Кэмерон Мур: "Перед тем, как выбрать"Ферро-ЗНТУ", советовался с Рэнди"

Цей бігмен «ФЕРРО-ЗНТУ» з самого початку кар’єри у запорізькому клубі зарекомендував себе неординарним гравцем. Незважаючи на габарити, Кемерон Мур вміє робити на майданчику ледь не все: кидати з середньої дистанції, обіграти опонента сам на сам, втікати у швидкий відрив. Найкраще за все про його різноплановість свідчить статистика – після першого кола запорізький центровий є лідером Суперліги за рейтингом ефективності та підбираннями м’яча. У цьому інтерв’ю Кемерон поділиться враженнями від нового для нього середовища, оцінить силу українського чемпіонату та розповість про те, чим займається у вільний час.

- Кемероне, «ФЕРРО-ЗНТУ» – твоя перша професійна команда. З якої причини ти обрав наш клуб як відправну точку своєї кар’єри?
- Мій агент порадив мені приєднатися до запорізького клубу. Та й перед тим, як підписувати контракт, я радився з Ренді Кулпеппером, якого добре знаю, бо ми грали один проти одного багато разів. Він заінтригував мене тим, що «ФЕРРО-ЗНТУ» грає у швидкий і видовищний баскетбол. Ще й лише одне тренування на день (посміхається). Проте, у моєму контракті є пункт, за яким я можу залишити «ФЕРРО-ЗНТУ», якщо з’явиться пропозиція з НБА.

- Ти вже встиг зіграти проти всіх команд української Суперліги, отже, доречним буде питання про рівень цього чемпіонату. Він виявився вищим, ніж ти очікував, чи, можливо, навпаки?

- Він виявився таким, як я й припускав. Пристойні команди, проти яких цікаво грати. Саме про це мені й Ренді розповідав. То ж, перед приїздом сюди я мав уявлення про рівень першості.

- Проти кого з баскетболістів нашого чемпіонату тобі було грати найважче?

- Проти Даріуса Сонгайли з БК «Донецьк». Він – дуже вмілий і досвідчений гравець. Незважаючи на свій вік, Сонгайла залишається виконавцем дуже високого рівня.

- Влітку ти встиг пограти у Літній лізі. Твої враження?

- Це чудовий досвід. У нас був тяжкий графік – п’ять матчів за сім днів, ще й тренувалися багато. До початку ж Літньої ліги ми пройшли декілька тренувальних таборів. Тож, це був незабутній досвід, я отримав змогу на собі відчути навантаження, яким піддаються гравці НБА.

- Цікавий момент: більшість американських баскетболістів прагнуть перейти у професіонали після одного-двох років навчання у коледжі. Ти ж відіграв там усі чотири. Чому?

- Після третього курсу я виставив свою кандидатуру на драфт НБА, проте мій тренер рекомендував відкликати заявку, кажучи, що мені ще зарано йти у професіонали. Порадившись з батьком, я прийняв рішення залишитися у вузі до завершення навчання.

- До речі, якщо ми вже заговорили про коледж, у якій галузі ти є дипломованим спеціалістом? І чи легко було вчитися?

- Я отримав диплом спеціаліста у галузі комунікацій та телерадіомовлення. Вчитися ж було важко. Втім, університет надавав нам репетиторів, які підтягували рівень наших знань. З ними навчання давалося простіше.

- У твоїй студентській кар’єрі, мабуть, сезон-2010/11 виявився найяскравішим. Твоя команда виграла регулярний сезон у своїй конференції, брала участь у «Березневому безумстві» (фінальна першість США серед коледжів), а ти, нарешті, отримав місце у стартовій п’ятірці. Розповіси про цей період.

- У нас був чудовий колектив, ми всі уважно прислуховувалися до порад тренера, тому, напевно, й досягли такого успіху. У регулярній першості наша команда здобула перемоги у 27 матчах. Проте, у «Березневому безумстві» на нас очікувала невдача – ми поступилися вже у першій грі.

- Наступного сезону ти виграв кілька індивідуальних нагород, увійшов до першої символічної збірної своєї конференції, отримав титул найкращого захисного гравця. Але в порівнянні з тим сезоном нині в тебе суттєво погіршився показник заблокованих кидків. Як вважаєш, із чим це пов’язано?

