Джереми Шаппел: "Должен научиться контролировать свои эмоции"

Поточний сезон наглядно продемонстрував, наскільки тяжко «Ферро-ЗНТУ» без Джеремі Шеппелла. Під час регулярного чемпіонату американський форвард зазнав неприємної травми й змушений був опинитися поза грою протягом цілого місяця, а вже під час півфінальної серії плей-офф надмірна імпульсивність коштувала йому двоматчевої дискваліфікації. Втім, поза межами майданчику один із лідерів запорізького клубу не лише людина-посмішка, а й чудовий співрозмовник. Не вірите? Надаємо можливість переконатися в тому.

- Джеремі, четвертий рік поспіль «Ферро-ЗНТУ» зупиняється на стадії півфіналу. Як вважаєш, чого не вистачає нашому клубу, аби, нарешті, дістатися фіналу?

- Навіть не знаю. Нинішнього року ми програли півфінальну серію з рахунком 0:4, але так не повинно було статися! Намагалися грати якнайкраще в усіх зустрічах, але не спромоглися здобути бодай одну перемогу. Звісно, всі розчаровані, адже немає таких суперників, яких ми б не перемагали в цьому сезоні. Що можна сказати – винуваті самі.

- «Сухий» програш, напевно, став справжнім шоком...

- Багато хто вважав, що нам вдасться пробитися до фіналу. Втім, під час серії з маріупольцями наша команда припустилася ряду помилок, котрі й вибили нас із кола учасників боротьби за найвищі нагороди. Тепер не залишається нічого іншого, як налаштовуватися на матчі за «бронзу».

- Чи можна сказати в такому разі, що сезон для «Ферро-ЗНТУ» вийшов невдалим?

- Скажу так: в плані результату ми дійсно очікували більшого, особливо враховуючи рівень гри, котрий демонструвала наша команда на протязі регулярного чемпіонату. Втім, сезон назвати невдалим поки що неможна. По-перше, ми виграли Кубок Суперліги. А по-друге, боротьба за бронзові медалі – це краще, ніж взагалі нічого.

- Якщо порівнювати минулорічну команду з нинішньою, як думаєш, яка з них сильніша?

- Важко порівнювати, адже зміни у складі були мінімальними. Лише передня лінія зазнала невеличкої ротації. Та, якщо подумати, жодних значних змін не відбулося. Кемерон Мур за ігровими якостями схожий на Майкла Девіса та Вінсента Хантера, але більш атлетичний. Ден Вернер, як і Георгій Кондрусевич минулого року, здійснює багато чорнової роботи. Можливо, цього сезону ми дещо краще граємо в захисті. От і всі зміни.

- Втім, цього виявилося замало для перемоги над «Азовмашем». Ще більш скрутною ситуація стала після твого вилучення у другій грі та подальшої дискваліфікації. Скажи, важко було спостерігати за діями партнерів зі сторони?

- Дуже важко. Це не те саме, коли ти травмований і не можеш допомогти своїй команді. Я був цілком здоровий, але мав сидіти на лавці. Це дуже неприємне відчуття, коли твої партнери б’ються на майданчику, врешті-решт програють, а ти не можеш нічим їм зарадити.

- Через свій вчинок жалкував?

- Так. Вважаю, що моя реакція заслуговувала на вилучення. На той момент я ще не знав, що за регламентом буду змушений пропустити ще й два матчі. Як би то не було, потрібно вчитися тримати під контролем власні емоції, адже подібні ситуації трапляються на баскетбольному майданчику не так вже й рідко.

- Тим не менш, вболівальники навіть у думках не звинувачували тебе, а навпаки, підтримали. Це тебе здивувало?

- Це хороша підтримка. Добре, коли люди розуміють, що насправді я не є занадто агресивним, як могло здатися. Я бачив декілька повідомлень у Твіттері від вболівальників і щиро дякую за них.

- А взагалі, коли-небудь у твоїй кар’єрі траплялося щось подібне?

