Ті, кому так і не вдалось. "Бики не слухають джаз"

В різний період була різна кількість команд в НБА, а переможцем мав стати лише один колектив, тому зрозуміло що багатьом клубам в різний час так і не вдалось отримати бажане чемпіонство не зважаючи на всю їх силу, талант гравців,розум тренера, чогось все одно не вистачало. Однією з таких команд є Юта періоду 1996-98 років.
ДІЙОВІ ОСОБИ: Д.Слоун, К.Мелоун,Д.Стоктон, Д.Хорнасек.
РЕЗУЛЬТАТ: 1996-1997: 64-18 в сезоні і 13-7 в плей-офф. 1997-98: 62-20 і 13 – 7 в постсезоні.
ПЕРЕДУМОВИ: В червні 1979 команда Нью-Орлеан Джаз переїхала в Солт-Лейк і переіменувалась в Юта Джаз, перший сезон пройшов невдало 24-58 і не потрапляння до плей-офф, наступні три команда також пролітала мимо постсезону, в сезоні 1983-84 результат 45-37 дозволив не те що вийти в ПО, а й навіть виграти свій дивізіон, але не це було головним в тому сезоні, через два місяці на драфті 1984 року під 16 номером клуб обирає Д.Стоктона. В першому своєму сезоні він не показував нічого такого, всього 5 разів вийдучи в старті і проводячи лише 19 хвилин на паркеті, як наслідок результат команди трохи знизився 41-41. Але на драфті клубу знову вдалося викопати скарб не під високим піком. Скарбом був Карл Мелоун якого вибрали тринадцятим. Ще один сезон цей дует потратив на притирку один до одного і до НБА в цілому, а з сезону 1987-88 вони вже становили вбивчий дует. З цього сезону, до регулярки 1998-1999 Мелоун з 11 сезонів, 9 сезонів закінчував з середнім дабл-даблом за гру,( причому в сезонах 95-96 і 96-97, йому не вистачало геть трохи, але й показники в 9,8 і 9,9 підбирань за гру виглядали солідно) а Стоктону не вдалося вийти в середній дабл-дабл тільки в сезоні 1997-98.
Посеред сезону 1988-89 в клуб прийшов Джеррі Слоун і з кожним сезоном ця трійця вела команду вперед не пропустивши ні одного плей-офф, і лише раз за перші 9 повноцінних сезони тренерства Слоуна команда завоювала менше 50 перемог в регулярці. Та максимальними результатами в постсезоні були виходи в фінали конференції 92 року, 94 і 96 року. Перед сезоном 1996-97 року лідерам колективу вже було за 30 ( "Поштарю" 33, Стоктону 34 третій скрипці колективу Джефу Хорнасеку також 34). І коли здавалось що команда потихеньку піде вниз, вона видала…
КОЛИ САМЕ ПОВИННІ БУЛИ СТАТИ ЧЕМПІОНАМИ: найкращу гру. Регулярний чемпіонат команда закінчила з рекордним і по нині показником франшизи в 64 перемоги. Зважаючи на високу конкуренцію в західній конференції , де крім Юти був минулорічний фіналіст Сіетл, який здобув 57 перемог( а два попередні сезони перевалювали за позначку в 60 перемог), Хьюстон із тріо Барклі-Дракслер-Оладжювон показав результат як і Суперсонікс, та Лейкерс які проводили перший сезон з Шаком, набравши 56 перемог( при тому що Шакіл пропустив 31 гру в сезоні)тому плей-офф обіцяв бути напруженим. Головну роль в успіху зіграло те, що Юта мала перевагу власного майданчика, яку Джазмени змогли перетворити у 6 домашніх перемог з 6 можливих в ПО.
У фіналі НБА їх очікувала зустріч з Чикаго Буллз які завоювали лише на 3 перемоги менше, на відміну від попереднього, рекордного сезону з 72 перемогами.
Перша гра в Чикаго була не результативна як для НБА і завершилась перемогою господарів з рахунком 84-82, не зважаючи на те, що на перерву лідерами йшли саме Джаз 42-38. Мелоун набрав 23 очка і 15 підбирань, але незважаючи на це, саме його процент з гри і два змазані штрафні при рівному рахунку на останніх секундах і стали причиною поразки. Другу гру Юта провалила, походу 3-ї четверті перевага биків досягала 20 очок. Під кінець гри все ж таки вдалося скоротити відставання, до 12, але яка різниця коли поразка, є поразка? 97 – 85 і рахунок в серії 2-0.
Чикаго в тому плей-офф взагалі ідеально захищались, за 15 матчів ПО які вони зіграли до 3-го матчу фіналу, в 9 їм вдавалось пропустити менше 90 очок і лише двічі опоненти набирали більше 100. Але тепер все переносилось у «Дельта Центр» де Юта в регуляркі зазнала лише 3 поразки. В середині третьої чверті відрив Юти становив 24 пункти і було зрозуміло, що рахунок в серії скоротиться. Сталось як і гадалось 104 – 93. Четверта гра йшла рівно, але в останні дві хвилини більше помилок допускали гравці Буллз, як наслідок 78 – 73 в цьому матчі і 2-2 в серії. П*ята гра також проходила в Солт-лейк-сіті, і коли наступав момент істини і Чикаго вже не здавалось таким не переможним слабкість проявив головний "Джазмен" – К.Мелоун, який у четвертій четверті набрав лише 1 очко. Головний «Бик» в той вечір був ідеальним, 38 очок з 90 командних, дозволили представникам штату Ілінойс їхати додому лідерами серії 3-2. Вдома перед останньою чвертю Чикаго програвало 70-64, але ривок 10-0 дозволив вийти вперед і додиснути Джаз, так були поховані надії на перший титул команди із Юти.
