Ричард Гуинн: "Профессионализм - неотъемлемая часть меня как личности"

Найкращий важкий форвард минулого розіграшу чемпіонату Суперліги, Річард Гуінн, захищає кольори «ФЕРРО-ЗНТУ» вже третій сезон. За цей час він встиг стати одним з улюбленців місцевої публіки та взірцем для наслідування. Ще б пак – зразковий сім’янин, майстер на усі руки та ще й баскетболіст чудовий! У рамках нашого інтерв’ю Річард поділився думками щодо поточного сезону, розказав про власні вподобання та про мрію, яка здійснилася цього літа.

- Річарде, як ти оцінюєш виступ команди у поточному сезоні? 
- На даний момент все йде добре. Ми займаємо лідируючу позицію та будемо намагатися зберегти її до самого завершення регулярної першості, аби отримати перевагу власного майданчика у плей-офф. Всі розуміють, що це буде дуже важко, але ми готові до боротьби.

- А що можеш сказати з приводу своєї власної гри?
- Вважаю, що наразі я виступаю на належному рівні. Команда здобуває перемоги, я вношу свій вклад до цих звитяг – отже, все йде добре.

- У цьому сезоні, як, взагалі-то, й у минулому, ти виконуєш функцію шостого гравця, першим виходячи на заміну. Тебе не розчаровує той факт, що ти постійно починаєш гру з лави для запасних?
- Зовсім ні. Я не переймаюся тим, що не виходжу у старті, адже у баскетболі найбільш важливі останні хвилини. Тренер обирає Станіслава Дикого у якості гравця основної п’ятірки, тож вважає, що так буде правильно. Мені ж не важко входити в матч вже після його початку.

- Взагалі, як показує статистика, з нервами у тебе все в порядку. Адже ти – найхолоднокровніший гравець «ФЕРРО-ЗНТУ», який має найкращий відсоток влучності як з гри, так і з лінії у заключну п’ятихвилинку матчу. Звідки такий вражаючий спокій та вміння зібратися у потрібний момент?
- Це прийшло з досвідом. Раніше, коли я був молодшим, то у вирішальні моменти гри міг навіть отримати технічний або неспортивний фол. Зараз я подорослішав, навчився концентруватися. А гарячковість – це для молодих (посміхається). Я ж, зі свого боку, буду допомагати їм зробити правильні висновки.

- Влітку, доводилося чути, що ти тренувався у одного з кращих спеціалістів з персональної підготовки – Фесса Ірвіна. Чому ти зміг навчитися під керівництвом цього спеціаліста?
- Справді, останні два літа я тренувався під його керівництвом. Ми відпрацьовували гру спиною до кошика. Було доволі складно, адже концепція гри «ФЕРРО-ЗНТУ» не передбачає частого загравання бігменів у такий спосіб. Тож, мав попітніти. Також співпраця з персональним тренером допомагала мені залишатися в формі під час відпустки, що дуже важливо.

- Взагалі, у колах вболівальників запорізької команди ім’я Річарда Гуінна є синонімом поняття «професіонал». Неодноразово доводилося спостерігати, як після тренувань ти додатково залишаєшся щоб відпрацювати кидки, данки, або просто бігаєш. Ти з самого дитинства відповідально ставишся до того, що робиш, чи усвідомлення необхідності клопіткої праці над собою прийшло з досвідом?
- Ні, я з самого малку був таким. Відповідальним не тільки у тому, що стосується баскетболу, навчання, а й взагалі, у житті. Це – одна з моїх рис, невід’ємна частина мене, як особистості.

- Можливо, даси декілька порад початківцям, як необхідно підтримувати себе в оптимальній формі, покращувати свої навички?
- Потрібно дуже старанно і наполегливо працювати над собою. Неодноразово траплялося, що гравець, який не мав особливого таланту, завдяки важким тренуванням ставав кращим баскетболістом, ніж той, що мав дар від природи, але лінувався вдосконалювати свої навички… Хто б міг подумати ще п’ять років тому, що я це скажу (посміхається).

- У нинішньому складі «ФЕРРО-ЗНТУ» ти – найдосвідченіший легіонер не лише за віком, а й за часом, проведеним у команді. У зв’язку з цим виникає питання – чи відчуваєш ти на собі відповідальність за молодших товаришів? Допомагаєш їм?
- Так, звичайно. Я полюбляю спілкуватися з молодшими колегами. Коли в них щось виходить, я завжди підбадьорю, якщо не вдається – раджу не опускати рук та тренуватися ще більш наполегливо. Я чудово усвідомлюю, що маю статус одного з найдосвідченіших у команді, тож це – частина моєї ролі у колективі.

- Ти у Запоріжжі вже третій рік. Цього часу вистачило, аби повністю адаптуватися, чи й досі є моменти, що спричиняють дискомфорт?
- Ні, я вже давно повністю адаптувався та почуваюся комфортно. Єдине, за чим я сумую - це наш дім у Техасі, який ми придбали цього літа. Його насправді бракує.

- Взагалі, в Україні ти провів велику частку свого життя, бачив багато міст. Яке з них тобі найбільше всього подобається, та в яких залах почуваєш себе комфортніше за все?
- З міст оберу Київ, де я жив у часи своїх виступів за тамтешній «Будівельник». Із залів подобаються столичний Палац Спорту, де ми нещодавно грали, згадаю також домашній паркет маріупольського «Азовмашу» і майданчик «Хіміка».

