Одна з тисяч непотрібних команд

"Політехніка" ніколи не тішила вболівальників трофеями і більшу частину свого існування була слабким аутсайдером Суперліги. До 2006 року команда перебувала у скрутному фінансовому становищі і результати, звісно, нікого надто не обурювали. Завданням львівського клубу було, насамперед, виховання висококласних місцевих гравців. Коли у "Політехніки" з`явився новий спонсор (НПК "Галичина"), вболівальники з надією почали дивитись у майбутнє. Нарешті до Львова почали їхати чудові гравці і цього навіть вистачило на цілком пристойний сезон - львівська команда довго йшла на третьому місці за грандами "Києвом" та "Азовмашем". Трішки зарухалося керівництво і у плані промоції клубу - вперше були виготовлені шалики, вимпели, футболки та інша атрибутика. Була видана книга до 100-річчя баскетболу у Львові. Це нічого, що команда поступилась третім місцем наприкінці сезону - Львів отримав право на виступ у Єврокубках! Справи йшли якнайкраще, доки не розпочалась історія з УБЛ.

Звісно, про цю лігу-привид треба писати окрему статтю. Дуже прикро, що боротьба функціонерів у кабінетах позначилась на звичайних вболівальниках. "Політехніка" так і не зіграла на євроарені. До Львова замість грандів українського баскетболу почали приїздити команди зовсім іншого калібру - "Грифони", "ДніпроАзот" чи "Ферро-ЗНТУ". УБЛ, звісно, дала командам Вищої ліги поштовх і сьогодні ми маємо чудові команди. Вийняток - сімферопольці.

"Політехніка" виборола у тому сезоні бронзові медалі. Думаю, з таким складом (Гуртовий, Пустогрвар, Зубрицький, Навіцкас, Хендерсон та інші) це низьке місце. Але першим медалям у Львові раділи. Вже не так раділи по завершенню сезону новому тренеру - Михайлу Уваліну. Я засмутився, коли почув про це призначення. Воронін досить непогано керував командою і зміна тренера була кроком назад. Як і передбачалось, з посереднім складом "Політехніка" трималась більшість часу поза зоною плей-офф Суперліги. Звісно, позначилась на поганому старті і відсутність свого залу (який тоді активно реконструювали). Але провали у середині сезону вже виправдання не мали. Разом з весняними квітами прийшли і нові тренери - Полях і Пелех. Робота дуету наприкінці сезону для мене залишилась непоміченою - все ж таки у турнірі 9-14 місць команди "зливають воду".

Влітку перед цим сезоном "Політехніка" традиційно запросила купу новобранців. У дії вони вигладали значно краще від минулорічного складу. Потішило, насамперед, запрошення чудового центрового - Моріссона, який був на кілька рівнів кращим від Фінна. Грала собі команда і грала досить цікаво. Була надія навіть на плей-офф, але керівництво несподівано звільнило Пелеха і привезло титулованого коуча - Подковирова. Він, у свою чергу, почав неспішну трансферну діяльність. Головною образою для мене стало відрахування Моріссона. "Ну як же цей бовдур думає грати без центрового?" - обурився я. Виявилось, центрового нам не треба. Зливати ігри можна і без нього. Дуже влучно про сьогодення "Політехніки" написав josja. Дуже прикро, коли закопують гроші і разом з ними рідну для когось команду. У мене надії на кращі результати не буде доти, доки її не буде у керівництва. А у нього вже, мабуть, нічого спільного з розвитком команди немає.

PS: Величезне "дякую" від мене тій особі, яка успішно переводить папір на оте страховисько, яке в нас називають програмкою. Якщо Павілоніс зобов`язав усі команди робити програмки, то він мав на увазі саме програмки. А у Львові тупо викидають гроші на папір. От колись були програмки! У 2005 році навіть новини світового баскетболу подавали. І не шкода було гроші за те віддати. А зараз навіть жодного інтерв`ю чи каленаря матчів немає!