В наступний сезон команда не зважаючи на програний фінал і на те що лідери стали ще на рік старіше, входила з серйозними намірами . І їй вдалося втілити їх в життя, здобувши 62 перемоги за сезон. І можливо їх було б і бльше, якби Стоктон який до цього був «залізним» (пропустив 4 гри за перші 13 сезонів в НБА) не пропустив через травму 18 матчів команди в регулярці. Але і на цей раз кандидатів на кубок Ларрі О*браєна від заходу було достатньо. До старіючих але ще сильних Джаз, Суперсонікс, Рокетс, додались Лейкерс з неймовірним О*нілом і набираючим оберти в свій другий сезон Браянтом, Сперс, які в минулому сезоні здобули лише 20 перемог ( Д.Робінсон відіграв лише шість матчів в сезоні) та фінішували третіми з кінця, зуміли перетворити діставшийся їм перший пік в 19 років поспіль з показниками 50+перемог, ой, тобто в Тіма Данкана, який закінчив перший сезон з середнім дабл-даблом: 21,1 очок + 11,9 підбирань, додавши до них ще й 2,5 блок-шотів. Девід Робінсон також повернувся на свій рівень : 21,6+10,6+2,6. Також темною конячкою вважали «Санс» які під керівництвом Денні Ейнджа і з Д.Кіддом, С.Нешом , К. Джонсоном, Р.Чепменом і Д.Меннінгом в складі здобули 56 перемог за регулярку.
В першому раунді в суперники дістався Хьюстон, який через часті травми свого біг-тріо і через невпинну деградацію Фет еса, тобто Чарльза Барклі (лише 15, 4 очки за гру) зайняли 8 місце в конференції. Але перша гра в "Дельта центр" завершилась сенсацією 103- 90 на користь Рокетс. Зібравшись з силами, Джаз все ж таки пройшли в півфінал конференції, де в захисному баскетболі ( лише в одному з 5 матчів був пробитий тотал більше 200) обіграли Сан-Антоніо. А в фіналі «свіпнули» Лейкерс, особливо показовою була перша гра, яка закінчилась з рахунком 112 – 77.
В національному фіналі, знову їх очікував Джордан і його банда, та тепер на стороні Юти була перевага свого майданчику. І в першій грі, яка протікала так само повільно, від захисту, які і всі ігри минулорічного фіналу, неначе це було не рік по тому, а сьомим матчем фіналу минулорічного, представникам штату мормонів, вдалося скористатись перевагою. Але в другому матчі Чикаго відновило статус-кво, у Юти, знову посередню гру як для лідера колективу показав Мелоун, закинувший лише 5 кидків з 16 і набравший 16 пунктів. Серія переїздила в Чикаго, де у Буллз вимальовувались прекрасні шанси оформити другий трі-піт в історії, адже тепер три гри поспіль проходитимуть на їх арені. І після перших двох матчів, здавалось що все до цього і йтиме. Дві перемоги поспіль, зокрема 96-54 в третій грі і рахунок 3-1. Юті треба було сподіватись на дві речі: що їх лідери зберуться з силами і що хоч один з лідерів Чикаго провалить матч. І ці дві речі стались, Мелоун набрав 39 очок, а Джордан і Піппен на двох закинули лише 11 кидків з 42 спроб. Важка але заслужена перемога Джаз 83-81.
Серія поверталась в Солт-Лейк, та ще й у Піппена не на жарт розболілась спина, все складалось на користь джазменів, але одна особа думала по іншому. І на жаль для фанів Джаз цією особою був сам Майкл Джордан. 45 очок – 16 з яких в останній чверті і переможний кидок за 5 секунд до кінця, робить рахунок 87-86 на користь Буллз і приносить їм титул, Юті другий програний фінал поспіль.
ЧOMУ ЗАСЛУГОВУВАЛИ НА ПЕРЕМОГУ: Два сезони закінчувати з більше ніж 60 перемог, бути майже не переможними на власному майданчику ( 74 - 8 за дві регулярки і 16-4 в Плей-офф, при чому 3 поразки з цих чотирьох були в фіналі), і маючи в складі легенд НБА Мелоуна і Стоктона не заслуговувати на перемогу ? Хм... Але одна справа заслуговувати на неї, а інша здобути.
ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЬ ВИГРАТИ: Можна говорити і про те що лідери вже були за піком своєї кар*єри, говорити про те що на заваді стало те що в фіналі досить часто провалювався Мелоун, особливо дорого команді коштували його промахи з лінії і часті втрати, але по суті головної причиною поразок в фіналі був – Майкл Джордан.

ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЬ РОЗВИНУТИ УСПІХ: Після виграного фіналу Джордан пішов з баскетболу, здавалось ось воно, тепер ніщо не завадить Юті перемогти. Але ось тут якраз, головною причиною стало те , що Стоктон і Мелоун старіли. Важко числитись серед головних контендерів коли двом твоїм зіркам 35 років. А третя опція в команді ровесник цих зірок. Звісно ще три сезони команді вдалось бути на плаву і здобувати більше 50 перемог за сезон, але ніхто не відносив Джаз до серйозних претендентів не те що на титул, а й навіть на вихід у фінал. Адже на західній конференції уже з*явлись нові герої, такі як "Сан-Антоніо Сперс" і ще не домінуючі, але вже над міцні "Лос-Анджелес Лейкерс"

Автор: Руслан Травкін.

В різний період була різна кількість команд в НБА, а переможцем мав стати лише один колектив, тому зрозуміло що багатьом клубам в різний час так і не вдалось отримати бажане чемпіонство не зважаючи на всю їх силу, талант гравців,розум тренера, чогось все одно не вистачало. Однією з таких команд є Юта періоду 1996-98 років.

ДІЙОВІ ОСОБИ: Д.Слоун, К.Мелоун,Д.Стоктон, Д.Хорнасек.

РЕЗУЛЬТАТ: 1996-1997: 64-18 в сезоні і 13-7 в плей-офф. 1997-98: 62-20 і 13 – 7 в постсезоні.

ПЕРЕДУМОВИ: В червні 1979 команда Нью-Орлеан Джаз переїхала в Солт-Лейк і переіменувалась в Юта Джаз, перший сезон пройшов невдало 24-58 і не потрапляння до плей-офф, наступні три команда також пролітала мимо постсезону, в сезоні 1983-84 результат 45-37 дозволив не те що вийти в ПО, а й навіть виграти свій дивізіон, але не це було головним в тому сезоні, через два місяці на драфті 1984 року під 16 номером клуб обирає Д.Стоктона. В першому своєму сезоні він не показував нічого такого, всього 5 разів вийдучи в старті і проводячи лише 19 хвилин на паркеті, як наслідок результат команди трохи знизився 41-41. Але на драфті клубу знову вдалося викопати скарб не під високим піком. Скарбом був Карл Мелоун якого вибрали тринадцятим. Ще один сезон цей дует потратив на притирку один до одного і до НБА в цілому, а з сезону 1987-88 вони вже становили вбивчий дует. З цього сезону, до регулярки 1998-1999 Мелоун з 11 сезонів, 9 сезонів закінчував з середнім дабл-даблом за гру,( причому в сезонах 95-96 і 96-97, йому не вистачало геть трохи, але й показники в 9,8 і 9,9 підбирань за гру виглядали солідно) а Стоктону не вдалося вийти в середній дабл-дабл тільки в сезоні 1997-98.

