Дэниел Вернер: "Игра в Суперлиге - хороший опыт для меня"

Гра американського форварда «ФЕРРО-ЗНТУ» Деніела Вернера одразу припала до душі запорізьким вболівальникам. У одному з перших матчів у біло-зелених кольорах (це сталося на Меморіалі Гаврилова) новачок команди Кирила Большакова ледь не оформив трипл-дабл. Надалі ж Ден радував шанувальників чималою кількістю підбирань, важливими перехопленнями та, що найголовніше, розумною грою. Втім, тридцять другий номер «ФЕРРО-ЗНТУ» не лише спортсмен, а ще й доволі різнобічна людина, яка має власну думку та вміє грамотно її висловити. Пересвідчитися у правдивості цього твердження ви маєте нагоду завдяки нашому інтерв’ю.

- Деніеле, нашу бесіду хочеться почати з приємної теми. Близько місяця тому ти, через одну з соціальних мереж, поділився радісною звісткою – ви з дружиною чекаєте на дитину…
- Саме так. Десь наприкінці червня чекаємо на поповнення у сімействі. Ми дуже щасливі і вже навіть обрали ім’я для нашої донечки (УЗІ свідчить саме про те, що буде дівчинка) – Медісон. Тож, готуємося вперше стати батьками.

- Більшість американських сімей у перші роки шлюбу, частіше за все, не бажають заводити дітей, прагнучи пожити «для себе». Ви ж одружені усього дев’ять місяців…
- У нас дещо інша ситуація. Ми з Елізабет знаємо одне одного вже близько чотирьох років, більшість з яких живемо разом. Ми зрозуміли, що готові відкрити нову сторінку наших відносин.

- Батьківство – це не лише щастя, але й велика відповідальність. Як вважаєш, ви обидва готові до цього?
- Вважаю, що так, готові. Справді, батьківство і відповідальність йдуть пліч о пліч. Це буде випробування для нас. Повторюся, ми дуже щасливі та вдячні Богу за цей подарунок.

- Перейдемо до баскетбольної тематики. Як оцінюєш свій перший сезон в Суперлізі?
- Гра в українському чемпіонаті – це хороший досвід для мене. Можливість навчитися чомусь новому та зростати, як баскетболісту. Кожна ліга з тих трьох, де я грав, дала мені чимало, але вони всі різняться. Наприклад, у Італії грають у більш повільний баскетбол, ніж тут. Особливо це стосується нашої команди. Саме у швидкості я вбачаю найбільшу різницю.

- На початку сезону тобі вдавалося набирати чимало очок, наразі ж ти більше сконцентрований на «чорновій роботі». Що це: вказівка тренера, чи ти сам поступово знайшов оптимальну роль у команді?
- Ні, наставник не рекомендував мені змінити стиль моєї гри. Саме таким виконавцем я і є. Так, одного разу я можу набрати 16 або 18 очок, іншого – чотири чи п’ять, але зроблю сім або вісім підбирань і цим допоможу своєму клубу. Я в першу чергу непокоюся тим, що потрібно команді.

- Якщо ми вже зачепили тренерську тему, то що можеш сказати про керманича «ФЕРРО-ЗНТУ»?
- Кирило Большаков дуже любить своїх гравців. Він прагне від них, аби вони показували свої найліпші якості. До речі, наш тренер чимало спілкується з власними підопічними. Іноді буває мовчазним, але частіше за все підійде до кожного окремо, поговорить та пояснить, що від тебе вимагається.

- Останні п’ять матчів чемпіонату ти виглядаєш не найкращим чином. А до цього були дві просто відмінні гри проти столичних команд, «Будівельника» та БК «Київ», де ти забивав ледь не кожен кидок. У чому причина такого різкого спаду?
- Під час невеличкої паузи у календарі я їздив додому, десь днів на п’ять-шість. Окрім, власне, самого перельоту та довгих поїздок, я мав ще чимало справ. Як, наприклад, похід до лікаря разом з дружиною. Тож, усі ці клопоти виснажили мене. В принципі, в останній грі проти «Політехніки-Галичини» я виглядав вже краще. Тож, до початку плей-офф стовідсотково наберу оптимальні кондиції.

- Спостерігаючи за тобою помітив одну деталь: у житті ти виглядаєш доволі флегматичним хлопцем, але на паркеті починаєш все більше й більше спілкуватися з суддями. Чому?
- Наразі арбітри вже трохи краще знають мене, а я їх. Іноді я спілкуюся з ними через розчарування, адже вважав, що свисток мав бути на нашу користь. Але я чітко усвідомлюю межу та не переходжу її, аби не отримати технічне зауваження та не підвести команду. Частіше за все, я підожду до арбітра, щоб дізнатися, що у цьому епізоді я зробив неправильно. Інколи це дуже корисно. У останніх же кількох матчах мені дали чимало фолів, коли я намагався вибити м’яч знизу. Інколи навіть не мало значення, чи я зачепив руку, чи ігровий снаряд. Це дуже розчаровувало. Адже у інших лігах та NCAA невеличкі контакти інколи дозволяються. А тут варто мені лишень опустити руки, як одразі чую суддівський свисток.

