Майк Фрателло: "Мы движемся в правильном направлении"

Головний тренер національної збірної України Майк Фрателло підбив підсумки виступу його команди у відбірковому турнірі на Євробаскет-2013.

- Перше запитання – про гравців. Чи задоволені Ви атмосферою, яка була в команді, роботою, яку зробили хлопці, їхнім ставленням до роботи, до команди, до виступу у турнірі відбору?

- Коли перед початком минулого сезону я взявся за цю роботу, ми розуміли, що нашим головним завданням є створити культуру, правильний баскетбольний менталітет. Це був єдиний шлях забезпечити успіх нашої програми не на одне літо, і не на два, а на багато наступних років. Як приклад можна було б згадати команди Сербії, Хорватії – власне, всієї колишньої Югославії, Росію до її розпаду – там щороку формували дуже якісну збірну, зараз – Іспанію. Вони мають стабільно високі результати завдяки тому, що мають менталітет, чітке уявлення про підхід до підготовки та до побудови гри, вони мають систему.

Ще минулого року, під час підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи ми намагалися запровадити таку систему. Цього року, під час підготовки до відбору, ми вже могли базуватися на тому, що було започатковано торік. Було змінено кількох гравців, приєдналися кілька новачків. Саша Волков вважав, що у нас є хороші молоді баскетболісти, але їм потрібно дати можливість, їм потрібен шанс рости і розвиватися.

Тому ми не тільки залучили у команду молодих хлопців, але і взяли із собою кількох зовсім юних, щоб вони могли дивитися, бачити, тренуватися. Щоб вони розуміли, що треба робити, аби бути в національній збірній і перемагати. Можна бути в збірній і програвати – це легко, найпростіше, що може бути. Перемагати разом зі збірною – це складніше. Саме на цьому ми намагалися робити акцент.
Отож, продовжуючи те, що почато торік, ми, я думаю, рухаємося у правильному напрямку – і будемо зростати далі.

- Чи побачили Ви у цих молодих хлопців – і тих, що були торік, і цього року – бажання рости і прогресувати?

- Я побачив у молодих хлопців дуже старанне ставлення до роботи. Але, як я пояснив їм на останній зустрічі, після останньої гри відбору, зараз вони мають зробити наступний крок. Цього сезону вони мають грати краще, мають враховувати ті речі, про які ми з ними говорили. Наступного року, коли вони повернуться до національної збірної, уже не можна буде грати на тому рівні, що зараз. Не можна тупцювати на місці – потрібно бути на крок краще, чи-то у влучності, чи у дриблінгу, у передачах, у захисті – в усьому. Ми про це з усіма ними говорили практично щодня. Тепер вони мають поїхати у свої клуби і працювати над майстерністю. Дуже багатьом збірним ми програємо саме у технічній майстерності – вони віддають передачі, контролюють м'яч, вони думають краще за нас. І ми намагаємося надолужити відставання. Коли це вдасться, ми зможемо змагатися з ними на рівних.

- Ситуація цього року склалася так, що з минулого року залишилася тільки половина команди, а інша половина – це були нові гравці. Чи принесли ці новачки що-небудь нове у гру команди? Це була зміна на краще чи, можливо, на гірше?

- Давайте згадаємо, що двоє гравців, які торік виходили у стартовому складі, цього року стабільно починали гру з лави запасних – що зробило сильнішою нашу лаву! Але минулого року, коли ми говорили із Сашею Волковим та тренерським штабом нашої команди, ми розуміли, що є певна частина вікових гравців. Якщо ми думаємо про перспективу, про 2015 рік, коли Україна прийматиме Євробаскет, чи є сенс залишатися віковою командою і не розвиватися? Чому б не почати розвивати молодих гравців – таких, як Липовий, Корнієнко, давати їм більше часу?...Той самий Ігор Зайцев – він мені дуже подобався, але у підсумку він не був з нами, прийнявши рішення, що готуватися зі своїм клубом до регулярного сезону краще, аніж чекати, потрапить він у команду чи ні. Ми мали приймати рішення щодо складу – і так воно вже сталося. Але він молодий талановитий баскетболіст, я йому дуже симпатизую…

І саме щодо цих гравців ми вирішили – треба дати їм шанс зараз, і подивитись, що з того буде. А ще нам дуже пощастило – такий яскравий гравець, як Артур, цього року повернувся в команду. Він став справжнім лідером – хорошим капітаном, і хорошим самовідданим виконавцем. Його дуже поважають у команді. Щодня він добре робить свою роботу. Це було дуже важливо, адже молоді гравці, які часом губляться, беруть з нього приклад. Часом мені було достатньо сказати: «Дивіться, як він робить – ось цього я від вас хочу». Він справжній лідер, і я дуже радий, що він повернувся.

Треба також сказати про Печерова, який пережив досить складний момент в житті. В Олексія хворів батько, дуже серйозна хвороба. Олексій приїхав у команду, але батьку стало гірше, і він мав їхати до батька. Його не було майже чотири тижні. Увійти назад було зовсім непросто – він пропустив багато тренувань. Але Печеров був дуже важливий для команди, він допоміг нам виграти два перші матчі – з Угорщиною, і з Австрією на виїзді. І за це я йому дуже вдячний.