Посеред сезону 1988-89 в клуб прийшов Джеррі Слоун і з кожним сезоном ця трійця вела команду вперед не пропустивши ні одного плей-офф, і лише раз за перші 9 повноцінних сезони тренерства Слоуна команда завоювала менше 50 перемог в регулярці. Та максимальними результатами в постсезоні були виходи в фінали конференції 92 року, 94 і 96 року. Перед сезоном 1996-97 року лідерам колективу вже було за 30 ( "Поштарю" 33, Стоктону 34 третій скрипці колективу Джефу Хорнасеку також 34). І коли здавалось що команда потихеньку піде вниз, вона видала…

КОЛИ САМЕ ПОВИННІ БУЛИ СТАТИ ЧЕМПІОНАМИ: найкращу гру. Регулярний чемпіонат команда закінчила з рекордним і по нині показником франшизи в 64 перемоги. Зважаючи на високу конкуренцію в західній конференції , де крім Юти був минулорічний фіналіст Сіетл, який здобув 57 перемог( а два попередні сезони перевалювали за позначку в 60 перемог), Хьюстон із тріо Барклі-Дракслер-Оладжювон показав результат як і Суперсонікс, та Лейкерс які проводили перший сезон з Шаком, набравши 56 перемог( при тому що Шакіл пропустив 31 гру в сезоні)тому плей-офф обіцяв бути напруженим. Головну роль в успіху зіграло те, що Юта мала перевагу власного майданчика, яку Джазмени змогли перетворити у 6 домашніх перемог з 6 можливих в ПО.

У фіналі НБА їх очікувала зустріч з Чикаго Буллз які завоювали лише на 3 перемоги менше, на відміну від попереднього, рекордного сезону з 72 перемогами.

Перша гра в Чикаго була не результативна як для НБА і завершилась перемогою господарів з рахунком 84-82, не зважаючи на те, що на перерву лідерами йшли саме Джаз 42-38. Мелоун набрав 23 очка і 15 підбирань, але незважаючи на це, саме його процент з гри і два змазані штрафні при рівному рахунку на останніх секундах і стали причиною поразки. Другу гру Юта провалила, походу 3-ї четверті перевага биків досягала 20 очок. Під кінець гри все ж таки вдалося скоротити відставання, до 12, але яка різниця коли поразка, є поразка? 97 – 85 і рахунок в серії 2-0.

Чикаго в тому плей-офф взагалі ідеально захищались, за 15 матчів ПО які вони зіграли до 3-го матчу фіналу, в 9 їм вдавалось пропустити менше 90 очок і лише двічі опоненти набирали більше 100. Але тепер все переносилось у «Дельта Центр» де Юта в регуляркі зазнала лише 3 поразки. В середині третьої чверті відрив Юти становив 24 пункти і було зрозуміло, що рахунок в серії скоротиться. Сталось як і гадалось 104 – 93. Четверта гра йшла рівно, але в останні дві хвилини більше помилок допускали гравці Буллз, як наслідок 78 – 73 в цьому матчі і 2-2 в серії. П*ята гра також проходила в Солт-лейк-сіті, і коли наступав момент істини і Чикаго вже не здавалось таким не переможним слабкість проявив головний "Джазмен" – К.Мелоун, який у четвертій четверті набрав лише 1 очко. Головний «Бик» в той вечір був ідеальним, 38 очок з 90 командних, дозволили представникам штату Ілінойс їхати додому лідерами серії 3-2. Вдома перед останньою чвертю Чикаго програвало 70-64, але ривок 10-0 дозволив вийти вперед і додиснути Джаз, так були поховані надії на перший титул команди із Юти.

В наступний сезон команда не зважаючи на програний фінал і на те що лідери стали ще на рік старіше, входила з серйозними намірами . І їй вдалося втілити їх в життя, здобувши 62 перемоги за сезон. І можливо їх було б і бльше, якби Стоктон який до цього був «залізним» (пропустив 4 гри за перші 13 сезонів в НБА) не пропустив через травму 18 матчів команди в регулярці. Але і на цей раз кандидатів на кубок Ларрі О*браєна від заходу було достатньо. До старіючих але ще сильних Джаз, Суперсонікс, Рокетс, додались Лейкерс з неймовірним О*нілом і набираючим оберти в свій другий сезон Браянтом, Сперс, які в минулому сезоні здобули лише 20 перемог ( Д.Робінсон відіграв лише шість матчів в сезоні) та фінішували третіми з кінця, зуміли перетворити діставшийся їм перший пік в 19 років поспіль з показниками 50+перемог, ой, тобто в Тіма Данкана, який закінчив перший сезон з середнім дабл-даблом: 21,1 очок + 11,9 підбирань, додавши до них ще й 2,5 блок-шотів. Девід Робінсон також повернувся на свій рівень : 21,6+10,6+2,6. Також темною конячкою вважали «Санс» які під керівництвом Денні Ейнджа і з Д.Кіддом, С.Нешом , К. Джонсоном, Р.Чепменом і Д.Меннінгом в складі здобули 56 перемог за регулярку.

