Леонид Стефанишин - игрок "Политехники-Галичины"

Буквально два дні тому ми знайомили вас ближче з новобранцем “Політехніки-Галичини” Олегом Салтовцем. Нині ж раді повідомити, що контракт на сезон 2012/2013 із львівським клубом підписав ще один відомий гравець. Це Леонід Стефанишин, який у минулому ігровому році захищав кольори “Будівельника” та водночас (на правах оренди) чотири місяці відіграв за “Дніпро-АЗОТ”. Цікаво, що між обома згаданими гравцями – Салтовцем і Стефанишиним – є багато спільного. Обидва протягом тривалого часу грали за свої, можна сказати - рідні, клуби: Салтовець – 11 років за “Київ”, Стефанишин – 7 років за “Будку”. І Олег, і Леонід фактично лише минулого сезону змінили клуби, у яких грали багато років, на інші. Нагадаємо, Салтовець грав у “Донецьку”, з яким став чемпіоном Суперліги. Стефанишин добре зарекомендував себе у Дніпродзержинській команді. Також обоє гравців мають досвід виступів за національну збірну. Однак у Леоніда Стефанишина є одна дуже цікава сторінка у біографії, якою не може похвалитися Олег Салтовець. Свого часу великого розголосу набула історія про те, що Стефанишин залишає баскетбол, бо хоче присвятити себе служінню Богові. Леонід і справді майже два роки працював лише на духовній ниві, аж поки не усвідомив, що бути християнином та водночас професійним спортсменом цілком можливо…

- Леоніде, якось тебе назвали одним із «найлетючіших» баскетболістів Суперліги. Але літаєш ти не лише над майданчиком, а й витаєш у духовному світі. Мені здається, такі люди схильні у всьому бачити різні знаки, чудесне – у повсякденному. А ти віриш у дива? Бачиш їх довкола?

- Абсолютно! Кожного дня. У будь-чому. Цього літа я працював та водночас відпочивав у дитячому християнському таборі. Одному хлопчику там поставили діагноз “перелом”, а вже наступного дня інший, досвідченіший, лікар констатував, що нічого страшного не сталося і це лише забій. І вже за два дні та дитина знову бігала! Ось такі дивні речі відбуваються постійно. Усіх і не згадаєш, але, спостерігаючи за ними, дуже радію.

- Як думаєш, а радше – відчуваєш, чи «Політехніка-Галичина», яка крок за кроком реорганізовується, вчинить диво у наступному сезоні?

- Я вірю у те, що все у світі можливе. Бо я вірю в Бога і з Біблії знаю, що один чоловік може і сто, і двісті, і триста супротивників перемогти. Тому я вірю, що “Політехніка-Галичина” у новому сезоні теж здатна на подвиг. Мабуть, я б і не їхав до Львова, якби не вірив, що команда може гарно виступити. Я маю на увазі і Суперлігу, і Кубок. Я ще не знаю, які завдання перед командою ставить керівництво, але я, як гравець, і як оптиміст, перед собою ставитиму найвищі завдання.

- У житті й у спорті на що більше покладаєшся – допомогу Вищих сил чи на досягнення бажаного важкою працею?

- Я відповім так, щоб не образити ані Бога, ані спорт. Скажу, що усе в житті взаємопов’язане. Одними молитвами я ніколи не виграю матч. Постійна і важка робота дуже важлива. Але моя молитва, моє спілкування з Богом допомагають мені налаштуватися. Фізично я можу себе готувати на кожному тренуванні, а підготуватись духовно, морально, психологічно мені допомагає якраз Бог.

- Традиційне запитання до гравця, який переходить у команду: а ти вже з тренером особисто спілкувався?

- Особисто – ні. Але я бачив його роботу наприкінці минулого року. Помітив, що він доволі жорсткий, але у гарному сенсі цього слова, наставник, професіонал. Працює від захисту. Думаю, ми знайдемо спільну мову і гарно працюватимемо у цьому сезоні.

- Леоніде, свого часу ти говорив, що «Будівельник» для тебе – це і дім, і сім’я. Мовляв, із нього ти – ні на крок. Але життя склалося по-іншому і ось ти гравець «Політехніки-Галичини». Розповіси, як потрапив до Львова?

- Все дуже просто. У минулому чемпіонаті “Будівельник” виступив не так, як того хотіло керівництво команди. Саме з цієї причини зараз у клубі відбувається суттєва реорганізація. З попереднього складу залишилось буквально кілька гравців. Але ніхто ні з ким не сварився, ніхто нікого не виганяв. Усі гарно розпрощались. Кожен з гравців на власний розсуд будуватиме далі свою кар’єру. Звісно, можливо колись і хлопці, і я знову повернемося до “Будівельника”.