- Якщо ти не проти, трохи відійдемо від теми баскетболу. Знаю, що одним з твоїх головних захоплень є автомеханіка. Полюбляєш копирсатися в машинах?
- Так, дуже. Вперше я почав лагодити автомобілі у вісім років, коли допомагав батькові. Він також не був професіоналом у цій сфері, але полюбляв проводити час у гаражі. Мені ж найбільше подобалося лагодити двигуни. Свій перший мотор я зібрав ще у дев’ять років. Взагалі, я дуже полюбляю щось майструвати, створювати власними руками.

- Маєш улюблену марку авто? На чому їздиш у США?
- Мені подобаються великі машини, позашляховики та маслкари, як, наприклад, «Форд Мустанг». Вдома ж стоїть «Шевроле Тахо», що я нещодавно придбав.

- Але під час сезону, готовий побитися об заклад, на це хобі часу не вистачає. А чи маєш захоплення, якому можеш присвятити вільні години, перебуваючи тут, в Україні? Чи наразі твоє хобі – виховання синів?
- Саме так. Увесь вільний час я присвячую їм, граюся, займаюся з ними, одним словом – виховую. Це дуже клопітка робота, що потребує від мене максимум уваги, концентрації і, звичайно ж, нервів. Проте, мені подобається (посміхається).

- До речі, вони наразі у такому віці, що варто постійно очікувати якихось сюрпризів. Чим за останній проміжок часу тебе здивували або порадували Джейден і Тайлер?
- Сюрпризів багато, як приємних, так і не дуже. Особисто мені у якості такого «сюрпризу» одразу припадає на думку минулорічний випадок, коли Джейден за короткий проміжок часу перетворив на непотріб два ноутбуки моєї дружини. Спочатку він вилив на клавіатуру склянку води. Ми віддали той комп’ютер у ремонт, а увесь цей час Малін користувалася моїм. Коли ж виявилося, що пошкоджений Джейденом ноутбук не підлягає ремонту, я вирішив купити дружині новий, більший та сучасніший. Тож, придбав MacBook Pro. Проте, через два місяці на нього чекала доля попередника – Джейден знову вирішив перевірити продукцію компанії «Apple» на вологостійкість.

- Ти завжди охоче розповідаєш про свою родину, неодноразово кажучи, наскільки важливою вона для тебе є. Інколи навіть складно уявити, що колись в тебе не було Малін та дітей…
- Мені також (посміхається). Так, сім’я – це першочергово. Ми – одне ціле. Якщо погано моїм близьким – я також почуваюся набагато гірше. Якщо в мене негаразди – родина переживає їх разом зі мною.

- Як ти вже казав, цього літа ви з дружиною нарешті здійснили давню мрію – придбали власний будинок у США. Розкажи трохи про нього.
- Він дуже великий і я його обожнюю. Там мені не доводиться кожен раз нахилятися, адже двері там заввишки у 8 футів. Це десь сім метрів…

- Річарде, баскетбольний кошик висить над землею на відстані у 10 футів – це 3 метри, 5 сантиметрів. Або ти помилився у розрахунках, або ж до тебе у будинку жив Гуллівер…
- Можливо, й справді помилився… Я заввишки майже сім футів, це 2 метри 10 сантиметрів, отже вісім футів – десь у проміжку між двома з половиною та трьома метрами (посміхається) (насправді ж це – 2,44 м, - прим. авт.).

- Добре, залишимо математику осторонь. Ти казав, що полюбляєш щось робити власноруч. У будинку, можливо, щось лагодив, або встановлював?
- Звичайно, куди ж без цього? Останнім з того, що я встановив, були спеціальні датчики, що фіксують, коли й скільки разів відкривалися двері мого будинку. Інформація про це приходить до мене на телефон. Наступного року, можливо, встановлю ще й відеоспостереження.

- Як говорять, справжній чоловік у своєму житті має зробити три речі: побудувати будинок, посадити дерево та виховати сина. Синів у тебе навіть двоє, власну оселю ти хоча й придбав, але модернізував власноруч, тож, зараховується. А як щодо дерев?
- Так само, як із двома попередніми пунктами. На подвір’ї перед нашим домом я посадив дерево, яке, сподіваюся, виросте великим і гарним. Тож, напевно, мене можна назвати справжнім чоловіком (посміхається).

- Зовсім скоро Різдво (мається на увазі католицьке Різдво, яке у західному світі відзначається 25 грудня – прим. авт.). Вже маєш плани щодо його святкування?
- Різдво ми зустрінемо тут, у Запоріжжі. Проте, якось особливо його відзначати його ми не будемо. Це буде звичайне Різдво – ялинка, подарунки один одному і просто радість спілкування зі своїми близькими.

Анкета

Улюблений колір – синій;
Улюблений фільм - Викрасти за 60 секунд;
Улюблений актор - Дензел Вашингтон;
Улюблена страва – лазанья;
Улюблений напій – сік, вода;
Улюблена країна – Таїланд;
Улюблене місто – Пекін.

bcferro.com.ua