Але зараз необхідно, щоб підходили молоді хлопці, які могли би брати на себе основну відповідальність.

- Деякі гравці, які минулого року були в основі і яким Ви роздавали компліменти, цього року опинилися поза командою. Наприклад, Саша Кольченко. Ви поставили на ньому крапку чи він ще повернеться до збірної?

- Усе залежить від нього самого. Він програв конкуренцію у щоденних тренуваннях, в спаринг-матчах – саме тоді, коли ми дивилися і приймали рішення. Інші були кращими. Наприклад, Діма Глєбов грав значно краще, ніж Саша. Часом тренеру доводиться ухвалювати складні рішення. Як ви знаєте, Саша протягом сезону мав травму коліна. Коли він приїхав у збірну, він іще не був готовий на сто відсотків, тривав процес відновлення після травми. Діма, натомість, був у чудовій формі і покращував її з кожним днем. Саме тому рішення на користь Діми, а не на користь Саші.

Для Саші зараз головне залікувати коліно і добре відіграти наступний сезон. Він якраз один із тих гравців, про яких я говорив. Він може більше, йому потрібно рости, потрібно вчитися. Чудові фізичні дані, талант – але потрібно це використати. Не просто провести ще один сезон, а розвиватися. Не лише кидати м'яч, а провести його, захищатися. Звичайно, він може потрапити у команду наступного року, але для цього треба грати краще, ніж він грав цього року.

- Складалося таке враження, що у нас є хороший вибір великих гравців. Можна згадати Зайцева, а також Ліщука та Фесенка, які не змогли приїхати цього року. Крім того, є ще кілька цікавих великих. Чому Ви зупинили свій вибір саме на цих хлопцях – Печеров, Натяжко, Кравцов, Корнієнко?

- Так, Фесенко не зміг приїхати. Він зазнав травми в останньому матчі Євробаскету. Потім, наприкінці сезону НБА він потрапив в Індіану, ще в пару команд. І в підсумку він зрозумів, що тіло потребує повного одужання, якщо він хоче знайти собі роботу на майбутній сезон. Йому був потрібен час, щоб відновити коліно, щоб повернутися в форму, щоб врешті-решт він міг повернутися до команди. Коли ми з ним зустрілися і поговорили, саме так він мені пояснив своє рішення.

Ліщук – це великий спортсмен, який стільки років віддав національній збірній. Як ви знаєте, у нього проблеми з гомілкостопом, і він також сказав, що цього літа потрібно відпочити… Це не означає, що ці двоє не можуть повернутися. Дуже багато баскетболістів і в 31, і в 32, і в 33 роки грають за національні збірні. Але цього літа вони вирішили підлікуватися. Прийде наступне літо, підготовка до Євробаскету – і ми побачимо, що вони вирішать.

І, до речі, є ще багато гравців, яких я хотів би бачити в команді. Наприклад, Олексій Лень, молодий хлопець з України, який зараз грає за коледж в Сполучених Штатах – було б цікаво його запросити і випробувати. Дуже важливо залучити гравців з України, які виступають по всьому світу, до збірної. Я знаю ще двох-трьох таких гравців, яких ми розглядаємо як кандидатів до нашої команди.

- Чи Ви плануєте протягом сезону спілкуватися із гравцями збірної, стежити за їхніми виступами?

- Так, звісно. Протягом минулого сезону я активно спілкувався з чотирма чи п'ятьма хлопцями поштою чи смсками. Зараз на останній зустрічі після матчів я дав кожному гравцю свої контакти, так що вони можуть звертатися, дзвонити, писати мейли, смски. Я дуже часто телефоную сюди, в Україну, спілкуюся із Сашею Волковим, із Сашею Ларіним, дізнаюся про стан гравців, про чемпіонат, хто на якому місці, хто як грає, про нових гравців, які впадають в око. Ми постійно спілкуємося протягом року, тому я постійно маю уявлення про те, що відбувається в Україні.

- На Вашу думку, чому сталося так, що Україна посіла друге місце у групі, не перше і не третє, а саме друге? Ми кваліфікувалися, але не виграли групу.

- Через Хорватію – ця команда зараз, поки-що, сильніша за Україну – вони двічі нас перемогли. Але! Вони перемогли нас з мінімальним розривом – не з таким ось. Ми не далеко від них відстали, ми зовсім близько. Якби в домашній грі ми закинули усі наші штрафні, ми б виграли. Але ми програли – а виграли вони. В Хорватії ми не зіграли настільки, щоб перемогти їх. Але ми були близько – всього чотири очки. Цей досвід, принаймні, дав нам розуміння, наскільки добре ми маємо грати, щоб перемогти найкращу команду. Адже їх так ніхто і не переміг. Отож, якщо наступного року ми знову гратимемо з ними, ми будемо готові їх перемогти

Дуже важливо усвідомити – якщо ми хочемо бути найкращими, нам треба вміти перемагати найкращих. Бути близько – цього недостатньо. Нам треба працювати, покращувати гру. У хорватів є дуже великий запас талановитих гравців. Не всі їхні найкращі гравці виступали цього року у збірній. Є ще двоє-троє, які не грали відбір, але поїдуть наступного року на чемпіонат Європи. Запас – це дуже важливо. Такі країни, як Сербія, Хорватія, Грузія – у них великий людський ресурс. Ми маємо забезпечити собі цей ресурс завдяки роботі з молодими гравцями – тоді у нас теж буде з кого вибирати.

