицях?

 - Так, було кілька випадків, коли я гуляв вулицею й до мене підходили вболівальники з проханням сфотографуватися. Ьезумвоно,Зазвичай не відмовляю. А кілька тижнів тому в супермаркеті до мене підійшла група шанувальників «ФЕРРО-ЗНТУ», котрі зголосилися допомогти з шопінгом. Неозброєним оком видно, що фани люблять свою команду.
-Ти вже встиг продемонструвати їм свої таланти, коли став найкращим підбираючим Меморіалу Вячеслава Гаврилова. Як вважаєш, гра на підбиранні є твоєю найсильнішою стороною?

 - Чесно кажучи, раніше я був більше скорером. Тобто гравцем, котрий набирає найбільше очок у команді. Так було і в Греції, і в Туреччині. Але, перейшовши до «ФЕРРО-ЗНТУ». я вирішив сфокусуватися на відскоках від кошика. Адже чимало команд у Суперлізі мають хлопців, здатних багато забивати, а ось хороших підбираючих набагато менше. Тож я сконцентрувався на виконанні цієї ролі, збирати по 15-20 відскоків за гру. Для мене не проблема взяти на себе функції лідера. Але в нашому складі чимало молодих гравців, котрим таким чином я можу допомогти вийти на кращий рівень. Бути не просто хорошими, а чудовими гравцями.

 -А як щодо твоїх слабких сторін?

 - Наразі треба працювати над вдосконаленням штрафних кидків. Під час кількох останніх ігор я чимало "змазав" з лінії. Втім, відчуваю, що протягом регулярного чемпіонату я зумію покращити свій відсоток. (на наступному тренуванні ЛаРон під оплески партнерів закинув 18 штрафних кидків поспіль – прим. Ред.).

 -Якщо не проти, давай трохи відійдемо від баскетболу. Разом з тобою до Запорожжя приїхала й серйозна група підтримки…

 - Ми дуже дружня родина. Корель з сином супроводжують мене завжди, де б я не був. І в Греції, і в Туреччині вони були зі мною. Це чудове відчуття – мати найближчих людей поряд, коли знаходишся далеко від дому.
-А як ви познайомилися з Корель?

 - Це ще у школі було. Разом ми вже вісім років. Вперше я її помітив, коли вона працювала у невеличкому ресторанчику, котрий належить її родині. Це було кохання з першого погляду.

 -Ви офіційно одружені?

 -Ще ні, але все до цього йде. Ми працюємо над цим…

 -Тож, можливо, зіграєте весілля у Запоріжжі?

 - Хто знає… До речі, це ще один момент, котрий нас вразив – ми вже бачили  чимало весіль! Вони тут відбуваються ледь не кожного дня!

 -Свого нащадка ти назвав ЛаРон-молодший. Чому в більшості американців є звичка називати малюків на честь себе?

 - Я з самого початку хотів наректи свого сина ЛаРон-молодший. Хотілося, щоб усі знали, що він - моє продовження. Сподіваюся, йому вдасться  зробити це ім’я гучнішим.

 -Як вважаєш, син також стане професійним баскетболістом?

 -Думаю, так. В нього хороша генетика та є усі шанси досягти успіху в баскетболi.

 -Йому, напевно, доводиться найтяжче. Адже в такому віці малюкові необхідне спілкування з однолітками…

 - Так, у США він міг би заговорити з будь-ким. Але я вважаю, що у майбутньому йому може знадобитися досвід проживання в іншій країні, можливо, він буде володіти кількома мовами. Як мій улюблений гравець НБА Кобі Брайант.

 -А згадай своє дитинство, яким воно було?

 - Малюком я був закоханий у американський футбол. Я займався їм десь протягом 11 років, доки не полишив через дуже серйозний контакт на полі. А почав я грати у футбол десь з чотирирічного віку. Ми були маленькі, але вже тренувалися з амуніцією (посміхається).

 -А коли зрозумів, що саме баскетбол стане сенсом твого життя?

 - Десь у дев’ятому класі, коли ми виграли чемпіонат штату, а я згодом був запрошений до молодіжного тренувального табору. Ми грали матчі кожного дня, і тоді зрозумів, що це моє.

 -А як батьки ставилися до твого захоплення спортом?

 - Треба розуміти, що баскетбол це ще не все. Моя мама дуже хотіла, аби я закінчив навчання у коледжі. Адже спортвна кар’єра не може тривати вічно, колись стук баскетбольного м’яча для мене закінчиться. Тож, я став дипломованим спеціалістом у галузі комунікацій. Взагалі, мої мама та дівчина – це дві найважливіші жінки у моєму житті, вони завжди спонукали мене бути кращим, ніж я є.