"Політехніка" ніколи не тішила вболівальників трофеями і більшу частину свого існування була слабким аутсайдером Суперліги. До 2006 року команда перебувала у скрутному фінансовому становищі і результати, звісно, нікого надто не обурювали. Завданням львівського клубу було, насамперед, виховання висококласних місцевих гравців. Коли у "Політехніки" з`явився новий спонсор (НПК "Галичина"), вболівальники з надією почали дивитись у майбутнє. Нарешті до Львова почали їхати чудові гравці і цього навіть вистачило на цілком пристойний сезон - львівська команда довго йшла на третьому місці за грандами "Києвом" та "Азовмашем". Трішки зарухалося керівництво і у плані промоції клубу - вперше були виготовлені шалики, вимпели, футболки та інша атрибутика. Була видана книга до 100-річчя баскетболу у Львові. Це нічого, що команда поступилась третім місцем наприкінці сезону - Львів отримав право на виступ у Єврокубках! Справи йшли якнайкраще, доки не розпочалась історія з УБЛ.

Звісно, про цю лігу-привид треба писати окрему статтю. Дуже прикро, що боротьба функціонерів у кабінетах позначилась на звичайних вболівальниках. "Політехніка" так і не зіграла на євроарені. До Львова замість грандів українського баскетболу почали приїздити команди зовсім іншого калібру - "Грифони", "ДніпроАзот" чи "Ферро-ЗНТУ". УБЛ, звісно, дала командам Вищої ліги поштовх і сьогодні ми маємо чудові команди. Вийняток - сімферопольці.

"Політехніка" виборола у тому сезоні бронзові медалі. Думаю, з таким складом (Гуртовий, Пустогрвар, Зубрицький, Навіцкас, Хендерсон та інші) це низьке місце. Але першим медалям у Львові раділи. Вже не так раділи по завершенню сезону новому тренеру - Михайлу Уваліну. Я засмутився, коли почув про це призначення. Воронін досить непогано керував командою і зміна тренера була кроком назад. Як і передбачалось, з посереднім складом "Політехніка" трималась більшість часу поза зоною плей-офф Суперліги. Звісно, позначилась на поганому старті і відсутність свого залу (який тоді активно реконструювали). Але провали у середині сезону вже виправдання не мали. Разом з весняними квітами прийшли і нові тренери - Полях і Пелех. Робота дуету наприкінці сезону для мене залишилась непоміченою - все ж таки у турнірі 9-14 місць команди "зливають воду".

Влітку перед цим сезоном "Політехніка" традиційно запросила купу новобранців. У дії вони вигладали значно краще від минулорічного складу. Потішило, насамперед, запрошення чудового центрового - Моріссона, який був на кілька рівнів кращим від Фінна. Грала собі команда і грала досить цікаво. Була надія навіть на плей-офф, але керівництво несподівано звільнило Пелеха і привезло титулованого коуча - Подковирова. Він, у свою чергу, почав неспішну трансферну діяльність. Головною образою для мене стало відрахування Моріссона. "Ну як же цей бовдур думає грати без центрового?" - обурився я. Виявилось, центрового нам не треба. Зливати ігри можна і без нього. Дуже влучно про сьогодення "Політехніки" написав josja. Дуже прикро, коли закопують гроші і разом з ними рідну для когось команду. У мене надії на кращі результати не буде доти, доки її не буде у керівництва. А у нього вже, мабуть, нічого спільного з розвитком команди немає.

PS: Величезне "дякую" від мене тій особі, яка успішно переводить папір на оте страховисько, яке в нас називають програмкою. Якщо Павілоніс зобов`язав усі команди робити програмки, то він мав на увазі саме програмки. А у Львові тупо викидають гроші на папір. От колись були програмки! У 2005 році навіть новини світового баскетболу подавали. І не шкода було гроші за те віддати. А зараз навіть жодного інтерв`ю чи каленаря матчів немає!