Рикки Харрис: "В запорожском клубе я получил возможность импровизировать"

У регулярному чемпіонаті Суперліги запоріжцям залишилося зіграти лише три матчі: з МБК «Миколаїв», «Будівельником» і «Хіміком». Саме ці поєдинки визначать підсумкове місце команди Кирила Большакова, від якого залежатиме, з ким вона зустрінеться у чвертьфіналі плей-офф. Тож не дивно, що фініш сезону команда в цілому, як і кожен окремо взятий гравець, прагнуть зустріти в оптимальній функціональній формі. Про це, та й не тільки, йдеться в інтерв’ю клубної прес-служби з американським легіонером Ріккі Харрісом, який у складі «Ферро-ЗНТУ» дебютував 1 лютого 2011 року в матчі з «Дніпром».
 
- Ріккі, спочатку, будь ласка, розкажи про себе: коли і як ти залучився до баскетболу? Це була закономірність чи випадковість?
- Насправді все досить закономірно та прогнозовано. Мій батько був професійним гравцем, тож не дивно, що вже у чотирирічному віці я призвичаївся до баскетболу. До того ж моя кузина грала в WNBА (клуб «Юкон»). Невдовзі після закінчення університету її запросили до одного з польських клубів. Звичайно ж, я палко вболівав за неї, мріяв грати на такому ж рівні. Взагалі, досить серйозно тренуватись я розпочав ще у шкільні роки, зокрема, коли навчався в коледжі штату Массачусетс.
 
- А яку професію ти отримав?
- Я закінчив факультет комунікаційних засобів за спеціальністю «журналістика», тому з азами роботи «акул пера і мікрофона» я певною мірою обізнаний.
 
- Баскетбольну практику освоював у Європі?
- Так, литовський клуб «Шяуляй» став моїм першим професійним європейським клубом.
 
- Між іншим, яка статистика в тебе була в «Шяуляї»?
- Литовський клуб виступав у трьох турнірах. В єврокубкових матчах я в середньому набирав 13 очок, додаючи до них 3 підбирання та 2 результативні передачі; у матчах Балтійської ліги – 10 очок, 4 підбирання, 2 передачі; у чемпіонаті Литви – біля 8 очок, 2 підбирання, 2 передачі.
 
- Ти міг би порівняти стиль, рівень американського, литовського, українського баскетболу?
- Я занадто мало граю в командах Старого світу, щоб робити виважені, а тим більше авторитетні висновки. Давайте я порівняю свої перші враження від литовської та запорізької команди. У команді «Шяуляй» занадто обов’язковими були певні ігрові схеми, й кожен гравець діяв відповідно. Наприклад, коли я володів м’ячем в атаці, не відчуваючи пресингу з боку суперників, не завершував її кидком у кошик, а, контролюючи м’яч, шукав варіанти паса іншому гравцеві, який знаходився в більш вигідній позиції. Там були досить жорсткі рамки, за які не дозволялось виходити, а імпровізація була, швидше за все, винятком, ніж правилом. У цьому плані гравці «Ферро-ЗНТУ» почуваються більш розкуто й можуть, як кажуть у нас за океаном, грати «фрістайл», тобто імпровізувати, сповідувати вільний стиль гри та відкритий баскетбол. За таких обставин я почуваю себе у своїй, американській тарілці. Переконаний, що «Ферро-ЗНТУ» не випадково посідає перше місце в Суперлізі за загальною результативністю. Здається, така гра команди до вподоби й глядачам. Ось такі мої порівняльні враження, що склалися в Європі.
 
- Чи складно було тобі адаптуватися в запорізькій команді, з ким ти найчастіше спілкуєшся, чи маєш товаришів?
- У «Ферро-ЗНТУ» я товаришую з усіма, оскільки наша команда живе як дружня родина. Тож перераховувати імена усіх гравців немає сенсу.
 
- Тренери ставлять перед тобою якесь персональне тактичне завдання на конкретну гру?
- На установці, що передує грі, Кирило Большаков дає вказівки окремо кожному гравцеві й націлює, як повинна діяти команда протягом того чи іншого періоду. Особисто мені тренер говорить не так уже й багато, але буває, що в ході матчу від коригує мої дії.
 
- Я помічав, що в перші 10-15 хвилин матчу вся запорізька команда демонструє виняткову активність, навіть агресивність, а головне – впевненість. А під кінець гри ви чомусь віддаєте перевагу академічному, прагматичному баскетболу. Чому так виходить?
- Дійсно, в стартові хвилини матчу нас переповнюють емоції, ми легкі й вибухові, як леви, готові викладатись, боротись на всі 100 відсотків, а під кінець матчу ритм гри дещо падає, бо, природно, відчувається певна втома. Але, як на мене, ми з кожною грою додаємо у швидкості, та й діємо впевненіше.
 
