Рэнди Кулпеппер: "Я - победитель по своей природе"

Візитна картка: Народився 16 травня 1989 року в Мемфісі (штат Теннессі, США). Громадянство - США. Закінчив університет Техас Ель-Пасо, за команду котрого UTEP Miners виступав у чемпіонаті NCAA. Кандидат до збірної All-American Team.     У "Ферро-ЗНТУ" з 2011 року. Переможець конкурсу слем-данків Матчу Зірок Суперліги. Бронзовий призер, найкращий атакуючий захисник чемпіонату Суперліги 2011/2012 років. Зріст - 182 см.

У поточному сезоні набирає 20.5 очки за гру (найкращий показник у Суперлізі) та 5,5 передач (кращий асистент Ферро-ЗНТУ, 8 - у всій Суперлізі)

Він – улюбленець запорізької публіки, переможець першого раунду конкурсу вболівальницьких симпатій. Він – лідер бомбардирського заліку, як минулої, так і нинішньої першості. Він – найцінніший гравець Фіналу чотирьох Кубка Суперліги та кращий атакуючий захисник чемпіонату Суперліги. І, нарешті, він – чудовий хлопець з привітною усмішкою, який не уявляє власного життя без баскетболу, жартів та своєї родини. Навіть не віриться, що увесь цей перелік стосується лише однієї людини – Ренді КУЛПЕППЕРА.

- Ренді, нашу розмову хочеться почати з незвичного питання. Можливо, ти чув про те, що нещодавно за сприяння Суперліги стартувала фентезі-гра, де кожен має нагоду створити власну команду з гравців вітчизняного чемпіонату та керувати нею за власним розсудом. Втім, чи стане для тебе несподіванкою новина, що ти є одним із найпопулярніших баскетболістів серед вболівальників, більшість з яких включила тебе до свого складу?

- Так, я чув про фентезі. Завжди приємно, коли ти популярний, коли люди переживають за те, що ти робиш. Я дуже вдячний тим, хто обрав мене до своєї команди, і не тільки шанувальникам «ФЕРРО-ЗНТУ», а й цінителям баскетболу з інших міст.

- А ти часом не захоплюєшся чимось подібним?

- Було б цікаво спробувати власні сили, проте наразі увесь вільний час я приділяю власній родині – граюся з Ренді-молодшим або проводжу час зі своєю коханою.

- Ти й справді користуєшся чималою увагою з боку вболівальників. Навіть настільки великою, що вони хотіли бачити у збірній України саме тебе, а не Стівена Буртта...

- Це була б гарна нагода набути міжнародного досвіду та потренуватися під керівництвом одного з найкращих тренерів НБА Майка Фрателло. Впевнений, я міг би навчитися чомусь новому. Тож, якби надійшла пропозиція – вона б мене зацікавила.

- Гаразд. А тепер від гіпотетичних подій перейдемо до реальних. Цього сезону ти не лише лідируєш у чемпіонаті Суперліги за набраними очками, а й, крім того, очолюєш список найкращих асистентів «ФЕРРО-ЗНТУ», чого минулого сезону не спостерігалося.  Що це – налагоджене порозуміння з партнерами чи ти почав віддавати перевагу командній грі?

- Минулого року я трохи ніяковів, адже це був мій перший сезон не лише в Європі, а й у статусі професіонала взагалі. Я завжди був скорером, тобто гравцем, який приносить команді багато очок. Це те, що я вмію робити найкраще. Нинішнього ж сезону я став більш зрілим, як гравець, тож, якщо в мене не йде кидок, я намагаюся частіше виводити на завершальний кидок партнерів. Тим більш, що у складі «ФЕРРО-ЗНТУ» й окрім мене є хлопці, здатні вирішувати долю поєдинків.

- В останніх матчах саме така картина і спостерігається – ти віддаєш чимало передач, але водночас маєш незвично низький відсоток реалізації триочкових кидків. Як вважаєш, що трапилося?

- Відсоток влучань не може бути незмінним показником. Він варіюється під впливом багатьох чинників. У кожного гравця, який багато кидає, бувають моменти, коли в нього, як кажуть, гра не йде. Проти цієї хвороби є лише одні ліки – продовжувати кидати. Саме це я й роблю. На останніх кількох тренуваннях я наполегливо працював над кидком з дальньої дистанції, тож, сподіваюсь, вже зовсім скоро поверну звичний відсоток влучань.

