Про яйця Каррі

Всі знають, що у плей-офф напруження вище, ніж у регулярному чемпіонаті (хіба що в останніх матчах для тих, хто ще не зачепився, але намагається – але це все одно, що плей-офф).
Всі знають, що наприкінці матчу напруження вище, ніж на початку, звичайно, якщо команди не порішали все раніше, але загалом – вище.
Тобто, максимальне напруження і нерви – в останніх періодах, надто – в овертаймі. А супермаксимальне – в останніх періодах й овертаймах матчів плей-офф. Плюс звичайна фізична втома під кінець гри. Починають тремтіти руки, колінки і те, що над колінками. Гравці частіше мажуть, і це цілком зрозуміло.

16 червня 2015 року за 37” до кінця 6-го матчу фіналу НБА проти Клівленда за загального рахунку 3:2 і 100:94 у грі Стефен Вендел Каррі промазав другий штрафний (перший попав). Через 8 секунд, коли на ньому сфолили знову, Каррі виправився, забивши обидва і повернувши +6. Ще через 29 секунд «Голден Стейт Воріорз» уперше стали чемпіонами світу.
Після цього вони щороку відігравали повний плей-офф із 4 серій, щоразу доходячи до фіналу (Ну, цього року, звісно, ще не дійшли).
Хто він узагалі – цей Стефен Каррі? Мажор і піжон, папінькин синок, регулярно травматичний хиляк. На всіх етапах кар’єри приходив на все готове, ніколи не бився до крові за місце у складі. Та й узагалі, напевно, ніколи в житті не бився. Найбільше полюбляє розважатися: на майданчику і поза ним, приколи, розіграші й трік-шоти. І колотити понти. Складається враження, що він навіть не матюкається. Ну, хіба що трішки ;)
Ось цей Стефен Каррі за ці 4 роки взяв участь у 62 матчах плей-офф. Грав у всіх четвертих чвертях (і кількох овертаймах), за винятком тих, де все було ясно вже, кінцівки перетворювалися на «сміттєві», і їх догравала лавка. Тобто, в усіх, де мало місце напруження і нерви. Зрозуміло, на ньому фолили, відтак Каррі довелося кинути 74 штрафні. Він. Забив. 74. Якщо додати 2 згадані на початку, за 29” до кінця першого чемпіонського плей-офф, вийде 76 точних штрафних поспіль! Коли у всіх уже все тремтить у всіх можливих місцях. А в нього – не тремтить. А дзвенить і гуде :)

В останньому матчі Рокетс теж боролися до останнього. Ще цілих пів хвилини, відставання 6 очок – все ще можна виправити, якщо точно кидати, а суперник під тиском почне мазати. Пішли тактичні фоли. Оскільки Воріорз відразу віддавали м’яч Каррі, фолити довелося на ньому. Встигли цілих 4 рази. Каррі 4 рази ставав на лінію і не дав Г’юстону жодного шансу. 8 із 8!

ЗІ. Про понти. Вже відома історія, як Кріс Пол навмисно завадив Каррі потренуватися напередодні 6 матчу. Тіпа, йому теж терміново знадобився саме цей зал, у саме ці години, причому, одному – цілий майданчик, так що ніяк не можна було розділити його навпіл, хоч Стеф і пропонував, раз таке діло.
Після гри Каррі з усмішкою від вуха до вуха, проходячи повз камеру у підтрибунці Г’юстонського Тойота-центру, сказав у неї: «Ну, спробуй, викинь мене звідси ще раз!» І пішов, не зупиняючись. Щось задзвеніло.

Всі знають, що у плей-офф напруження вище, ніж у регулярному чемпіонаті (хіба що в останніх матчах для тих, хто ще не зачепився, але намагається – але це все одно, що плей-офф).
Всі знають, що наприкінці матчу напруження вище, ніж на початку, звичайно, якщо команди не порішали все раніше, але загалом – вище.
Тобто, максимальне напруження і нерви – в останніх періодах, надто – в овертаймі. А супермаксимальне – в останніх періодах й овертаймах матчів плей-офф. Плюс звичайна фізична втома під кінець гри. Починають тремтіти руки, колінки і те, що над колінками. Гравці частіше мажуть, і це цілком зрозуміло.

16 червня 2015 року за 37” до кінця 6-го матчу фіналу НБА проти Клівленда за загального рахунку 3:2 і 100:94 у грі Стефен Вендел Каррі промазав другий штрафний (перший попав). Через 8 секунд, коли на ньому сфолили знову, Каррі виправився, забивши обидва і повернувши +6. Ще через 29 секунд «Голден Стейт Воріорз» уперше стали чемпіонами світу.
Після цього вони щороку відігравали повний плей-офф із 4 серій, щоразу доходячи до фіналу (Ну, цього року, звісно, ще не дійшли).
Хто він узагалі – цей Стефен Каррі? Мажор і піжон, папінькин синок, регулярно травматичний хиляк. На всіх етапах кар’єри приходив на все готове, ніколи не бився до крові за місце у складі. Та й узагалі, напевно, ніколи в житті не бився. Найбільше полюбляє розважатися: на майданчику і поза ним, приколи, розіграші й трік-шоти. І колотити понти. Складається враження, що він навіть не матюкається. Ну, хіба що трішки ;)
Ось цей Стефен Каррі за ці 4 роки взяв участь у 62 матчах плей-офф. Грав у всіх четвертих чвертях (і кількох овертаймах), за винятком тих, де все було ясно вже, кінцівки перетворювалися на «сміттєві», і їх догравала лавка. Тобто, в усіх, де мало місце напруження і нерви. Зрозуміло, на ньому фолили, відтак Каррі довелося кинути 74 штрафні. Він. Забив. 74. Якщо додати 2 згадані на початку, за 29” до кінця першого чемпіонського плей-офф, вийде 76 точних штрафних поспіль! Коли у всіх уже все тремтить у всіх можливих місцях. А в нього – не тремтить. А дзвенить і гуде :)

В останньому матчі Рокетс теж боролися до останнього. Ще цілих пів хвилини, відставання 6 очок – все ще можна виправити, якщо точно кидати, а суперник під тиском почне мазати. Пішли тактичні фоли. Оскільки Воріорз відразу віддавали м’яч Каррі, фолити довелося на ньому. Встигли цілих 4 рази. Каррі 4 рази ставав на лінію і не дав Г’юстону жодного шансу. 8 із 8!

ЗІ. Про понти. Вже відома історія, як Кріс Пол навмисно завадив Каррі потренуватися напередодні 6 матчу. Тіпа, йому теж терміново знадобився саме цей зал, у саме ці години, причому, одному – цілий майданчик, так що ніяк не можна було розділити його навпіл, хоч Стеф і пропонував, раз таке діло.
Після гри Каррі з усмішкою від вуха до вуха, проходячи повз камеру у підтрибунці Г’юстонського Тойота-центру, сказав у неї: «Ну, спробуй, викинь мене звідси ще раз!» І пішов, не зупиняючись. Щось задзвеніло.