- У тебе добре поставлений кидок, приваблива манера гри. Але в Україні існує думка, що легіонери, насамперед, дбають про покращення своїх статистичних показників, які, безумовно, впливають на їхню кар’єру.
- В першу чергу, всі хочуть бути переможцями, ніхто не хоче програвати, всі мріють бачити свою команду на вищих щаблях турнірної таблиці. Це прописна істина будь-якого виду спорту. На цьому ґрунтується бойовий дух команди. Для мене, безумовно, важливіше, щоб наша команда перемагала, незалежно від того, скільки очок я наберу чи зроблю результативних передач. Тому я акцентую свої зусилля на командній грі, на кінцевому результаті, а не на своїй індивідуальній статистиці.
 
- Іноді складається враження, що недостатньо використовуєш своє вміння влучати в ціль із триочкової відстані.
- У нашій команді є кому виконувати дальні кидки. Цим мистецтвом володіють Олександр Рибалко, Георгій Кондрусевич, Кеддрік Мейс, Вінсент Хантер, Крістіан Бернс, інші гравці. Зрозумійте мене правильно: я не побоююся кидати з дальньої відстані, коли партнери мене виводять на зручну позицію. Але ж є певні правила командних взаємодій, і я намагаюсь їх дотримуватися. Головне й найважливіше – завжди відчувати себе невід`ємною часткою команди і ніколи не збивати ритм гри, її малюнок. Тому я дію залежно від ситуації. Коли відчуваю, що зможу влучити, неодмінно кидаю.
 
- Яка гра у складі «Ферро-ЗНТУ» тобі найбільше запам’яталася?
- Це домашній матч із дніпродзержинською командою. То була не просто гра, а справжнісінька баскетбольна битва!
 
- Іноді здається, що перед грою ти буваєш занадто напружений…
- Я фокусую свою увагу виключно на майбутній грі й намагаюся не демонструвати передчасно опонентам свої емоції.

- А можливо, це тому, що на трибуні немає твоєї коханої дівчини?
- Я зрозумів, до чого ви ведете (сміється). У штаті Массачусетс у мене є дівчина, проте нічого про неї не буду розповідати, бо вона може прочитати... Одне скажу: дуже сумую за нею, хоча спілкуюся за допомогою телефону.

- Ти помічаєш дівчат, які приходять вболівати за «Ферро-ЗНТУ»?
- Звичайно. Вони прикрашають баскетбол, надають спортивному шоу неповторного шарму. Багато серед них вродливих, симпатичних і привітних, але я навіть жодного разу не спробував взяти у когось із них номер телефону… Я завжди сфокусований лише на грі, зорієнтований виключно на баскетбол.
 
- У тебе є баскетбольні кумири?
- Коли я був малим хлопчиком, моїм улюбленим гравцем був Майкл Джордан, а зараз я захоплююсь грою Двейна Вейда з команди «Майамі Хіт».
 
- Що цікавить тебе, крім баскетболу?
- У вільний час мені подобається насолоджуватись музикою, скачувати з Інтернету та переглядати фільми. А найголовніше моє хобі – моя родина, з якою я майже кожного дня спілкуюся. Частенько телефоную сестрі, братові, який теж грає в баскетбол.
 
- На твою думку, яка з команд була б зручнішою для вас у серії плей-офф?
- Наш клуб здатний реально поборотися за призові місця та навіть дійти до фіналу. Кажу так тому, що відтоді, як я приїхав до Запоріжжя, у «Ферро-ЗНТУ» були й злети, й падіння, та, попри все, ми довели, що можемо перемагати за найскрутніших обставин. Але зараз щось загадувати, прогнозувати занадто складно. І все ж таки, мені здається, що ми зможемо показати гідний рівень гри на стадії плей-офф з будь-яким суперником. Навіть упевнений, що так воно й буде. Втім, мені здається, що «Говерла» була б для нас більш незручним суперником, ніж «Азовмаш». У нас є вагомі шанси пройти до наступного кола змагань у разі протистояння з командою Маріуполя.
 
З досьє. Ріккі Харріс (№ 43), громадянин США. Амплуа – гравець задньої лінії атаки. Народився 12 серпня 1987 року в Балтіморі (штат Меріленд, США). Захищав кольори баскетбольного клубу «University of Massachusets». Сезон 2010/2011 розпочав у литовському клубові «Шяуляй». У «Ферро-ЗНТУ» – з 2011 року. Зріст – 188 см, вага – 89 кг.
 

superleague.ua