Ренато Паскуали об итогах сезона

Ваше перше перебування на посту тренера БК Київ було досить успішним – золото чемпіонату України, срібло і бронза кубку Європи ФІБА. Цього разу ви отримали абсолютно іншу -- молоду команду. Чи не було розчарування з цього приводу?

- 6 років тому мені було легше -- було поставлене завдання на початку сезону і відповідно до цього завдання я підбирав гравців. Ми досягли нашої мети. Цей сезон був іншим. Ми розпочали його з певними завданнями, але протягом сезону ці завдання корегувалися залежно від різних ситуацій. Як для мене, це був найважчий сезон у моїй кар\'єрі, тому що я зрозумів -- бути баскетбольним тренером для мене найлегше завдання, порівняно з тим, щоб управляти ситуацією зовні і в середині команди. Це було найскладнішим для мене, можливо тому, що я не керував своїми підопічними правильним чином. І тому цей сезон став найважчим у моїй кар\'єрі. Крім того, я повинен сказати, що гравці були досить молоді. Для мене не в новинку працювати з молодими. Я знаю, що у них немає досвіду, вони повинні багато працювати, і я знаю шлях, який приведе їх до успіху. Я особисто знаю, вони -- ще ні. Коли я пропонував їм щось інше, ніж те, до чого вони звикли, вони помітно нервували, їм не завжди це подобалося. Коли ти виграєш гру, мабуть, гравці повинні тобі довіряти більше, ніж коли ти робиш ту саму роботу у спортзалі, але не виграєш гру. Можливо, хтось може сказати, що ми працюємо у хибному напрямку, але коли ти працюєш на довготривалі результати, то не бачиш їх щодня. Вони будуть помітні за місяць, а, можливо, і за кілька сезонів.

Коли настав той момент, що Ви відчули, що досягли певного результату?

- Щодо минулого сезону у клубі, можу скфзати, що це був дуже позитивний сезон для мене особисто. Я мав змогу працювати над технікою гравців і над своєю методикою. Перебуваючи у складній ситуації, у вас є два шляхи. Перший -- здатися, другий -- боротися. В моєму характері -- боротися. Я люблю бути вищим за обставини, використовувати їх для того, щоб покращувати себе особисто. Я знаю, як нелегко в деякому сенсі, пояснювати деяким людям, що я робив, щоб дійсно допомогти нашим гравцям. Я вірю, що якби у Саши Волкова, у клубу, чи в спортивного директора була кандидатира київського тренера, який би робив те саме, що і я, вони б взяли його. Ось чому вони попросили мене приїхати. Звичайно, те що я запропонував було новим і важким для багатьох. Ти можеш очікувати на щось, коли бачиш результат, а результат приходить пізніше. Як гравці стають кращими? Наприклад, Слава Бобров -- це єдиний український гравець, який може грати на кожній з п\'яти позицій на майданчику. Я більше не знаю жодного такого гравця. Це прекрасний результат. Він готовий? Ще ні. Він став кращим, він у процесі становлення у дуже хорошого гравця. Клуб інвестує у майбутнє. Максим Сандул в останніх шести іграх, коли отримав більше ігрового часу, показав що ми можемо довіряти йому у майбутньому. У Сандула показник в середньому за гру протягом останніх 6-ти матчів -- 8 підбирань і 13,5 очок, а у Джаррода Джонса було 8,5 підбирань і 13 очок за гру. Дуже близько. То чи потрібен нам легіонер на цій позиції у наступному сезоні, якщо у нас є Сандул?

Тобто, Ви вважаєте, що повноцінна команда можлива і без легіонерів?

-- Я думаю, що якщо у клуба буде достойний бюджет аби змагатися з кращими українськими клубами і бути на вешині турнірної таблиці, ми зможемо використати пару американців, можливо трьох, як дозволятимуть правила. Якщо ні, то краще інвестувати кошти в дитячі програми, в молодих гравців, закладати основу для майбутнього.

Ви розповіли про своїх улюблених гравців. Ви казали, що як батько для своєї команди. А хто з підопічних завдав Вам найбільше клопоту?

-- Я особисто спостерігав за тим, як приходили гравці у вересні, особливо молоді гравці, я маю на увазі тих кому було 17-18 років. Протягом сезону я витратив більшість свого часу, щоб навчити їх основ того, як бути гравцем. Не тому, як бути командним гравцем. Аби стати командним гравцем, в першу чергу треба бути просто баскетболістом. Ми багато працювали, щоб удосконалити їх гру. І коли я спостерігав в останніх шести матчах, за таким гравцями як Піщіков, Кудря, Сахнюк, Харчинський, як вони грали у вересні, і як вони грали в останніх матчах, то без сумніву, вони стали більш професійними, фундаментальними гравцями. Не знаю чи стануть вони баскетболістами високого рівня, але вони можуть орієнтуватися у грі, в команді на багато краще, ніж у вересні. І те що вони покращили свої ігрові якості, особисто у мене не викликає сумніву. Може, якийсь тренер не погодиться, скаже, що вони мало на що були здатні як до так і після сезону. Можливо, їм бракує потенціалу Дроздова чи якогось іншого гравця високого рівня, але вони можуть бути гравцями Суперліги. У нас немає 10 Бобрових. У нас є такі різні особистості як Бобров, Сандул, Харчинський, Кудря, Піщіков. Молоді гравці вимагають від нас уваги, потенційно вони хороші гравці, у них є талант і фізичні дані, щоб стати гравцями високого рівня. Не знаю, на скільки вони готові психологічно. Кожен з них має свою технічну, фізичну і психологічну силу. Ми можемо працювати над двома першими складовими, а психологічна сторона є або її нема, ми можемо лише трохи змінити її.

