Душан Гвоздич: "Все довольны, потому что практически все удается"

"Політехніка-Галичина" перебуває на зборах у сербському місті Вршаці, з яким тісно пов'язана доля асистента головного тренера львів'ян.

-  Душане, насамперед поділіться, будь ласка, своїми враженнями від зборів "Політехніки-Галичини" у Сербії.
-   Я думаю, що це дуже добрий час. Нам вдається втілювати в життя те, що запланували на цей період. Тут, у Сербії, ми маємо чудові умови для тренувань. Це тільки сприяє виконанню головного завдання першого циклу підготовки - з дня у день робити так, щоб фізична форма хлопців ставала щораз то кращою. Ми регулярно займаємося на стадіоні. Погода гарна, ми не пропустили жодного заняття через дощ, наприклад. Станом на цю мить, усі в команді дуже задоволені, бо наразі усе вдається якнайкраще.  На другому етапі ми більше гратимемо у баскетбол. Команда вже провела кілька ігор, наступного тижня сподіваємося зіграти ще декілька матчів. Якщо нам усе вдасться й у цьому плані, то це буде чудовою підготовкою до турніру, у якому хочемо взяти участь після повернення до Львова.

-   Місто Вршац, у якому зараз перебуває команда - ваше рідне місто. Скажіть, попри напружений тренувальний графік, встигаєте заглянути додому?
-   Загалом, так - я вдома. Але я ж не на канікулах тут, а з професійною метою! Тому практично постійно перебуваю з командою, живу її життям. Лише коли команда відпочиває, я можу піти додому і провести трохи більше часу зі своєю сім'єю - дружиною Іванною та сином Ніколою, якому зараз лише сім місяців. Але це не так і багато часу - десь по півгодини на день.

  До речі, я вже не вперше потрапляю до рідного міста по роботі, як кажуть. Двічі довелося тут побувати з національною командою Сербії, яка готувалася у Вршаці до своїх турнірів. Тоді мені теж доводилося бути з командою практично постійно. До слова, збори у моєму рідному місті дали бажані результати для Сербії. Так, 2009-го року я, як другий асистент Душана Івковіча, став зі збірною володарем срібних медалей на Євробаскеті, що проходив у Польщі.

-   Душане, ваша кар'єра баскетболіста теж пов'язана із рідним містом?
-   Так сталося, що я почав грати у баскетбол у Вршаці й закінчив свою нетривалу кар'єру у рідному місті. Доволі рано змушений був покинути ігровий майданчик через великі проблеми з колінами. Навіть зараз вони мене турбують… Відразу після закінчення кар'єри я став тренером. Доволі молодим тренером - мені тоді от-от мало виповнитися двадцять років. Починав працювати з дітьми. Тренував дитячу команду белградського "Партизана", водночас навчався в університеті фізкультури у столиці Сербії. Після трьох років такої роботи я почав працювати з юніорською командою. Але пропрацював лише два місяці. Саме тоді Желько Лукаїч запросив мене своїм асистентом до "Хемофарма" (Вршац). Це команда, за яку я сам виступав, але не під керівництвом Лукаїча. А познайомились ми так: по закінченні сезону у Сербії Желько прийшов до мене на тренування - подивитися, кого б із молодих гравців можна було залучити у наступному році до тренувань з основною командою. Заодно Желько побачив, як я працюю, йому сподобався мій підхід і він запропонував мені бути його асистентом.

-   Неозброєним оком видно, що ви відіграєте велику роль у тренувальному процесі. Самі гравці кажуть, що приємно здивовані вашою активністю під час занять.
-   Але це не тому, що я так собі захотів! Це система тренера Лукаїча. Згідно з нею, асистент виконує тренерську роботу спільно з головним наставником. І це одна з причин, чому я з ним працюю. Лукаїчу подобається, коли його помічник працює паралельно з ним. Ба більше, він дає своєму асистентові (у цьому випадку - мені) фактично ті ж права, що й має сам. А це, своєю чергою означає, що він довіряє мені. До речі, це стосується не лише мене - асистента. Лукаїч завжди хоче, щоб кожен його співробітник був частиною команди. Для нього нема асистента, лікаря, масажиста, гравця… Для нього існує тільки щось на зразок штабу.

-   Також кажуть, що тренування Лукаїча на порядок важчі, аніж у більшості інших тренерів. Ви це на собі відчуваєте?
-   Справді, тяжко працювати у Лукаїча доводиться усім. Але, незважаючи на те, мені подобається співпраця з Желько. За свою кар'єру я працював, мабуть, із десятьма тренерами. Мав пропозиції від кількох інших наставників. Але саме ота велика повага Лукаїча до мене, до моєї роботи, змушує мене залишатися у його команді. Він пропонує такі умови праці, які мені подобаються найбільше. З цієї причини я працюю з ним уже не перший рік.

-   Чи бачите ви себе головним тренером однієї із команд у майбутньому?
- Це нормальна річ. Звісно, я хочу цього! Я маю досвід роботи з гравцями практично усіх вікових категорій. Успішно працював у збірній. Тому, думаю, що було б логічно вже незабаром зробити наступний крок у моїй кар'єрі та стати головним тренером. У мене навіть уже були пропозиції щодо цього, та відчував, що це ще не той момент. Але, знаю, цей час неодмінно настане!