- Ще один інтересний момент – більшість баскетболістів змінюють свої кросівки ледь не кожного тижня, а ти напротязі всього сезону бігаєш в одних і тих самих…
- В мене чотири пари абсолютно однакового взуття. Зараз ношу вже третю. Я не намагаюся якось виділитися, змінюючи кросівки кожного дня. Для мене головне – аби було зручно.

- У нинішньому сезоні «ФЕРРО-ЗНТУ» завоював свій другий трофей в історії - Кубок Суперліги. Для тебе ж особисто ця перемога взагалі стала першим серйозним досягненням у професійній кар’єрі. Поділися враженнями.
- Знову ж таки, це був чудовий досвід. Кожного разу, коли тобі вдається перемагати, навіть у грі регулярної першості – це чудове відчуття. Тоді, у Львові, ми були згуртованими та виглядали дуже добре. Особисто я мав грати ледь не за двох, адже підміняв травмованого Джеремі Шеппелла на позиції легкого форварда. А більш зручно я себе почуваю на місці четвертого номера. Доводилося протистояти більш швидким та атлетичним гравцям, ніж я. Двейн Мітчелл та Кінделл Дайкс – чудові атлети. Тож, я намагався ускладнити їм життя та робити підбирання. Коли мав нагоду відзначитися самотужки, то атакував кільце, але був сфокусований, перш за все, саме на захисних діях. Адже проти мене грали лідери своїх команд.

- У минулому інтерв’ю ти розповідав, що твоїм головним захопленням є полювання. Але, думаю, що у Запоріжжі в тебе не було можливості приділяти увагу цьому хобі. Тож, чим займаєшся?
- Так, більшу частину часу я на тренуваннях. Коли ж маю вільну хвильку, намагаюся приділити її дружині. Кудись сходимо разом, влаштуємо невеличкий шопінг. Тому що коли в нас виїзні матчі, вона залишається зовсім самотньою.

- Їй, напевно, приходиться ще важче, ніж тобі…
- Так, вона намагається знайти собі заняття. Ходить по крамницях, дивиться вдома фільми, дзвонить через «Скайп» додому, до рідних та друзів. Також придивляється дитячі речі та літературу для майбутніх мам.

- Наскільки мені відомо, ти активно цікавишся суспільно-політичним життям Америки. Наприклад, під час останніх виборів активно підтримував республіканця Мітта Ромні…
- Я вважаю, що моя країна зараз не у найкращому стані. Наприклад, багато людей не бажають працювати, шукати собі місце роботи, і їх це повністю влаштовує. Сподіваюся, що це вдасться змінити президенту Обамі, хоча, на мій погляд, і Мітт Ромні чудово підходив для цієї посади. Але країна його не обрала. Я ж підтримував кандидата від республіканської партії бо сам, у певній мірі, є консерватором. Обама ж, най мій погляд, більш ліберальний.

- Ти сам з Нью-Джерсі. Минулої осені у твоїми рідними краями пронісся ураган «Сенді», який наробив чимало лиха…
- Це справді так. Чимало будівель було зруйновано вщент. На щастя, мої батьки живуть не так близько від води, тож вонине зазнали ніяких ушкоджень. Але будівля мого кузена була знищена, її треба зводити заново. Для Нью-Джерсі настали нелегкі часи, адже треба все відбудовувати. Але люди не мають впевненості у майбутньому – а якщо такий ураган повториться? Дехто втратив не лише домівки, а й взагалі все, що мав. В них не залишилося коштів, аби відновити власні оселі. Деякі зникли без вісті. На щастя, усі мої рідні та друзі залишилися живими та неушкодженими. Будівлі, всілякі матеріальні цінності ще можна відновити, а близьку людину – ні.

- Чесно кажучи, взагалі важко збагнути, як можна жити у такому небезпечному регіоні. В Україні, наприклад, нічого подібного ніколи не траплялося…
- Я думаю, що цей ураган був найсильнішим за всю історію Нью-Джерсі. Так, ми переживаємо катаклізми кожні декілька років, але такого ще не було. Люди звикли до невеликих ураганів, раніше вони не приносили великих збитків. А кожен, хто живе біля великої води, має очікувати на щось подібне. Це – природа, нічого не поробиш.

- Не хочеться закінчувати наше інтерв’ю на мінорній ноті, тож, наостанок повернемося до найпершої теми. Існує стереотип, що кожен майбутній батько мріє про хлопчика. А в тебе первісток - дівчинка. Скажи, чи мрієш ще й про сина?
- Так, кожен чоловік прагне мати нащадка, і я не виключення. Та якщо в мене будуть лише доньки – я не буду дорікати долі. Отже, так повинно було статися. Найголовніше – щоб малюки були здорові! А на все інше – воля Господня.
 

Источник: БК Ферро