- Ніколи. До цього жодних дискваліфікацій чи вилучень під час гри в моїй біографії не було.

- Не боїшся, що тепер суперники будуть навмисне провокувати тебе задля того, щоб передчасно вивести з гри?

- Ні, не боюся. Це було вперше та востаннє. Наступного разу я буду готовий до таких витівок з боку суперника та не відреагую на них. Між іншим, один із моїх перших тренерів колись казав: «Те, що трапляється навколо, не залежить від тебе, але від тебе залежить, як ти на це відреагуєш».

- До речі, ти завжди емоційно зустрічаєш суддівські рішення...

- Так, є в мене ця риса. Навіть дружина говорить, що я маю стриманіше поводитися на майданчику. Втім, емоції – це не лише реакція на якісь сумнівні рішення суддівської бригади. Я підбадьорюю самого себе плесканням в долоні та чимось подібним, аби краще грати. Завжди так робив – і це справді працює.

- Добре. Трохи змінимо тему. Посеред сезону ти отримав досить неприємну травму, через яку пропустив солідний відрізок чемпіонату. Наразі, після повернення на майданчик, ти завжди граєш у захисному бандажі. Досі відчуваєш дискомфорт?

- Ні, це банальна міра перестороги. Сама рана вже загоїлася, проте я не хочу, аби щось подібне знову трапилося. Тому й граю із бандажем на нозі. Коли буду впевнений на 120 відсотків, що все минулося, зніму його.

- Взагалі, ти не схильний звертатися до лікарів при незначних ушкодженнях – частіше за все граєш через біль. Напевно, важко буде пригадати якісь серйозні травми в твоїй кар’єрі...

- Мені й самому важко! Напевно, вперше я пропускав матчі через травму. Маю на увазі не лише професійну кар’єру – я, здається, не пропускав ігри навіть у школі чи коледжі! Це була найважча травма, якої я коли-небудь зазнавав. В мене колись було декілька розтягнень – і це все. Втім, я завжди переступав через біль та продовжував грати. Поточний рік і справді виявився для мене дуже важким.

- Ти в Суперлізі вже третій сезон, тож дещо орієнтуєшся у внутрішніх питаннях українського баскетболу. Цього року ходять дуже серйозні розмови стосовно того, що ліміт на легіонерів може бути скорочено. Яка твоя думка з цього приводу?

- Багато говорять про те, що через засилля легіонерів українські гравці не мають шансу проявити себе. Коли я грав у Польщі, там була система 3+2, і від цього рівень змагань не страждав. Навпаки, більшість місцевих виконавців демонстрували високий рівень гри. Звісно, багато залежить від тренерського штабу та менеджменту. Коли у складі чимало високооплачуваних іноземців, їх важко залишати на лаві – інакше спонсори та керівництво матимуть питання, кому й за що вони платять гроші. Я вважаю, якщо й українці отримають шанс показати себе, це сприятиме підвищенню рівня майстерності місцевих баскетболістів. Скорочення ліміту піде на краще Суперлізі та країні в цілому.

- Є припущення, що ти не лише добре розбираєшся в українському баскетболі, але й у побутовому сенсі повністю адаптувався в нашій країні. Ви з дружиною нерідко відвідуєте виставки, парки атракціонів...

- Ми виходимо на прогулянку кожного дня, та завжди намагаємося знайти щось цікаве, якусь нову розвагу для дітлахів. Особливо зараз, коли на дворі чудова погода. Наприклад, зовсім нещодавно ми всією родиною відвідали парк атракціонів. Діти були в захваті, особливо від стрибків на батуті.

- Малюкам у їхньому віці конче необхідне спілкування з однолітками. Але у даному випадку є проблема – мовний бар’єр. Як ваші діти знаходять порозуміння з іншими?

- Їм нелегко. Вони намагаються спілкуватися, але не можуть знайти порозуміння, бо говорять іншою мовою. Тому, частіше за все, дітям доводиться гратися… з нами. Коли повернемося до США, віддамо малюків до дитсадку, щоб вони мали змогу надолужити втрачене.

