Андрей Лебединцев: "Работа над собой - бесконечный процесс"

Андрій Лебединцев прийшов торік у «ФЕРРО-ЗНТУ» в якості одного із лідерів молодіжної збірної України, а також учасника Матчу Зірок словенської першості. Однак, у запорізькому клубі молодому захисникові не одразу вдалося довести Кирилові Большакову, що він гідний уваги. Та, як кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Після травми Олександра Рибалка у середині сезону Лебединцев зумів, нарешті, переконати наставника «ФЕРРО-ЗНТУ» в тому, що він заслуговує на більший ігровий час. Нині герой цього інтерв’ю є стабільним гравцем ротації але, судячи з інтерв’ю, на досягнутому зупинятися не планує.

– Андрію, наступний сезон буде для тебе вже другим у майці «ФЕРРО-ЗНТУ». У минулому чемпіонаті ти далеко не завжди отримував достатній ігровий час. Чого очікуєш від наступного сезону?

– Розраховую стабільно грати та приносити користь своїй команді.

– Під час відпустки як підтримував форму?

– Я її не просто підтримував, а наполегливо тренувався двічі на день. Вранці - на морі (біг, стрибки), ввечері - у залі, за що хочу подякувати дирекції ДЮСШ №2 міста Одеси за дозвіл займатися в її приміщенні. Мав можливість працювати і в тренажерній залі. Без цього я не зміг би повноцінно тренуватися.

– Якщо не проти, давай трохи поговоримо про твою родину. Ти – син відомого баскетбольного фахівця та функціонера. Віталій Олександрович впливав на тебе при виборі спортивного захоплення?

– Ні, на баскетбол мене відвела мама, а до того я займався великим тенісом. Навіть зараз мама бере активну участь у моїй спортивній діяльності, завжди підтримує та підбадьорює. В основному, я раджуся саме з нею, а також з братом. Тато, на жаль, дуже зайнятий свою роботою, тому у нього не вистачає часу на мене.

– Мама і брат також якимось чином пов’язані зі спортом?

– Мама – майстер спорту з фехтування, брат наразі грає у другій команді севільського «Кахасоля», з яким в останньому сезоні переміг у першості Іспанії, а торік він був чемпіоном України серед юнаків 1994 року народження у складі одеської команди «СДЮШОР №2-Хімік»

– Твоя позиція розігруючого передбачає, що ти повинен багато чого вміти на майданчику, якщо не взагалі все. Як вважаєш, над яким компонентом гри тобі слід попрацювати, аби стати одним з найкращих захисників у Суперлізі?

– Працювати треба завжди й над усім, це – нескінченний процес. Необхідно наполегливо вдосконалювати свою майстерність, що я й роблю щодня. Звичайно, вагомим фактором є вміння все це перенести у гру, але це можливе, якщо маєш достатній ігровий час. Саме тоді можна зрозуміти, на чому треба акцентувати свої зусилля.

– Хтось із більш досвідчених одноклубників допомагає тобі порадами?

– Команда у нас дружня, згуртована, усі один одному допомагають, підказують, підтримують. З цим проблем не виникає . У досвідчених гравців нашої команди завжди є чому повчитися.

– У «ФЕРРО-ЗНТУ» ти перейшов із чемпіонату Словенії, де виступав з 18-річного віку. Доволі сміливе рішення на той час - поїхати за кордон…

– Надійшла пропозиція з країни, де баскетбол дуже розвинений, тож гріх було не скористатися такою можливістю й не попрацювати з такими наставниками, як Юрій Здовц (кращий тренер Кубка УЛЄБ минулого сезону), Зоран Мартіч, Гашпер Поточнік, Далібор Дам’янович, Лука Бассін, Юре Прокич. На Матчі Усіх Зірок мені довелося грати під керівництвом Александра Джикича. Звичайно, незабутні враження в мене залишилися після виступу за другу команду люблянської «Олімпії» у фіналі восьми найсильніших клубів Євроліги. Довелося також стати й очевидцем фіналу чотирьох 2009 року в Берліні. Мені пощастило, що директор клубу розумів: для розвитку мені необхідна ігрова практика. Так я потрапив у оренду до «Меркатору», з яким я грав та тренувався ввечері, а вранці займався з першим складом «Олімпії». Мені приємно згадувати про Словенію, де мене розвинули як гравця і, найголовніше, навчили грати в захисті. Там це – найголовніший елемент баскетболу. Тебе не дорікають за незакинутий м’яч, за припущену помилку, але, якщо ти погано граєш у захисті, – начувайся.

– У майбутньому хотів би знову виступати в одному з європейських чемпіонатів? Або, можливо, за океаном?

– Так, звісно ж, хотів би! Думаю, що цього прагне кожен професійний баскетболіст.

– Цим літом ти був викликаний до лав збірної, щоправда, через деякий час табір національної команди покинув. Скажи, за ті кілька днів, що ти перебував там, встиг ознайомитися с методикою тренувань Майка Фрателло?

– На жаль, ні. Я провів дуже мало часу у збірній, тому не встиг навіть скласти для себе якусь цілісну картину.

– Чи є в тебе кумир? Або просто гравець, чия гра тебе приваблює?

– Конкретно одного гравця не можу назвати, а за грою подобаються багато виконавців. Приміром, Спануліс, Ясікявічус, Кідд, Паркер, Кальдерон, Наварро, Діамантідіс, Стоктон, Неш, Марселіньо...

– Якщо ти не проти, то поки залишимо професійну тематику. Чи захоплюєшся ти чимось, окрім баскетболу? Взагалі, який Андрій Лебединцев поза межами баскетбольного майданчика?

– У вільний час полюбляю пограти в теніс, подивитися фільм, трансляції змагань з інших видів спорту, почитати книгу, вивчати іноземні мови. Втім, і прогулятись із друзями я не проти. А взагалі, не звик дарма гаяти час, люблю активний стиль життя.

– Маєш якесь особливе захоплення?

– Полюбляю мандрувати, усілякі подорожі, а на інше, на жаль, банально не вистачає часу.

– Чим би став займатися, якби, врешті-решт, не обрав кар’єру професійного спортсмена?

– Напевно, став би дипломатом.

– І, наостанок, твоя заповітна мрія?

– Зараз не скажу, а от коли вона здійсниться, то ви дізнаєтеся про це першими.

Досьє та анкета

Андрій ЛЕБЕДИНЦЕВ народився 11 серпня 1991 року в Одесі. Перший тренер – Сергій Комаров. Ігрове амплуа – гравець задньої лінії. Зріст – 194 см. Студент Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (Одеса).Виступав за українські команди БК «Київ» и БК «Одеса», словенський клуб «Меркатор». Дворазовий чемпіон вищої ліги (2005/06-2006/07). Бронзовий призер чемпіонату Суперліги (2012 р.). Залучався до складів національної та молодіжних збірних України. Кандидат у майстри спорту

Улюблений колір – червоний

Улюблений фільм – «Олександр»

Улюблені актор – Джордж Клуні

Улюблені страви – м’ясні

Улюблений напій – компот

Улюблена країна – Італія

Улюблене місто – Венеція.

bcferro.com.ua