В першому раунді в суперники дістався Хьюстон, який через часті травми свого біг-тріо і через невпинну деградацію Фет еса, тобто Чарльза Барклі (лише 15, 4 очки за гру) зайняли 8 місце в конференції. Але перша гра в "Дельта центр" завершилась сенсацією 103- 90 на користь Рокетс. Зібравшись з силами, Джаз все ж таки пройшли в півфінал конференції, де в захисному баскетболі ( лише в одному з 5 матчів був пробитий тотал більше 200) обіграли Сан-Антоніо. А в фіналі «свіпнули» Лейкерс, особливо показовою була перша гра, яка закінчилась з рахунком 112 – 77.

В національному фіналі, знову їх очікував Джордан і його банда, та тепер на стороні Юти була перевага свого майданчику. І в першій грі, яка протікала так само повільно, від захисту, які і всі ігри минулорічного фіналу, неначе це було не рік по тому, а сьомим матчем фіналу минулорічного, представникам штату мормонів, вдалося скористатись перевагою. Але в другому матчі Чикаго відновило статус-кво, у Юти, знову посередню гру як для лідера колективу показав Мелоун, закинувший лише 5 кидків з 16 і набравший 16 пунктів. Серія переїздила в Чикаго, де у Буллз вимальовувались прекрасні шанси оформити другий трі-піт в історії, адже тепер три гри поспіль проходитимуть на їх арені. І після перших двох матчів, здавалось що все до цього і йтиме. Дві перемоги поспіль, зокрема 96-54 в третій грі і рахунок 3-1. Юті треба було сподіватись на дві речі: що їх лідери зберуться з силами і що хоч один з лідерів Чикаго провалить матч. І ці дві речі стались, Мелоун набрав 39 очок, а Джордан і Піппен на двох закинули лише 11 кидків з 42 спроб. Важка але заслужена перемога Джаз 83-81.

Серія поверталась в Солт-Лейк, та ще й у Піппена не на жарт розболілась спина, все складалось на користь джазменів, але одна особа думала по іншому. І на жаль для фанів Джаз цією особою був сам Майкл Джордан. 45 очок – 16 з яких в останній чверті і переможний кидок за 5 секунд до кінця, робить рахунок 87-86 на користь Буллз і приносить їм титул, Юті другий програний фінал поспіль.

ЧOMУ ЗАСЛУГОВУВАЛИ НА ПЕРЕМОГУ: Два сезони закінчувати з більше ніж 60 перемог, бути майже не переможними на власному майданчику ( 74 - 8 за дві регулярки і 16-4 в Плей-офф, при чому 3 поразки з цих чотирьох були в фіналі), і маючи в складі легенд НБА Мелоуна і Стоктона не заслуговувати на перемогу ? Хм... Але одна справа заслуговувати на неї, а інша здобути.

ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЬ ВИГРАТИ: Можна говорити і про те що лідери вже були за піком своєї кар*єри, говорити про те що на заваді стало те що в фіналі досить часто провалювався Мелоун, особливо дорого команді коштували його промахи з лінії і часті втрати, але по суті головної причиною поразок в фіналі був – Майкл Джордан.



ЧОМУ НЕ ВДАЛОСЬ РОЗВИНУТИ УСПІХ: Після виграного фіналу Джордан пішов з баскетболу, здавалось ось воно, тепер ніщо не завадить Юті перемогти. Але ось тут якраз, головною причиною стало те , що Стоктон і Мелоун старіли. Важко числитись серед головних контендерів коли двом твоїм зіркам 35 років. А третя опція в команді ровесник цих зірок. Звісно ще три сезони команді вдалось бути на плаву і здобувати більше 50 перемог за сезон, але ніхто не відносив Джаз до серйозних претендентів не те що на титул, а й навіть на вихід у фінал. Адже на західній конференції уже з*явлись нові герої, такі як "Сан-Антоніо Сперс" і ще не домінуючі, але вже над міцні "Лос-Анджелес Лейкерс"



Автор: Руслан Травкін.