- Продовжуючи тему родини, питання до Джастін: чи подобається тобі Україна? (дружина Джеремі була свідком нашої розмови).

- Тут доволі мило, мені до вподоби. Хоча зима досить сувора, та в холоди ми сидимо вдома і без нагальної потреби на вулицю не виходимо. Наразі ж погода чудова, тож ми з чоловіком чимало гуляємо пішки. На щастя, все, що нам необхідно, знаходиться поряд. В деякому сенсі навіть добре, що в нас немає авто (посміхається).

- А що спричиняє найбільший дискомфорт?

- Звісно, мовний бар’єр. Я не можу спілкуватися з незнайомими людьми, щось запитати в них, чи відповісти. Всі написи, рекламні плакати мені не вдається прочитати. Це все дуже ускладнює наше перебування тут.

- В тебе, напевно, чимало вільного часу. Як ти його проводиш?

- Я - домогосподарка, що ще додати (посміхається). Весь час я або куховарю, або прибираю, або наглядаю за дітьми. Також дивлюсь чимало серіалів або телевізійних шоу, роблю покупки через Інтернет для нашого будинку в США, сплачую рахунки... Тож, роблю все, що належить домогосподарці.

- У цьому контексті питання до Джеремі: твоя дружина – добра господиня? Ренді Кулпеппер розповідав, що вона чудово куховарить...

- Він правий. Моя дружина й справді відмінна господиня. Вона робить, на перший погляд, зовсім непомітні речі, про які я навіть не прошу, та ці деталі роблять життя куди більш яскравим. Джастін часто мене дивує, у хорошому сенсі цього слова. Вона робить нашу родину щасливою – чого ще можна бажати?

- До речі, Джастін згадала про будинок у США. Розповіси, будь ласка, детальніше.

- У грудні, коли я їздив додому, придбав двоповерховий будинок у передмісті Цинциннаті, штат Огайо. Там досить гарно, чудові околиці. Наразі дім стоїть порожній, без жодних меблів. Дружина та діти ще навіть не бачили його на власні очі – лише на фотографіях.

- Повернемося до України. 9 Травня – велике свято на тенетах колишнього СРСР. Чи знаєш ти щось про День Перемоги?

- Я бачив чимало людей на вулицях. Дехто з самого ранку вже споживав пиво – це мене здивувало (посміхається). Спочатку припускав, що то День Незалежності, та потім на тренуванні Станіслав Дикий розповів мені про День Перемоги.

- Отже, як для американця, ти непогано обізнаний про нашу державу. Тим не менш, десь тиждень тому написав у Твіттері, що маєш бажання залишити Україну й більше ніколи сюди не повертатися. Цей запис був зумовлений емоціями чи й справді плануєш змінити оточення?

- Приблизно 50 на 50. Я не можу сказати, що ніколи не повернуся сюди – якщо буде приваблива пропозиція, на неї відгукнуся. Та в той же час кортить чогось нового. Побачити інші країни, пограти в інших чемпіонатах, дізнатися про рівень баскетболу в них. Це було б чудовим досвідом, адже протягом своєї професійної кар’єри я був лише в Україні та Польщі (до Франції не вдалося потрапити через затримку з документами). Хочеться побачити світ, доки є така можливість.

- А взагалі, які плани на наступний сезон? Чи, якщо перефразувати, можливе подовження твоєї угоди з «Ферро-ЗНТУ»?

- Я ще не думав про наступний сезон, адже поточний чемпіонат не добіг кінця. Можливий будь-який варіант, найголовніше, щоб цей вибір пішов на користь мені та моїй родині.

- А як щодо найближчого майбутнього? Чи маєш сили та мотивацію поборотися за бронзові нагороди?

- Звісно! Дуже хочеться закінчити сезон на мажорній ноті. (посміхається).

Источник: bcferro