ми не шайка, ми не банда, ми команда, яка не потрапить у плей офф

З кожною поразкою бажання вболівати за команду зникає, та й чи треба… політехніка перетворилась на команду без жаги до перемоги. Інколи складається враження що їм вони не потрібні просто…
Після закінчення минулого сезону хотілося вірити в краще. Клуб який має непогане фінансування і досить класний зал і керівництво якого зацікавлення у високих місцях своєї команди має прогресувати.
Міжсезоння теж подарувало надію, до команди прийшли Скотт Моррісон і Алан Віггінс, які у балтійській лізі показували хороший результат.
Перший матч сезону з принциповим суперником Говерлою. Програють у овер таймі, але боролися, було бажання… Полях з Пелихом, звичайно, не супер тренери, але в команді простежувалося взаємопорозуміння, хоча гра залишала бажати кращого. А далі поразки, які призвели до зміни тренера. Подковиров, здавалося, відомий спеціаліст, а насправді він не те що тренувати не може, його до такої роботи допускати взагалі не можна. Тренер має бути в першу чергу педагогом, а тут крики, мати в адресу саме українських баскетболістів. Та й взагалі якось незрозуміло, що команда робить на тренуваннях. Одне ясно, легіонери у нас недоторканні.
Останею краплею стала поразка від Кривбасса. Політех не те що не хоче грати, а просто не може. Подковиров зруйнував командну гру, розділив команду на легіонерів і українців. Це все сприяє занепаду баскетболу у Львові… згадується Воронін і ті емоції, які дарувала та команда…
Та й не в одному тренері проблема. Керівництвом клубу, таке враження, займається не селекцією, а пошуком шляхів відмивання грошей. Гравців в команду запрошують не тренера, а «найавторитетніший спеціаліст» у цій галузі пан Савицький. Інфраструктури нема, в клубі працюють некваліфіковані люди ( особливо перекладач), а сайт Політехніка - Галичини викликає лише іронічну усмішку…
Надія вмирає останьою, якщо вона є…..

З кожною поразкою бажання вболівати за команду зникає, та й чи треба… політехніка перетворилась на команду без жаги до перемоги. Інколи складається враження що їм вони не потрібні просто… Після закінчення минулого сезону хотілося вірити в краще. Клуб який має непогане фінансування і досить класний зал і керівництво якого зацікавлення у високих місцях своєї команди має прогресувати. Міжсезоння теж подарувало надію, до команди прийшли Скотт Моррісон і Алан Віггінс, які у балтійській лізі показували хороший результат. Перший матч сезону з принциповим суперником Говерлою. Програють у овер таймі, але боролися, було бажання… Полях з Пелихом, звичайно, не супер тренери, але в команді простежувалося взаємопорозуміння, хоча гра залишала бажати кращого. А далі поразки, які призвели до зміни тренера. Подковиров, здавалося, відомий спеціаліст, а насправді він не те що тренувати не може, його до такої роботи допускати взагалі не можна. Тренер має бути в першу чергу педагогом, а тут крики, мати в адресу саме українських баскетболістів. Та й взагалі якось незрозуміло, що команда робить на тренуваннях. Одне ясно, легіонери у нас недоторканні. Останею краплею стала поразка від Кривбасса. Політех не те що не хоче грати, а просто не може. Подковиров зруйнував командну гру, розділив команду на легіонерів і українців. Це все сприяє занепаду баскетболу у Львові… згадується Воронін і ті емоції, які дарувала та команда… Та й не в одному тренері проблема. Керівництвом клубу, таке враження, займається не селекцією, а пошуком шляхів відмивання грошей. Гравців в команду запрошують не тренера, а «найавторитетніший спеціаліст» у цій галузі пан Савицький. Інфраструктури нема, в клубі працюють некваліфіковані люди ( особливо перекладач), а сайт Політехніка - Галичини викликає лише іронічну усмішку… Надія вмирає останьою, якщо вона є…..