Практично на кожній післяматчеві прес-конференції Ви говорили, що команді не вистачає впевненості. Чи вдалося Вам нарешті добитися проявів цієї якості у своїх гравців?

-- Дуже хороше запитання, воно належить саме до площини психології. Деякі гравці досягли цієї впевненості, бо у них хороша психологічна стійкість, вони готові досягнути найвищих вершин баскетбольного рівня. Деякі гравці не вірять у себе, вони щасливі з того, що мають. Вони не вмотивовані і неамбітні, не тому, що вони погані чи ми їх не навчаємо. Коли в тебе немає амбіцій, то, як кажуть американці: ми можемо привести коня до води, але не можемо примусити його пити. Так і гравець. Ми приводимо його до залу, намагаємося навчити його, але все залежить від того, скільки він хоче «випити» . Деякі гравці «п’ють» багато, деякі «п’ють» недостатньо. Так і впевненість залежить від того, скільки ти хочеш взяти з того, що пропонують.

Можна сказати, що без легіонерів українські гравці стали більш впевненими в собі, адже вони отримали більше ігрового часу, а отже і більше відповідальності?

-- Я спробую пояснити це дуже просто. Коли у нас було 3 американці, ми працювали на складнішому, технічному рівні, коли ми залишилися без іноземців, я попросив команду грати по іншому. Ми знизили технічний рівень і намагалися грати на прийнятному для них рівні. Гравці стали більш впевненими. Але це був лише перший крок. Цей крок не привів би їх на високий професійний рівень у майбутньому, а просто дозволив бути хорошими гравцями зараз. На майбутнє у нас зовсім інша стратегія.

Цього року клуб започаткував програму семінарів для тренерів, в якій ви брали безпосередню участь. На скільки успішним є цей проект і які він дав результати? Наскільки він важливий для Вас особисто?

-- Це було дуже важливим досвідом для мене, тому що коли ти вчиш, то повинен знати чому ти навчаєш. Останні 3-4 роки я виконував таку ж роботу для канадської федерації баскетболу. Мені потрібно було просто ще раз повторити цю програму. Я був готовий з самого початку від наймолодного віку 8-10 років до 16-тирічних. Ми починали за присутності 15-18 тренерів. У тих тренерів, які відвідували семінари регулярно, прогрес був очевидним. Я побачив, що вони задумуються над тим як навчати баскетболу різними шляхами. Я дуже щасливий з цього приводу. Ми повинні не лише вчити баскетболу, а й аналізувати, що гравець може робити. Часом тренери просять гравців долати деякі технічні труднощі, а вони не готові. Тренери засмучуються, що гравці не вивчили, вони не вивчили, бо тренер попросив їх щось надзвичайно важке. На цих семінарах я навчав тренерів як почати з азів і вони були здивовані. Інколи я проводив практичні заняття з тренерами, а не з гравцями. І тренерам було весело. Я сказав, якщо вам весело у 30 років, то дітям у 10 років теж має бути весело у навчальному процесі. До останніх семінарів дійшло 7-8 тренерів, але хороших тренерів. Це як в тій історії про коня і воду – залишилися спраглі, ті хто хотіли пити. Я сподіваюся побачитися з ними в майбутньому, побачити їх прогрес і те, як вони змінили стиль тренування.

Щоб бути ближчим до гравців Ви серйозно зайнялися вивченням російської мови. На скільки успішно?

-- Я засмучений. Я примусив себе давати інтерв’ю російською мовою. Але коли преглянув їх в інтернеті, то побачив як багато людей сміються, коли слухають мене. Тим не менше, я намаюся покращити свої знання, я все ще вчуся, намагаюся присвятити цьому більше часу. Я тут гість, я хочу розмовляти з людьми, які приймають мене тут їх мовою, бути частиною їх. Тому що твоя робота бути кращою, якщо ти розумітимеш мову і звички місцевих людей, це я й намагаюся зробити.

Ви провели в Україні кілька років. Які ваші улюблені місцяі? -- Мені подобається «Карібієн Клаб», не тому що я добре танцюю, а тому що музика там піднімає мені настрій. Мені приносить задоволення спостерігати за людьми, які танцюють, одразу покращується настрій. Десь раз в тиждень чи 2 тижні я приходжу туди. Це моє улюблене місце.

Сезон закінчився. Чим займатиметеся далі?

-- Я поїду додому, якийсь час проведу з родиною. Взимку я провів там небагато часу. Повернуся у квітні і ми розпочнемо щось на зразок тренувального табору з гравцями, з молодими гравцями, який триватиме 5-6 тижнів. Потім будуть літні канікули. А там побачимо…

Источник: БК Киев