- Згадую, минулого сезону ти казав, що відсутність близьких заважає тобі почуватися у Запоріжжі, як удома. Нині, напевно, ситуація змінилася на краще?

- Так, звичайно. Чемпіонат триває приблизно 9 місяців – без родини такий тривалий проміжок часу пережити нелегко. Минулого сезону я навіть не міг стати свідком народження власного первістка, що дуже мене засмутило. Зараз все інакше – мій малюк та його мати поряд зі мною, тож після тренувань я, неначе окрилений, мчу додому. Це - справжнє щастя!

- До речі, як ти познайомився зі своєю дівчиною?

- Ми вчилися разом у коледжі. Якось на уроці ораторського мистецтва помітили одне одного. Ніколь підійшла до мене та першою заговорила. З того все й почалося.

- А чому досі не вирішися зробити їй пропозицію?

- Це неодмінно станеться, але трохи згодом. Я хочу переконатися, що вже заробляю достатньо, аби піклуватися про власну сім’ю. Хочу придбати власний великий будинок, мати машину. Коли я переконаюся, що вже здатний утримувати родину – одразу відведу Ніколь до вівтаря.

- А чи товаришуєте ви з сім’ями партнерів по команді? Один до одного навідуєтеся в гості?

- Ще б пак! Не тільки в гості один до одного ходимо, а й збираємося усі разом та кудись вирушаємо на вихідні. Наприклад, полюбляємо ресторан американської кухні TGI Fridays, що у Дніпропетровську. Ми з Кемероном та сім’ями Річарда, Дена і Джеремі  – наче одна велика дружня родина.

- До речі, після від’їзду із Запоріжжя Майкла Девіса з ким ти найбільше спілкуєшся у колективі?

- Після від’їзду Майкла я дуже багато спілкувався з Вінсентом Хантером. Вінні – чудовий хлопець. Наразі ж я спілкуюся з усіма однаково.

- Джеремі Шеппелл казав, що ви з ним полюбляєте жартувати, підколювати один одного, або когось з партнерів. Чи можеш ти пригадати, як кумедно розіграв когось з одноклубників, чи, можливо, навпаки – вони тебе?

- Не так давно під час наших посиденьок ми грали у гру під назвою «Дженга» (суть гри у тому, щоб побудувати високу вежу, дістаючи блоки з її фундаменту та перекладаючи нагору – прим. ред.). І раптом помітили, що Кемерон примудрився під час неї міцно заснути. Ми цим скористалися, одягли на нього кумедні речі, на голову поклали дитячі іграшки та сфотографували. Зараз, пошукаю цей знімок… Ні, на жаль, я його вже видалив.

- Нещодавно у Запоріжжі випав сніг… Як у зв’язку з цим почувається Ренді-молодший, для якого це перша сувора зима у житті?

- Наразі ми з ним не дуже часто гуляємо на дворі, бо я не хочу, щоб він застудився. Але неможливо сидіти вдома цілу вічність, тож ми інколи виходимо на двір. Коли йшов сніг, малюк не розумів, що відбувається навколо. Він відкривав рота та хапав сніжинки (посміхається).

- Якщо ми заговорили про сина, то кортить спитати й про твоє власне дитинство. Яким воно було? Адже у баскетбольному світі панує стереотип, що більшість американських гравців родом з бідних родин, на зразок бразильців у футболі. Що гра врятувала їх від злиденності…

- Я не можу сказати, що ми ледве зводили кінці з кінцями, але деякий час у гетто провести довелося. Доки мені не виповнилося п’ять років, і моя мама не отримала більш високооплачувану роботу. Після цього, на щастя, ми переїхали звідти. Я не можу сказати, що баскетбол врятував мене від жебрацтва, але він допоміг мені чимало, зокрема, вступити до коледжу. Тож, я маю дякувати долі.

- Якими ще видами спорту займався? У легкій атлетиці власні сили не кортіло спробувати? Адже ти – один з найшвидших гравців у Суперлізі.

- Коли я навчався у старших класах, мене намагалися залучити до збірної з американського футболу в якості раннінгбека (гравець, котрий знаходиться за лінією нападу – прим. ред.). Але мій баскетбольний тренер не дозволив, тому що це дуже травматичний спорт. У легкій атлетиці власні сили не кортіло спробувати, однак довелося (посміхається). Що я лише не робив: бігав, стрибав у довжину, у висоту… Однак, мені це не подобалося, тож тривали мої легкоатлетичні заняття недовго.