 -А ким би ти став, якби не баскетбол?

 -Я навіть не уявляю, чесно кажучи. Взагалі ніколи про це не думав. Якщо так подумати, то я й не працював ніколи! (посміхається).

 -Чи маєш ти хобі?

 -Ні. Якщо я не в спортивному залі, то зазвичай байдикую (посміхається).

 -Що тобі до вподоби більше: сидіти вдома чи проводити час на гучних вечірках?

 -Більшість часу проводжу вдома. Навіть якщо й вибираюсь куди-небудь, то тільки зі своєю сім’єю. Вже не можу інакше.

 -Добре, повернемося до професійної тематики. ЛаРоне, минулого року ти встиг пограти одразу в двох командах з різних країн. У чому причина?

 - Я вважав, що Греція – це найкращий варіант для нас. Як у плані місця проживання, так і в ігровому. Рівень чемпіонату просто чудовий, особливо запам’яталася гра з «Олімпіакосом», де я набрав десь 11 очок та здійснив сім підбирань.  Але  фінансова ситуація у країні не найкраща. Нам не виплачували зарплату чотири місяці, тож я залишив команду. Хотів повертатися додому, але агент мене переконав дограти сезон у Туреччині. Здається, я провів там лише вісім-дев’ять ігор, переважну більшість – у плей-офф.

 -Чому саме «ФЕРРО-ЗНТУ»? Що допомогло тобі прийняти рішення на користь запорізького клубу?

 - Я знайомий з Ренді Кулпеппером, ми разом вступали до університету. Також минулого літа здружилися з Кемероном Муром, Ми разом були запрошені до тренувального табору у Портсмуті, жили в одній кімнаті, та й в університетські часи встигли пограти один проти одного. Тож, я радився з цими хлопцями. й Ренді дав хорошу характеристику клубові. Зі свого боку Кем казав, що тут важко жити. Але він був тут самотнім, а я прибув з родиною. Тож, мені набагато простіше.

 -Чого очікуєш від свого сезону в Україні?

 - На мою думку, в нашій команді підібрані чудові виконавці на різних позиціях. Є Ентоні, котрий вміє розрізати захист суперника чудовими передачами та проходами під кошик. Маршон - фізично сильний, вміє набирати очки. Коли він набуде оптимальної форми, то стане нестримним. Джейк чудово розтягує захист суперника своїм вмінням влучати з-за периметра. Щодо мене, то я ненавиджу програвати. Ми маємо розвинути у собі психологію переможців, тоді на нас чекає незабутній сезон.

-З Кирилом Большаковим ти працюєш разом вже більше місяця. Чи схожий він на когось з твоїх попередніх наставників?

- У Греції ми ледь не кожного тренування грали п’ять на п’ять, вивчаючи комбінації безпосередньо в процесі таких матчів.  А ось у Туреччині було більше роботи над фізичною підготовкою. Ми чимало бігали, до того ж ще й мали два тренування на день. Щодо Кирила Большакова, то я наразі відчуваю, що він хороший тренер. Він добре будує підготовчий процес. Як результат, ми поступилися лише одного разу, а наступного дня вже зуміли обіграти тих хлопців («Хімік» з Южного – прим. Ред.). Вважаю, нам до снаги продемонструвати хороший результат, якщо будемо працювати, як одне ціле.

 -Головний тренер «ФЕРРО-ЗНТУ» - прихильник швидкої гри. А який стиль тобі імпонує більше за все?

 -Це й моя гра також. Мені до смаку швидкий баскетбол. Завжди добре, коли ти у кращій формі, ніж твої суперники.

 -И наостанок -  кілька слів уболівальникам.

 -Будьте готові до чудового сезону (посміхається)! Не пропускайте домашніх матчів! У свою чергу, ми намагатимемося вигравати кожну гру. Давайте виграємо цей чемпіонат!

 Анкета:

 Улюблений фільм: «Неможливе» (іспанський англомовний фільм-катастрофа режисера Хуана Антоніо Байона)

 
Улюблений актор: Дензел Вашингтон

 Улюблені страви: Макарони з сиром, паста.

 Улюблений напій:  Фанта

 Країна, котру хотів би відвідати: ОАЕ

 Місто, котре хотів би відвідати: Дубаї

Источник: bcferro.com.ua