Наразі ж я прийняв пропозицію виступати у Львові, бо мій батько родом з цього міста. Там – уся моя родина по батькові. Тому для мене Львів так само рідний, як і Київ. Багато моїх друзів мешкає у Львові. Мабуть, почуватиму себе там так само комфортно, як і в столиці. Зрештою, побачимо, як мене прийме Львів. Але приємні враження вже є: мені сподобалось, як керівництво клубу спілкувалося зі мною на етапі підписання контракту. То ж, сподіваюся, так триватиме й надалі.

- Твій батько родом із міста Лева. Тобто, у тебе були певні шанси народитися львів’янином.

- Дійсно, таке могло трапитися. Моя мама вчилась у Львові. Там і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком і моїм батьком. Але потім вони переїхали до Києва. І вже там у них народились мій брат і я.

- В одному інтерв’ю ти сказав, що ніхто, крім батька, не сприйняв твого рішення стати священиком. Після повернення у баскетбол, щось змінилось?

- Так, усе лікує час. З його плином і в людей міняються думки. Саме з часом усе проявляється, стає на свої місця. От у баскетболі так буває: у команду приходить новий тренер, але програє кілька перших матчів. Але у таких випадках дуже важливо, щоб цьому тренеру дали час. Для того, щоб він зміг згуртувати команду, поставити усіх і все на свої місця. І лише в кінці сезону, дивлячись на результат можна робити пені висновки. Так само і в моєму випадку. Я міг бути незадоволений ставленням рідних до своїх вчинків, але врешті нині мої батьки приймають моє рішення радше позитивно.

- А як провадитимеш своє духовне життя у Львові?

- У мене є дуже гарні знайомі у місті Миколаєві під Львовом. Там є церква і ми їздитимемо до них, молитимемось разом.

- Як виконуватимеш свої священичі обов’язки?

- Справа у тому, що я вже більше року не є діючим священиком. Хоча духовного сану з мене ніхто не знімав. Але зараз я не позиціоную себе як представника тієї чи іншої конфесії, я позиціоную себе як християнина. Людини, яка вірить і робить добрі вчинки. Як я вже казав, цього року був у дитячому християнському таборі на Херсонщині. Я там був спорт-інструктором. Організовував зарядки, ігри. Ті 20 днів пройшли цікаво й весело. І з великою користю для дітей.

- Ти багато часу присвячуєш дітям. «Політехніка-Галичина» опікується юнацькою командою. При нагоді проведеш для львівських хлопців кілька занять?

- З радістю. Я своєму першому тренерові часто допомагав, коли він проводив заняття з дітьми і мені це дуже подобається. Тому, якщо буде час, бажання – у хлопців, насамперед, – обов’язково з ними попрацюю. Щось їм покажу, підкажу. На чомусь наголошу, на власному прикладі спробую пояснити ті чи інші аспекти баскетболу. Пригадую себе, коли мені було 10-15 років. Тоді дуже хотілося, щоб до нас у секцію завітав хтось із професійних баскетболістів. Щоб прийшов, потис мені руку, щось розповів про свою кар’єру. Тому я розумію, наскільки це важливо для дітей і роблю це.

- У минулому сезоні у тебе була травма, через яку той сезон особисто для тебе не дуже склався. Чи не турбує тебе це ушкодження?

- Практично ні. Щоправда, нога, яка була зламана, інколи трохи ниє на зміну погоди. Але це дрібниця. Травма не завадила мені у минулому сезоні добре себе проявити у “Дніпро-АЗОТі”, де я чотири місяці грав на правах оренди. Вже тоді я достатньо добре відчував стрибок. У цьому міжсезонні також працював (і ще працюватиму) над своєю “летючістю”. Сподіваюсь, вже разом з командою лише закріплю усі напрацювання, остаточно укріплю ноги і на всі сто відсотків готовим увійду в сезон.

- У минулі роки ти традиційно брав участь у Кубку Корбана. Але цього літа тебе немає на турнірі. Чому?

- Так, цього року не виступаю на тому турнірі, через мою відсутність у Києві. Спочатку я з дружиною їздив на море, потім ми поїхали на курорт Синяк, що на Закарпатті. Тамтешні сірководневі ванни, озокерити, чисте повітря, свіжі фрукти, овочі тільки сприяли відновленню. Думаю, це набагато важливіше перед наступним сезоном, аніж участь у тих чи інших змаганнях. Ще планую поїхати на Черкащину. Моя дружина звідти. Там готуватимусь до передсезонних зборів. Бігатиму кроси… А вже 1-го серпня, згідно з контрактом, я приїду до Львова.

politehgalychyna.com.ua