- Ця програма дуже нагадує хорватську збірну. Вони так само намагаються комбінувати у команді молодих гравців і великих зірок. Це щось подібне?

- Так, дуже. Коли ми грали другий матч проти Хорватії у них удома, у них був вісімнадцятирічний гравець, який тільки-но повернувся і приєднався до команди, а в попередньому матчі проти нашої команди набрав 12 очок і вісім підбирань. Це дуже талановитий молодий вісімнадцятирічний гравець. Це їхнє майбутнє, і тим краще для них! Ось таких хлопців треба шукати і нам. Ми вже залучили двох молодих гравців у команду Артамонова і Боброва, сподіваючись, що вони дивитимуться, вчитимуться і будуть розвиватися у майбутньому. Як бачите, ідея – та сама.

- Що Ви відчуваєте зараз? Задоволені кінцевим результатом?

- Я задоволений тим, як зіграла команда, і тим, яких докладала зусиль. Ми кожну гру відпрацювали на повну. Ми поставилися і готувалися до цього, як справжні професіонали. Щодня вони приходили, перед ними ставили конкретну задачу, і вони наполегливо працювали. Це дуже непросто. Це цілих два місяці, шістдесят днів самовідданої роботи: спочатку два тренування на день, пізніше – тренування, перегляд відео, зустрічі… Кожен день дуже насичений. Постійні переїзди – на літак, з літака, в автобус, в готель, з готелю. Наші хлопці просто молодці. Вони з усім впоралися чудово. Ні на що більше я й не збирався розраховувати. І я дуже радий, що врешті-решт нам вдалося зробити бодай одну річ з двох, яких я прагнув. Перша – це посісти перше місце у своїй групі С, друга – отримати шанс кваліфікуватися до чемпіонату наступного літа, що ми й зробили. Я задоволений і дуже пишаюся тим, що ця команда змогла це зробити. А тепер час повертатися. У мене інша робота, до якої треба повертатися. Люди, які працювали зі збірною виконали величезну роботу. У мене була чудова тренерська команда. З ними мені надзвичайно поталанило – з тими, хто приїхав зі мною зі Сполучених Штатів. Денис Журавльов теж чудово працював. Він колишній гравець, колишній тренер, часом навіть був перекладачем для мене і для команди, витягнув на собі левову частку цієї роботи. Нечасто щастить працювати з такою командою тренерів. Це – удача, велика удача, що два місяці зі мною працювала така команда. Побачимо, що буде далі.

- Ви провели з національною збірною два різних сезони. Минулого року це був Євробаскет, подія, яка відбувається в одному місці. І другий сезон – сповнений подорожей, з домашніми і виїзними матчами. Який розклад більше сприяє розвитку команди?

- По-різному. Коли у нас один матч, а потім два, навіть три дні на підготовку – це дуже відрізняється від минулорічного чемпіонату Європи, де за шість вечорів доводилося грати п’ять матчів поспіль. Одна гра закінчилася, за нею відразу наступна, далі наступна… Час на підготовку – мінімальний. Тому те, що ми робили у тренувальному таборі й те, що відбувається від час цих коротких підготовок, має бути єдиним цілим і всеохоплюючим. У перший день граємо з Росією, другий – зі Словенією, потім – з Грузією… Три різні стилі. А на те, щоб переключитися і налаштуватися, у нас є всього день. Це літо зовсім інше. Якщо між іграми є день, два, три, це означає, що у нас достатньо часу, щоб потренуватися, налаштуватися відповідно. А це дуже суттєва різниця.

Як на мене, для минулорічного чемпіонату найважливішими були дві речі: система (що ти робиш, як ведеш гру, напад, захист) і наскільки хороша лава у твоєї команди. Лава команди дуже важлива. П’ять матчів за шість днів – це втома, це фоли і травми. У будь-який момент ти повинен мати, кого випустити на майданчик замість того, хто зфолив або травмувався. Тому різниця між цьогорічним розкладом і п’ятьма матчами за шість днів дуже велика.

- Наступного вересня ми чекаємо на Євробаскет. Чи є вже плани щодо підготовки збірної на наступне літо?

- Я буду постійно на зв’язку із Сашею Волковим. Ми вже про це говорили. Є кілька ідей. Перше, що треба зробити, - зрозуміти графік. Чемпіонат – це кінцева точка, але з неї треба починати. Ще має відбутися жеребкування по групах. Коли вже знаємо групу і дати, від них можна рухатися у зворотному напрямку і планувати: якщо тоді-то граємо, тренуватися починаємо тоді-то, скільки можна провести товариських матчів. Це все розписуємо, щоб було чітко видно. Ось так і складається план.