- Ким працюють батьки? Чим займаються?

- Мій батько, Рейні Джонсон, має невеличкий бізнес, намагається щось вигадувати, аби заробляти гроші. Моя мати, Ніна, працює у компанії з виробництва устілок та підошов для взуття.

- На Новий рік вони або брати приїздять до тебе?

- На жаль, мої батьки побоюються подорожувати літаком, тож до мене в Україну не приїздять. Проте, на Новий Рік до нас завітає мати Ніколь, моя теща.

- Твою гру можна назвати уособленням духу «ФЕРРО-ЗНТУ». На паркеті ти завжди яскравий, швидкий та дуже емоційний…

- Кожна команда, кольори якої я захищав, була саме такою. Швидкою, непередбачуваною та емоційною. Так повелося ще зі школи, потім у коледжі й, нарешті, тут. Мені це подобається. Ми граємо у швидкий баскетбол, не даючи суперникам ні хвилини відпочинку. Цей стиль також дуже видовищний, тому й подобається вболівальникам.

- Але цього сезону, можна сказати, що ти навіть занадто емоційний. Приміром, чимало сперечаєшся з арбітрами, за що у деякої категорії вболівальників навіть викликаєш антипатію…

- Емоції є в кожного гравця, і я - не виняток. Можливо, я й справді часом буваю занадто емоційним. Але все це через те, що я ненавиджу програвати, навіть сильніше, ніж люблю перемагати, якщо можна так висловитися. Хоча, я – переможець за своєю природою. Намагаюся себе стримувати, але ж я ще дуже молодий гравець. Думаю, що з віком, коли набуду достатньо досвіду, сприйматиму суперечливі рішення спокійніше. Та й взагалі, моєю метою у спілкуванні з арбітрами не є критика їхніх дій. Я намагаюся звернути їх увагу, коли мене навмисно б’ють, штовхають, хапають за руки. Втім, розумію, що треба покращити контроль над собою…

- А який ти поза баскетбольним майданчиком?

- Я доволі кумедний хлопець, простий, без жодного пафосу. Люблю жартувати. Виходячи на майданчик, я змінююсь, але це все через те, що я ненавиджу програвати. А в житті – я чудовий хлопець (посміхається). Хоча, кращу характеристику дали б мої одноклубники.

- Ти маєш чимало татуювань. Яке з них найулюбленіше?

-         Я їх усі обожнюю. Кожне з моїх татуювань щось означає. На моєму тілі є імена моїх родичів, матері, бабусі, обох братів. Витатуйовані відбитки пальців мого малюка та губ моєї коханої Ніколь. Також я доволі релігійна людина, тож маю немало тату саме релігійного характеру.

- У своїй сторінці у Твіттері ти неодноразово викладував фото кулінарних страв. Любиш куховарити?

- Я приділяю цьому чимало часу. А коли на початку січня Ніколь із сином поїдуть додому, я просто не буду мати іншого вибору (посміхається). Хоча, інколи можу замовити їжу з ресторану – все залежить від настрою.

- Я чув також, що ти колекціонуєш годинники…

- Так, у мене є кілька годинників марки G-Shock, проте я не вважаю себе завзятим колекціонером… Хоча, мрію про годинник, який коштує приблизно 25 тисяч доларів. Можливо, коли-небудь я собі його придбаю.

- Які ще захоплення або уподобання маєш?

- Пречудово граю у NBA 2k13 (посміхається). Взагалі, я не маю якогось особливого хобі. У США весь вільний час витрачаю на спілкування з рідними і друзями, коли ж я в Україні – мої думки пов’язані виключно з баскетболом. Тож, можна сказати, що моє найголовніше хобі – просто жити. Що ж стосується уподобань, дехто каже, що я непогано малюю карикатури, усілякі шаржі.

- Отже, талановита людина – талановита в усьому?

- (посміхається) Не знаю, можливо!

Анкета:

Улюблена пора року – літо.

Улюблений день тижня – вихідний.

Життєвий девіз  – «Родина – понад усе» (ця фраза витатуйована на тілі Ренді).

Улюблений спогад – народження сина.

Улюблене місто – Маямі.

bcferro.com.ua