- У «ФЕРРО-ЗНТУ» ми сповідуємо дещо інші принципи захисту, тому мені не вдається бути такою грізною зброєю під власним кошиком. Та й в університетській команді в мене була дещо інша роль – там я грав важкого форварда, в Україні ж частіше доводиться виступати на позиції центрового.

- А взагалі, за якими критеріями ти звик оцінювати власну гру?

– Найважливіше – перемагати у кожному матчі. Саме заради цього я граю у баскетбол. Усе інше – лише приємний доробок.

- У нинішньому сезоні у «ФЕРРО-ЗНТУ» лише двоє новачків – ти й Ден Вернер. Чи тяжко тобі було вливатися у вже усталений колектив?

- Не дуже. Як я вже зазначав раніше, я чудово знаю Ренді Кулпеппера. Та й з іншими партнерами одразу знайшов порозуміння. Вони допомогли мені швидше призвичаїтися до вимог головного тренера, розповіли, що і як потрібно робити.

- Тем не менш,  ти мав моральну підтримку в особі старшого брата Чарльза, який приїхав разом с тобою до України.
- Це – правда. Він для мене, як батько. Під час гри брат багато мені підказує, допомагає порадами, коли я інколи «гублюся» на майданчику.

- До речі, брат, як і ти, високого зросту. Він також грав у баскетбол?

До розмови приєднується Чарльз, який увесь цей час сидів поруч із Кемероном:

- Так, звичайно. Я грав атакувального захисника у коледжі, а потім і на професійному рівні. Приміром, минулого року виступав у індійській першості. Тож, якщо клуб буде зацікавлений у моїх послугах, – я готовий! (посміхається)

- Наскільки я знаю, у вас, хлопці, ще й молодша сестра є.

- Так. Її звуть Джордан, їй дев’ятнадцять років. Зараз навчається у коледжі, де грає також і за волейбольну команду. Вона у нас розумниця, отримує виключно найвищі бали.

- Якщо ми вже почали розмову про сім’ю, доверши, Кемероне, загальну картину розповіддю про батьків.

- Наш батько, також Чарльз, – військовий у відставці. Зараз він на пенсії, тож має багато вільного часу. Він витрачає його за власним розсудом: займається господарством, щось лагодить, тощо. Не забуває і про свою фізичну форму. Що ж стосується моєї мами, то вона, на жаль, вже покинула цей світ.

- Ти вже поділився враженнями від команди і Суперліги, а що можеш сказати про наше місто та, взагалі, про країну?

- Тут все інакше, ніж удома. Дуже багато відмінностей. Для мене незвичний і місцевий клімат. В Україні холодніше, ніж у моєму рідному Сан-Антоніо, навіть наразі не хочеться зайвий раз виходити на вулицю.

- У вільний час гуляєш Запоріжжям? Чим, взагалі, переважно займаєшся у вільний час?

- Так, інколи ми з братом гуляємо містом. Проте, переважну більшість часу проводимо вдома, дивимося фільми, граємо у відеоігри. Також, я дуже полюбляю спати (посміхається). Що ж стосується планів, то мені кортить проїхатися на картінгу та сходити у боулінг-клуб. Я полюбляю цю гру.

- Захоплюєшся музикою? Колишні бігмени «ФЕРРО-ЗНТУ» віддавали перевагу репу. А ти?
- Я полюбляю слухати музику - хіп-хоп, реп, R'n'B. Моїми улюбленими виконавцями є Джон Ледженд, Трей Сонгз та Ліл Вейн. Щодо колишніх бігменів команди, то я чув пісню Вінсента Хантера про «ФЕРРО-ЗНТУ». На мій погляд, вона… жахлива (посміхається). Проте, я є винятком із загальної тенденції, тому що співаю погано.

- За матчами НБА слідкуєш? Є команда, за яку вболіваєш?

- Так. Незважаючи на те, що у Літній лізі я грав за «Лос-Анджелес Кліпперс», моєю улюбленою командою є не вони, а їх географічні сусіди, «Лос-Анджелес Лейкерс».

- Напевне, твоєю заповітною мрією, як і більшості американських баскетболістів, є можливість спробувати свої сили у найсильнішій Лізі світу?

- Звичайно. Ви праві, це заповітна мрія будь-якого американського баскетболіста, де б він не грав.

bcferro.com.ua